Кажуть, що з жінками дуже важко. Не знаю як у кого, а в мене усе навпаки. Це, мабуть, тому, що я їх дуже люблю та поважаю. А от мого кума усе навпаки: він на свою дорогоцінну дружину мало не щодня навіть голос піднімає. Казав йому і не раз:
- Нащо ображати богинь в людській подобі? Нащо на них бурчати? Якщо у тебе поганий настрій - іди і навари ліпше борщу. Або випери шкарпетки. І не чекай, коли прокинеться мила, а сам схопися о третій ранку, сміливо вмикай пральну машину та ставай до плити куховарити.
- Та ти що! Це не чоловіча справа!
- А яка справа чоловіча? Їсти та дивитися телевізора?
- Я з праці приходжу втомлений як гонча собака з полювання. Мені треба полежати та відсапатися.
- А хіба дружина приходить не втомленою?
- Не знаю, мабуть, не дуже. Бо що вона на тій праці робить аж такого важкого?
- Твоя дружина вчителька, наскільки я знаю?
- Так. Викладає молодим бовдурам математику.
- А ти алгебру та геометрію добре знаєш?
- Нащо мені алгебра? Я кермую маршруткою з ранку до ночі. Тут потрібна уважність та вміння тиснути на педаль.
- А жінці потрібно цілий день думати головою. І не геморой гузном висиджувати, а стояти і пояснювати чому sin²α+cos²α=1. А молоді лопуцьки, на кшталт твого сина, не гризуть камінь науки з ранку до вечора, а з носа сопляки виколупують. Знаєш, як це дратує вихованих та освічених людей?
- А нащо йому ті синуси та косинуси? Буде як і я водієм, Можливо, з часом, за кордон поїде працювати на фурі.
- Куме! Тю! Та нащо дружині твоя маршрутка? Ти думаєш, їй приємно вдихати запахи бензину та масла, коли ти причовпуєш до хати? Або рахувати засалені купюри, які ти нациганив у пасажирів?
- А що ще жінці потрібно, як не гроші?
- А коли ти її востаннє цілував? Коли палко пригортав? Коли стояв на коліні та дарував букетик польових квітів? Або віршів читав, власного розливу? А на руках її носиш, принаймні по хаті?
- Немає у мене здоровля, аби носити тушу по хаті. Я краще мняса з магазину принесу та пачку пельменів.
- От побачиш: надокучиш ти своїй Мотроні як гірка редька, кине вона тебе.
- Тьху на тебе! Хіба рідна душа може таке побажати кумові? Тільки ворог!
- Я не ворог! Просто застерігаю тебе: якщо не змінишся - втече вона від тебе як коза у лози. Знайде такого молодика, який і борщі їй пацьоритиме, і на руках носитиме. А в ліжку буде витворяти таке, що стіни будинку і день, і ніч здригатимуться від зойків страсті.
Ох і сердитим пішов од мене кум, аж страшно було дивитися. Ще б трохи - і вхопився за вила. Але якось пронесло.
А за два місяці Мотрона мешкала вже на іншому кутку села, в коваля Амурченка, молодшого за неї на десять років.
Прибіг кум з сокирою (я цієї хвилини якраз годував дружину в ліжку скибочками ананаса).
- Відчиняй, гаспиде, двері! Зараз голову буду рубати! - вигукнув розлючений кум і гепнув обухом по одвірку.
- Що сталося? - питаю кума, на ходу надягаючи штани. Але дверей не відчиняю, бо хто-зна, що потім буде.
- Пішла від мене жінка! І все з-за тебе та твоєї дружини-відьми! Це ви її відчаклували від мене! І за це буде розплата кривава - твоя голова!
Моя дружина-берегиня, дожувавши останній шматочок ананаса, повільно встала з ліжка, вдягнула комбідрес, пов’язала голову очіпком і вийшла з хати через запасні двері. Тихенько підійшла до кума ззаду і як гарикне тому на вухо?
- Ти шо тут робиш, упиряко? Кров людську прийшов пити, бо зі своєї жінки вже геть усю висмоктав? Мало того, що Мотрона увесь час ходила заплаканою, так інколи і побитою! А на шиї два прокуса, наче хтось ікла їй туди заганяв. Чи не твоя робота? Га, кровосисе?
Від зляку кум випустив з рук сокиру та перехрестився:
- Та бог з тобою, сусідко! Та в мене і зубів уже немає! Он, глянь,- і Микола розчахнув рот, показуючи свої пеньки.
- Тю! Це ти мені показуєш пеньки, а як брався за свою злодійську справу, то вставляв вставну щелепу з тигрячими іклами або вініри з зубиськами більше, аніж на півліктя завдовжки.
- Ні! Ти помиляєшся! Ніяких вставних щелеп! Ніяких вінірів!
- Але ж кров з неї хтось пив? І регулярно! Я на цьому знаюся! - грізно вигукнула дружина і стала руки в боки.
Шановні читачі - ви коли-небудь бачили богиню Венеру в гніві? Не бачили? Ото ж бо й воно!
А це видовище не для слабкодухих, бо краса і так має страшну силу, а якщо ще й нахмурить брови та люто відкопилить губу — тілом пробігають дрижаки і хочеться або впасти на коліна, або чимшвидше дременути позаочі. Отака у мене жінка!
Поки кум лупав очиськами, не знаючи що робити далі, жінка шепнула на моє вухо:
- Біжи до Амурченка, попередь, що до них може завітати лихо. Хай приготується до нападу: поставить біля хвіртки капкан на ведмедя, а біля порогу вириє яму та прикидає її хмизом. І обіллє зі шлангу хату водою, бо цей розгніваний рогоносець може влаштувати й підпал. Зрозумів?
Прожогом укинувся на інший край села. Заскочив у двір, а там Адріан Амурченко кружляє з напівоголеною колишньою дружиною Миколи вишневим садом під музику Вівальді. І так їм обом гарно, аж у моїй душі заспівали солов“ї. Та мусів увірвати цю ідилію, бо лихо могло погрюкати в хату будь-якої миті.
- Рятуйтеся, сусіди! Зараз Микола з сокирою прийде по ваші душі! Приревнував він так, що готовий вас усіх тут таки й стратити!
- Ой! - зойкнула Мотрона і втратила свідомість.
- Йой! - вигукнув Адріан і...теж втратив свідомість. Добре, що я стояв поруч, то встиг вихопити з його ослаблих рук фігуристу полюбовницю, а то б торохнулася головою і на цьому б усе закінчилося.
Що робити? У траві лежать два бездиханних тіла, а влаштовувати оборону нема кому!
Поклав їх у клуні та прикрив листям лопуха, а сам кинувся прожогом до хати за лопатою. Поплював на долоні і узявся за копання ями сам. Хутко виніс землю за хату, усе ловкенько розрівняв та накрив тонким верболозом з листям. Зверху кинув шмат поліетилену і присипав з лопати пісочком. Вийшла непомітна пастка. Ну, а потім уже прилаштував під хвірткою ведмежий капкан. Правда довелося пововтузитися, бо пружина була такою сильною, що ледве дрючком розчепірив пружинний механізм. Ну, а потім уже узявся обливати хату водою зі шлангу. А як скінчив - шаснув до хати з вилами наперевіс та принишк.
За хвилин двадцять до хвіртки підкотив чорний мерседес сільського голови - Шимпанзенка. Виліз огрядний представник влади з машини, підійшов до паркана і гукає:
- Амурченко! Ану виходь, отримуй офіційну бомажку та розпишися. Не сплатив учасно земельний податок - от і маєш: за місяць твоя хата стане моєю власністю.
А у відповідь тиша. Чути лишень як цвіркуни в траві тріщать та кури сокочуть.
- Сховався? Ну, тоді я до тебе іду, начувайся! - гарикнув сільський голова і відчинив хвіртку.
Дикий, нелюдський рев почули навіть у сусідньому селі. Ще б пак! - зубиська сталевого капкана клацнули і нога представника влади, трохи нижче коліна, намертво застрягла у западні.
Позбігалися сусіди, стоять поруч, перешіптуються: що робити?
Людина наче в біді, але то лише здається що це людина, а насправді бездушний вурдалака в людській подобі. Усе, що належить територіальній громаді заграбастав собі: луки, громадський сад, колишній цегельний завод, пасовисько, кинуті земельні паї і навіть шматок лісу. Наче й допомогти треба, а бажання немає. Отак би і помер місцевий князь, аж тут наскочив його зять-людожер. Той над людьми теж збиткується: зарплати майже не платить, примушує працювати на своїх фірмах з ранку і до ночі, а в місцевому магазині, який йому належить,- лупить з людей три шкури за товар. Ще й лається страшенно. Нещодавно побив сусідку, бо та не захотіла з ним ніч у лазні попаритися. Ледь одкачали.
Вивільнив він свого тестя і кинувся до хати Амурченка, аби його відлупцювати. Аж бах! - біля порогу провалився у вириту мною яму і його голова поцілувалася з дном.
Люди як побачили таку халепу - врозтіч! Бо ще у свідки потім запишуть, а то й і у співучасники злочину.
Витягнув з ями вурдалака, одцургенив непритомне тіло до хвіртки та поклав його поруч з тестем.
Прожогом кинувся до хати, знайшов там пляшку самогону та випрані онучі. Як хлюпнув горілкою на рану - сільський голова теж впав у безпам’ять. Перемотав рану і...кинувся закопувати яму.
За півгодини знищив сліди злочину, капкан закинув у ставок, а криваві сліди змив зі шланга. Потім повантажив обох травмованих у машину голови та чкурнув до лікарні в райцентр.
А моя дружина, тим часом, умовила розгніваного кума, що Мотрона - не його судьба. Той і згодився. Сказав, можливо, і так. Бо жінка погано борщ варить, додадає туди тверді, як підошва чобота шкварки.
- Готуй сам, так буде набагато краще. Але шкварки, перш ніж усипати в борщ, перемели на кавомолці, тоді на зубах не тріщатимуть, зрозумів?
- Зрозумів,- одказав кум і рушив на своє обійстя з сокирою на плечі.
А за спасіння душ сільський голова та його зять пообіцяли мені, що відтепер буду купувати у їхньому магазині хліб лише за півціни - по 50 гривень, а сало - по 200. Тому і ви допомагайте людям — воздасться сторицею.
От тільки одного не пам“ятаю: чи стер я свої відбитки пальців з держака лопати, чи ні. Бо як робитимуть поліціянти дактилоскопію, то можуть натрапити на мої папілярні лінії. А це небажано: дружина любить мене безтямно, жити без мене ні дня не може. А чекати шість років доки я вийду з буцегарні навряд чи зможе. Серце у неї слабке. Тож хутко закінчую цю правдиву оповідь і біжу до Амурченка, вкраду тихцем у нього ту трикляту лопату та вкину до ставка.
Але про це нікому ні гу-гу. Домовилися?

24.12.2021р.