
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Евеліна Гром (2002) /
Проза
Поцілунок горлиці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поцілунок горлиці
Осінній дощ ніжно цілував стомлену землю, холодними скляними сльозами небо вмивало тамтешні простори. У місті дрімала втома, на гілках осіла паморозь людських клопотів. Порожніми брудними вулицями блукав туман, огортав темрявою сирі позбавлені світла закамарки, де переховувалися споконвічні клошари – бруд, розпуста та хтивість.
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
Тихе місто дихало нервово і напружено, його тілом наче лезом ковзали ржаві трамваї, а венами циркулювали помиї та багнюка з тамтешніх безхребетних будиночків. Бліді стіни, наче обличчя немічного старця, були вкриті глибокими зморшками та тріщинами. Біля кожної домівки галасливо гніздилися горлиці, які наче сірі кардинали малювали в небі химерні алюри, попід сивими стінами причаїлися зелені згустки – мохові оксамитові поліпи. Головною окрасою кожного подвір’я була криниця, що міцно обіймала землю, і багатовіковим бастіоном вкорінилася у її надра. Всі криниці були химерної форми, наче конали від спинних спазмів, викручували кістляві боки, а під шаром глини ховали в собі численні уламки людських бід та трагедій, пашіли запахом смерті та насичували воду прахом-осадком, що не віддистилює жоден фільтр.
Криниці для міщан були не лише джерелом життєдайної води, а й таїли в собі криваву містерію людських страждань жителів міста. За легендою, що побутувала серед корінних автохтонів, керниці були змуровані на кістках людей, що багато років тому сконали у пекельній баталії з невідомою лихою недугою, що в народі називали – мертвий поцілунок горлиці. Тих, хто страждав від хвороби стискала у холодні вічні обійми задуха, чорніли губи та лускали очі.
Одного ранку, коли на вітах ще дрімали димчасті круки, алеями неквапливо та патетично крокував Морфей з його лакеями – людськими снами, нічними жахіттями та млявими примарами, в одному із будиночків ледь вальсували вогники над срібним канделябром, курявою здіймалося дихання свічки, і я прокинулась від ніжних поцілунків протягу, що сковували в свої міцні обійми моє сонне тіло та кололи його гострими судомами. Нестерпним ударом став для мене перший промінчик ранкового сонця, який точився крізь віконну шибку та пестливо загравав з моїми зіницями, які щосили намагалися сховатися за бронею-повіками.
Відчайдушно поборовши нестерпне бажання продовжити променад каньйонами сновидінь, я попрямувала надвір – послухати сонячних серенад та насолодитися живильним еліксиром з криничного ложе. Підійшовши ближче до керниці, і піднявши гнилу дерев’яну завісу, з темного тунелю вилетіла червона горлиця, за якою мерехтіли тисячі холодних крапель брунатного сиропу, заглянувши до колодязя, я жахнулася – в кам’яних барилах кипіла рідина, стрибала, сягаючи мого обличчя, та шипіла наче скажена змія, вмить лавова капля оперіщила мою білу сукенку, і офарбувала її в колір невинної крові. І так я стояла над бездиханним кам’яним обеліском, слухала льодяні звуки людського розпачу та дивилася на мереживний політ цілуючої горлиці…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію