ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Евеліна Гром (2002) /
Проза
Поцілунок горлиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поцілунок горлиці
Осінній дощ ніжно цілував стомлену землю, холодними скляними сльозами небо вмивало тамтешні простори. У місті дрімала втома, на гілках осіла паморозь людських клопотів. Порожніми брудними вулицями блукав туман, огортав темрявою сирі позбавлені світла закамарки, де переховувалися споконвічні клошари – бруд, розпуста та хтивість.
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію