ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЙОГО ПОРТРЕТ
Візьми портрет мій; хоч кажу: “Прощай!” –
Твій в моїм серці лишиться нехай;
Моя лиш тінь це, та хай остається,
Як і помру – і з тінню тінь зіллється.
Й коли вернусь, негоди всі здолавши
І веслами долоні обідравши,
Заволосатівши грудьми й щоками,
Вже з сивими на скронях волосками;
Костей мішок, засмаглий, на вітрах
Продублений, що порохом пропах, –
І дорікнуть тобі, що полюбила
Бродягу – доля вже таким зробила, –
Колишній лик портрет цей воскресить
Й збагнеш ти – це любові не грозить:
Він серцем не мінявсь, як розлучився,
Й обожнювати теж не розучився.
Як полюбила за красу і брови, –
Було за їжу молоко в любові;
Але ж чи годуватись їй і нині
Тим, що годиться й добре лиш дитині?
ЄРЕСЬ
Дозволь тобі служить, але не так,
Як ті, чий живиться любові смак
З вельможних слів і жестів подаянь;
Ні, не занось в число своїх надбань,
Мов ідолопоклонників, що згодні
Лестити лиш, а з привілеїв жодні
Не треба. Ймень порожніх не шаную
Й лиш послуги такі я пропоную,
Що в змозі чимсь самі компенсуватись:
Як фаворит – ним бути, а не зватись.
Коли чистилища не знав ще мук:
Ні клятв цих, ні цілунків, ні розлук,
Що віроломні й плодять лиш печаль, –
Вважав: ти серцем – віск, душею – сталь.
Так квіти, що дістались течії,
В обійми вир заманює свої
І топить; зваблює так свічки око
Метелика – й поплатиться жорстоко,
Як обгорить; і біс таким же вдавсь:
Тих ігнорує, хто йому продавсь.
Як бачу річку, що повільно плине
З дзюрчанням або ж, як у сон порине,
В мовчанні; і руслу своєму вірна,
Що звичне їй, – та стане враз манірна
І брижами себе усю схвилює,
Як з віт якась, нагнувшись, поцілує
Її, й коли цілунків цих додасться,
То в берегах своїх почне метаться
Й, один із них підмивши, грізно рине
В прорив з бурлінням, і старе покине
Русло, хоч завіряє, що вернеться,
Й уже біжить новим, як заманеться, –
Звіща цієї річки течія:
Вона – ця річка, а русло те – я.
Твоя жорстокість в серці моїм хай
Не зроджує безпомічний відчай;
Любов, щоб їй здолати бузувірство,
Ніщо так не озброїть, як презирство.
Пильніш на тебе гляну я й уздрію
Смерть на щоках, в очах же – млу й завію,
Лиш милосердя й тіні не знайду
І від твого кохання відпаду,
Мов ті народи, що зреклися Риму,
Зборовши силу чар твоїх незриму.
Чи б хто на єресь ще спромігсь таку?!
Відлучення ж мені, єретику!
МРІЯ
Моєї любки образ в серці в мене:
Медаллю в грудях вже йому зоріти –
Й прихилить, може, і її, шалене;
Царям з монет себе так дано зріти.
Йди геть й візьми з собою моє серце,
Що завелике стало вже мені:
Нема сил бути з пристрастю у герці,
Мук сповнені і ночі мої, й дні.
З очей ти зникнеш – й біль піде з тобою,
І мрія – вже цариця лиш одна,
Й зуміє розлучить мене з журбою,
Й чого не мав від тебе – дасть вона.
Й натішусь ласками твоїми вволю,
Й велю уяві, що це ти сама;
Принаймні, так позбавлюсь я від болю:
Нема в сні думки – то ж і мук нема.
Й коли після такої насолоди
Збуджусь я без розкаяння в душі,
То кращі від такої нагороди
Складу, ніж з мук і сліз були, вірші.
Все ж залишайся, серце: хай щеміти
Від болю будеш – мрія захистить;
Й хоч тут ти – та зникаєш знов щомиті:
Лиш запалив – а свічка вже коптить.
Хай глузду позбавля її свавілля:
Без серця бути – гірше божевілля.
