* * *
Як вітер не вхопиш, (бо де його край?) –
так само й себе до кінця не збагнути.

* * *
Не перекриє й гребля поту моїх предків.

* * *
Згадую катів як дорогих людей.

* * *
Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!

* * *
Однакові «минуле» і «майбутнє» на тереза́х моїх, які я зву – «мета».

* * *
Байдужість до світу – це тільки руїни й каміння.
Байдужість до себе – це тронне і храмове зло.

* * *
Коли нічого ще не встиг, але вже винен, –
хай свідки, ще живі, вб’ють крила в спину.

* * *
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

* * *
Нема приходу небесного зонду,
коли іґноруєш природу.

* * *
Якийсь таємний запах у весни,
він проникає в душу, як проміння.
Тремтить, мов спомин, лиє віщі сни,
які ти жив давно і без сумління.

* * *
Весно, розмалюй
на рай цю землю марнозвуку –
посадку анґелам готуй!

* * *
Хліб для художника – осінь.

* * *
Любити природу одну, що змінилася іншою,
складати колекцію барвну з фіналів її,
моритись майбутньою нею, вмирати з торішньої –
призначений той, хто, як циган, гуляв по землі.

* * *
О, світе мій, ти був моєю тінню,
бо я руками сонце пеленав.

* * *
Усім, кого люблю, я винен знов.
Моя вина – на всіх одна любов.

* * *
Бог мене зі мною повінчав.

* * *
Якщо я сам собі хазяїн, –
ніким, крім Бога, більш не спокушусь.

* * *
Я у шлюбі з Духом у собі.

* * *
Я відвідав храм свого життя, натхнення і любові.

* * *
Усім Тобі завдячую, Любове!

Цитати з поетичної збірки Сергія Губурначука «Усім тобі завдячую, Любове...»