
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Евеліна Гром (2002) /
Проза
Поцілунок горлиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поцілунок горлиці
Осінній дощ ніжно цілував стомлену землю, холодними скляними сльозами небо вмивало тамтешні простори. У місті дрімала втома, на гілках осіла паморозь людських клопотів. Порожніми брудними вулицями блукав туман, огортав темрявою сирі позбавлені світла закамарки, де переховувалися споконвічні клошари – бруд, розпуста та хтивість.
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію