Ніч. Роса. Туману легке сито
Просіває світло ліхтарів.
Вогко й прохолодно, хоч і літо,
Наче і не червень наступив.
Під ногами приляга травичка,
Вкрита вся краплинами роси,
Кожна крапля вигляда, як вічко
Діаманту дивної краси.
Тьохка соловейко недалеко,
Десь рибалки тихо гомонять.
На стовпі високо сплять лелеки,
Бо за день стомилися літать.
Вже на сході небо червоніє,
Дня нового провіща прихід,
Зорі помалесеньку тьм’яніють,
Лиш Венера зберіга свій вид.
По дорозі не гурчать машини,
Мовби їх ніколи й не було.
В темряві дерев, у гущави́ні
Зовсім заховалося село.
І, здається, наче й не минали
Ті мільйони і мільйони літ.
Ще природу ми не руйнували
І був чистим і живим цей світ.