по сорока роках написання різних
слів що віршами по шухлядах лежали
у радості писаними чи у кризи
чемні або різкі до меду пошани
нині вони мов звільнені каторжани
сухар минулого не кидають гризти

надиктовує час своє темне койне
за рукав ще хапається хата крайня
де заспівують солов'ї світ відколи
світ постав та прозорість пісень поранніх
вже не стільки вдивляння у світанкове
скільки згадування чи пак озирання

не сльозою покарано зір — імлисту
даль тіні захоплюють вже пообідні
здмухуючи із долоні крихти хлібні
навіть шлях шкарубкий що іще не вистиг
часто стає вочевидь доволі хибним
пошуком сенсу або вкладанням змісту

безвітря надвечір небавом збирає
сонце з поверхні ріки і шкаралупок
уламки принесені з ближнього раю
та до темноти прохолода украє
твоїх долонь крихку тінь на тілі луток
зайву піднесеність та надмірний смуток

вже по сорока роках варто спочити
голку вколи в ватяне серце і виткни
— білу не відрізниш від чорної нитки —
у темноті доля лише здатна шити
дзенькне наперсток її — от нота чиста! —
байдужі їй ми і дрібні наші числа

ніч прибирає нас крихти серпанок снів
лишаючи випестувану окрасу —
ранку блакитнооку росу і расу
— тут була доля слухала мовчки наш спів
і залишила при кожнім з почутих слів
теплий видих не завжди зимного часу