Листопад йде до літа, а не до зими,
Тільки літо - вино із майбутнього року,
Що сп'янило ці весни разом з їх березовим соком,
Із гірким присмаком жовто-червоного листя,
З терпкістю на язиці від чужих слів
Пущених горе-стрілою із вуст, вслід за вітром у ціль,
Яка відхилилася з боку русла ріки до зими,
У її відбілені червоні дороги боїв за правду,
Котра несхожа, як близнюки, на свою сестру - брехню,
І прийшла з хлібом та сіллю і білими голубами
Прямо в осінь, яка так відмітила дні своїм раннім присмерком,
Так як ночі все більше зливаються з ранками,
Так як вечір приходить навіки уже не чекаючи зорей,
Що горять, як жаринки, у прокуреному небом тумані
Кольору диму зі стріхи та прілої соломи.