Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Евеліна Гром (2002) /
Проза
Поцілунок горлиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поцілунок горлиці
Осінній дощ ніжно цілував стомлену землю, холодними скляними сльозами небо вмивало тамтешні простори. У місті дрімала втома, на гілках осіла паморозь людських клопотів. Порожніми брудними вулицями блукав туман, огортав темрявою сирі позбавлені світла закамарки, де переховувалися споконвічні клошари – бруд, розпуста та хтивість.
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
