
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Володимир Висоцький. Я не люблю (переклад з російськоі)
Не стомлююсь ніколи від життя.
Я не люблю себе у всі сезони,
Як пісня не вдається до пуття.
Мене від циніків відвертих вивертає,
Не вірю я в захопленість, а ще -
Коли чужий мої листи читає
Чи зазирає в них через плече.
Я не люблю, коли наполовину,
Чи на півслові змовкли, як почув.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.
Ненавиджу плітки у виді версій,
Сумнівних почестей отруєну імлу,
Або, коли навмисно проти шерсті,
Або, коли залізом - і по склу.
Я не люблю упевнених без міри -
Нехай відмовлять гальма і мені!
Що слово честь забули лицеміри,
За честь вважають жити у брехні.
Коли я бачу зламаних безкрилих,
То їх мені нітрішки не шкода -
Я не люблю ні ґвалту ні безсилля,
А жаль лише розп’ятого Христа.
Я не люблю себе, коли боюся,
І прикро ще, коли невинних б‘ють,
Я не люблю, коли залазять в душу,
Ненавиджу тим більше, як плюють.
Я не люблю манежі і арени -
На них мільйон міняють на дрібні,
Й нехай попереду якісь великі зміни,
Любові це не викличе в мені.
02.08.2021
Текст оригіналу для ознайомлення:
Я не люблю фатального исх ftода.
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.
Я не люблю открытого цинизма,
В восторженность не верю, и еще,
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или, когда все время против шерсти,
Или, когда железом по стеклу.
Я не люблю уверенности сытой
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово честь забыто
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья
Нет жалости во мне и неспроста —
Я не люблю насилье и бессилье
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю себя, когда я трушу
Досадно мне, когда невинных бьют
Я не люблю, когда мне лезут в душу
Тем более, когда в нее плюют.
Я не люблю манежи и арены
На них мильйон меняют по рублю
Пусть впереди большие перемены
Я это никогда не полюблю.
Владимир Вьісоцкий, 1969
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Не впізнала (триптих)"