Знаєш, ти у цьому місті один,
Один, ніби останній листочок на яблуні або груші,
Один, ніби ввімкнене світло не світить лише тобі,
Один, ніби цей дощ знаходить тільки твою голову.

І щоб ти кому не говорив, кого б ти не зустрічав,
Ти завжди чомусь один,
Наче десятка без нулика,
Наче велосипед без одного колеса,
Наче цей день без сонячного проміння.

Тебе як і завжди оточують люди,
Але ти ніколи не можеш оточити собою цих людей,
Ти ніяк не можеш огорнути своє серце їхнім серцем,
Так само і їхній погляд ніколи не зустрічається із твоїм,
Навіть тоді, коли вони дивляться прямо перед собою,
Навіть тоді, коли вони хочуть побачити сонце за хмарами.
І навіть, якщо вони усе таки навчаться бачити невидиме сонячне проміння,
Вони все одно будуть дивитися крізь тебе,
Як крізь дірку у бублику,
Як крізь вушко голки,
Як крізь нестерпну пустоту
У чужій совісті.