Візьми портрет мій; хоч кажу: “Прощай!” –
Твій в моїм серці лишиться нехай;
Моя лиш тінь це, та хай остається,
Як і помру – і з тінню тінь зіллється.
Й коли вернусь, негоди всі здолавши
І веслами долоні обідравши,
Заволосатівши грудьми й щоками,
Вже з сивими на скронях волосками;
Костей мішок, засмаглий, на вітрах
Продублений, що порохом пропах, –
І дорікнуть тобі, що полюбила
Бродягу – доля вже таким зробила, –
Колишній лик портрет цей воскресить
Й збагнеш ти – це любові не грозить:
Він серцем не мінявсь, як розлучився,
Й обожнювати теж не розучився.
Як полюбила за красу і брови, –
Було за їжу молоко в любові;
Але ж чи годуватись їй і нині
Тим, що годиться й добре лиш дитині?
ЄРЕСЬ
Дозволь тобі служить, але не так,
Як ті, чий живиться любові смак
З вельможних слів і жестів подаянь;
Ні, не занось в число своїх надбань,
Мов ідолопоклонників, що згодні
Лестити лиш, а з привілеїв жодні
Не треба. Ймень порожніх не шаную
Й лиш послуги такі я пропоную,
Що в змозі чимсь самі компенсуватись:
Як фаворит – ним бути, а не зватись.
Коли чистилища не знав ще мук:
Ні клятв цих, ні цілунків, ні розлук,
Що віроломні й плодять лиш печаль, –
Вважав: ти серцем – віск, душею – сталь.
Так квіти, що дістались течії,
В обійми вир заманює свої
І топить; зваблює так свічки око
Метелика – й поплатиться жорстоко,
Як обгорить; і біс таким же вдавсь:
Тих ігнорує, хто йому продавсь.
Як бачу річку, що повільно плине
З дзюрчанням або ж, як у сон порине,
В мовчанні; і руслу своєму вірна,
Що звичне їй, – та стане враз манірна
І брижами себе усю схвилює,
Як з віт якась, нагнувшись, поцілує
Її, й коли цілунків цих додасться,
То в берегах своїх почне метаться
Й, один із них підмивши, грізно рине
В прорив з бурлінням, і старе покине
Русло, хоч завіряє, що вернеться,
Й уже біжить новим, як заманеться, –
Звіща цієї річки течія:
Вона – ця річка, а русло те – я.
Твоя жорстокість в серці моїм хай
Не зроджує безпомічний відчай;
Любов, щоб їй здолати бузувірство,
Ніщо так не озброїть, як презирство.
Пильніш на тебе гляну я й уздрію
Смерть на щоках, в очах же – млу й завію,
Лиш милосердя й тіні не знайду
І від твого кохання відпаду,
Мов ті народи, що зреклися Риму,
Зборовши силу чар твоїх незриму.
Чи б хто на єресь ще спромігсь таку?!
Відлучення ж мені, єретику!
МРІЯ
Моєї любки образ в серці в мене:
Медаллю в грудях вже йому зоріти –
Й прихилить, може, і її, шалене;
Царям з монет себе так дано зріти.
Йди геть й візьми з собою моє серце,
Що завелике стало вже мені:
Нема сил бути з пристрастю у герці,
Мук сповнені і ночі мої, й дні.
З очей ти зникнеш – й біль піде з тобою,
І мрія – вже цариця лиш одна,
Й зуміє розлучить мене з журбою,
Й чого не мав від тебе – дасть вона.
Й натішусь ласками твоїми вволю,
Й велю уяві, що це ти сама;
Принаймні, так позбавлюсь я від болю:
Нема в сні думки – то ж і мук нема.
Й коли після такої насолоди
Збуджусь я без розкаяння в душі,
То кращі від такої нагороди
Складу, ніж з мук і сліз були, вірші.
Все ж залишайся, серце: хай щеміти
Від болю будеш – мрія захистить;
Й хоч тут ти – та зникаєш знов щомиті:
Лиш запалив – а свічка вже коптить.
Хай глузду позбавля її свавілля:
Без серця бути – гірше божевілля.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію