Наближається осінь банально – в перкалі
Розімлілих думок, що, немовби стрільці,
Заслужили за літо медалі-коралі,
А мені залишили ще й кров на руці.

Несподівану кров, не пекучу і згаслу...
Невідомо куди той подівся вогонь.
–Очевидно, завмер і обійдений часом, –
Лопотіло докір’я мені удогонь.

Так, немовби кудись я хотів утікати,
Із собою забрати останню любов.
Я дійшов до води, де поверхня луската
Не для риб, а для вічності та молитов.

І невчасно було відійти і завмерти,
Бо за осінню також натхненні ідуть
Саксофони і ноти, картини, мольберти,
А позаду – ведуть ще й акторку руду.

Не сумую. Навколо – такі арабески!
Я на воду дивлюсь. Незнайомки рука
Відпихає мене, як ту знайду, на стежку,
І так зимно тоді, що на плесі – ні сплеску,
Лиш уява моя, ще і досі – стрімка.