1
ліс – улесливий алхімік…
ласий лис… аскет і схимник…
ліс – базиліка органна…
ліс – містерія циганна
бубнів котиться луною…
огортає синизною
голі плечі гір самотніх
чи то поспіх чи то посміх
у його міцних обіймах…
лиш вершин льодѝсті більма
стережуть цнотливий камінь
перемерзлими віками…
стражник виходу і входу
на межі землі і льоду
на межі землі і неба…
Нут оповиває Геба…

2
листям ліс лоскоче…
ластиться… лепече
щось таке малече
щось таке старече…
лупотить… лякає…
бавиться із вітром
вслід йому вклякає
стогнуть жили-віти…
для Зевѐса тіні
платить чистим листям
золотом осіннім
юною Каллісто…

3
ластився ліс… лився лавиною…
терся об Віз волохатою спиною…
леза ялинні загострював хмарами…
во̀ди небесні притягував чарами…
зорі вилизував… взором прослизував…
лапами кронними час заколисував…
кланявся сонцю… промі̀нився місяцю…
лоно землі заколисував піснею…
бурі корився схиляючи голову…
серце моє зачаровував мовою
пращурів давніх що стали деревами –
міцно в’язав мене узами кревними
і укривав мою душу беззахисну…
розум дурманили вольності запахи…

4
о земля обітова̀на – ліс
повний чистих світанко̀вих сліз…
весняні смарагди-арабески
і осінні полинялі фрески…
крізь магічне зоряне халдейство
продираюсь я в твоє юдейство –
в твій Едем… до дерева Життя…
та мені немає вороття…
і гримить луною у сузір’я
«я не сторож братові своєму…»
…в Господа там міріади зір є
та одну лиш бачу – з Вифлеєму…

5
о темний ліс… тотемний ліс…
межа… життя скрижалі…
зелені пасма вербних кіс
і горобин коралі…
лавини відшумілих злив…
прадавній епос битви…
Перун тебе не спопелив
у розпалі ловитви
мрійлѝвих мавок золотих
русалок сутінко̀вих…
мій голос у тобі затих
і тільки голос крові
у серці залунав моїм
і перетік за вінця –
поляк і грек і караїм
в мені звучать єством одним
русина-українця…
бо тільки мова – все що є
у мене і у лісу
під скронями лиш слово б’є-
ться… попелу не місить
душа що свічкою горить
небесної молитви…
моє життя – для лісу мить –
життя летить – а ліс шумить
не відає гонитви…

6
як давній лист читаю зжовклий лист
що дістаю з таємної полиці –
і падають на мене блискавиці
якими я виблискував колись…
у тиші замовляю дивні тра̀ви…
я вічно в лісі… ліс в мені увесь…
і тільки то̀му хто не прагне слави
Господь як ліс нашіптує свій текст…

7
… … …