можу тебе запевнити: папороть тут не цвіте.
барвисті тук-туки подають сигнали, аж до небесних стель,
дешевий готель… на диво, у ньому свіжа постіль, фіалковий гель,
солодко спиться, наче поряд індійська мати співає своїй дитині.
маленьке дівчатко у сні рахує зірочки ластовиння...

дощова вода перетікає струмками з дахів у води Гангу,
на свято Холі на вулицях очищують карму і достигле манго,
більшого блага не має — блукати по вранішніх храмах Кхаджурахо,
на диво,— вчора очі змінили колір із зелених ставів на сині,
може, тому, що перестала говорити лиш голосними?

вся моя їжа — білий рис, перепічка пурі молоко кокоса,
тут не соромно бути бідними, сліпими і ходити босими,
тут гулятимеш на весіллі, де гримлять барабани, коли тебе запросять.
зовсім не хочеться топити смуток у мережевній павутині...
тут чогось радісно посміхаєшся незнайомій людині...

сюди їдуть жінки з депресіями, банкроти і закохані в йогу безумці,
блогери, обвішані апаратурою, що носять свої жахи у туристичній сумці,
але коли вони чують медитації Будди —з голів вилітають усі революції!
приміряють червоне сарі вимазують ноги м’якою глиною,
давно одружені пари не повертаютья один до одного спинами.

досі я думала що ця набита людьми країна — обділена Богом,
на вулицях лижуть сонце собаки і хмари тримають священні корови…
після того, що я відчула у мене стало багатшим серце,— не те, що мова!
переломлена тобою гілка любові уже не плакатиме віднині,
бо маленьке дівчатко у сні рахує зірочки ластовиння...