Їх лиш двоє на пустій арені.
Два мечі, ні одного щита.
Глядачі вже виють, як скажені
Та спочатку треба привітать.
«Аве Цезар, морітурі те салютант!»-
Саме так ті, що на смерть ідуть
На догоду цій машині лютій
Свою кров невинную проллють.
Рим – сліпа й безжалісна машина,
Що працює тільки на крові.
Війни, війни, безупинні війни,
Трупи мертві й доки ще живі.
Ось вони виходять на арену
Ще живі, та вже близький той час,
Коли їх артерії і вени
Кров пропустять у останній раз.
Хтось із них помре уже сьогодні,
Інший день ще зможе пережить.
Це, як буде натовпу завгодно,
Як, від крові п’яний він рішить.
Він іще шаліє і регоче,
Він уже готовий убивать.
Але хай погляне в їхні очі,
В очі тих, хто йде тепер вмирать.
Там давно написаний вже вирок,
Кровію, що повнила їх вщерть,
Смертний вирок цій державозвіру:
«Рим, прощай, бо ти ідеш на смерть!»