Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Евеліна Гром (2002) /
Проза
Поцілунок горлиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поцілунок горлиці
Осінній дощ ніжно цілував стомлену землю, холодними скляними сльозами небо вмивало тамтешні простори. У місті дрімала втома, на гілках осіла паморозь людських клопотів. Порожніми брудними вулицями блукав туман, огортав темрявою сирі позбавлені світла закамарки, де переховувалися споконвічні клошари – бруд, розпуста та хтивість.
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
