
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.18
22:09
Попросися до мене у сон, хоч на ніч попросися.
Я забуду, що думала - більше не хочу і бачить.
Замотала ж у папороть свіжу бажання гарячі,
Обірвала під ноги той цвіт, що ховався у листі.
Там, де місяць блакитний над лісом, укотре вовчиця
Заведе про з
Я забуду, що думала - більше не хочу і бачить.
Замотала ж у папороть свіжу бажання гарячі,
Обірвала під ноги той цвіт, що ховався у листі.
Там, де місяць блакитний над лісом, укотре вовчиця
Заведе про з
2025.05.18
21:40
У тумані пливе принцеса
у білих шатах
неймовірно загадкової вроди.
Вона стелиться над землею,
ніби мрія.
Після рясної зливи
єдиною розрадою
стає принцеса.
у білих шатах
неймовірно загадкової вроди.
Вона стелиться над землею,
ніби мрія.
Після рясної зливи
єдиною розрадою
стає принцеса.
2025.05.18
16:29
Що москалі - великі брехуни.
То знаєм ми, то знають і вони.
Та москалів то зовсім не спиня,
Бо ж то вся сутність їхня – та брехня.
Не вигадки якісь там комуняк.
І при царях брехали та ще й як.
Ото горілку без кінця пили
Й брехали – тільки тим вони
То знаєм ми, то знають і вони.
Та москалів то зовсім не спиня,
Бо ж то вся сутність їхня – та брехня.
Не вигадки якісь там комуняк.
І при царях брехали та ще й як.
Ото горілку без кінця пили
Й брехали – тільки тим вони
2025.05.18
11:23
Не відаю, що буде завтра —
а до ворожки не піти.
Можливо, більшого не варта?
Та в мене є чудовий — ти!
Усе, що треба чуйній жінці—
ковток любові, не жалю.
Хай осінь золоті червінці
в дорогу сипле журавлю.
а до ворожки не піти.
Можливо, більшого не варта?
Та в мене є чудовий — ти!
Усе, що треба чуйній жінці—
ковток любові, не жалю.
Хай осінь золоті червінці
в дорогу сипле журавлю.
2025.05.18
10:01
Сенат Карфагену, на мир налаштований,
всю зброю здав Риму негайно;
відтак Карфаген, певна річ, був зруйнований,
а мешканці – вбиті, звичайно.
А потім – весь світ зачитався паперами,
що склали Катони речисті:
мовляв, карфагенці були людожерами!
всю зброю здав Риму негайно;
відтак Карфаген, певна річ, був зруйнований,
а мешканці – вбиті, звичайно.
А потім – весь світ зачитався паперами,
що склали Катони речисті:
мовляв, карфагенці були людожерами!
2025.05.18
06:36
Серце любляче, мов кубок
Ароматного вина, –
Відчуваю, як ти любиш,
Упиваючись сповна.
Молодію від напою
Найсолодшого на смак, –
І найтяжчу рану гою
Ситий добре й натощак.
Ароматного вина, –
Відчуваю, як ти любиш,
Упиваючись сповна.
Молодію від напою
Найсолодшого на смак, –
І найтяжчу рану гою
Ситий добре й натощак.
2025.05.18
05:55
Ей, Джо! куди прямуєш із револьвером оце
Ей, Джо! кажу, куди прямуєш із револьвером оце
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Оце такий бруд
Ей, Джо! кажу, куди прямуєш із револьвером оце
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Іду застрелити свою стареньку
Або застав її із іншим, у постелі
Оце такий бруд
2025.05.18
00:25
У натовпі мерзотників-святош,
Що дивляться в підлогу винувато,
Я припускаю, що мене також
Безсовісним ждуном не гріх назвати.
Крізь аркуші свого календаря
Зустріну мрію... Може, стан афекту:
Оце блювотне "трєтьє сєнтября"
Що дивляться в підлогу винувато,
Я припускаю, що мене також
Безсовісним ждуном не гріх назвати.
Крізь аркуші свого календаря
Зустріну мрію... Може, стан афекту:
Оце блювотне "трєтьє сєнтября"
2025.05.17
21:38
Подивитися в очі чорній безодні,
зазирнути до чорних дір
чи розкрити
твань підсвідомості.
Подивитися в очі потворності,
страху, ненависті.
Що може бути страшніше?
Впитися в магму ночі,
зазирнути до чорних дір
чи розкрити
твань підсвідомості.
Подивитися в очі потворності,
страху, ненависті.
Що може бути страшніше?
Впитися в магму ночі,
2025.05.17
17:30
вертай живим
вертай живим
крізь лють вітрів
де смерть на Ви
де вирви піль -
стигмати прі
мечі навхрест
вертай живим
крізь лють вітрів
де смерть на Ви
де вирви піль -
стигмати прі
мечі навхрест
2025.05.17
14:20
Вечірня тиша бродить в домі,
навшпиньках сонно очі тре.
Пишу і розставляю коми,
лапки, апострофи, тире.
Дефіс, трикрапки... знак питання? —
Дужки — закриті два крила.
Слова, неначе біль останній,
сльозою скрапують з пера.
навшпиньках сонно очі тре.
Пишу і розставляю коми,
лапки, апострофи, тире.
Дефіс, трикрапки... знак питання? —
Дужки — закриті два крила.
Слова, неначе біль останній,
сльозою скрапують з пера.
2025.05.17
12:08
Так повсякчасно прагнем волі
І благ, і радощів земних,
Що всі страхи перебороли
Перед жахливістю війни.
Лише позбутись важко туги
І біля трун скорботних поз,
Якщо в останню путь за другом
Проводим рідного когось...
І благ, і радощів земних,
Що всі страхи перебороли
Перед жахливістю війни.
Лише позбутись важко туги
І біля трун скорботних поз,
Якщо в останню путь за другом
Проводим рідного когось...
2025.05.16
21:30
Ілля прийшов, і літу вже кінець.
Кінець усім зникомим сподіванням.
Так звершиться безславності вінець
Під маревом осіннього кохання.
Упав листок, немов метеорит,
У озеро, що в спокої спочило.
І Бог спочив, що все це сотворив,
Кінець усім зникомим сподіванням.
Так звершиться безславності вінець
Під маревом осіннього кохання.
Упав листок, немов метеорит,
У озеро, що в спокої спочило.
І Бог спочив, що все це сотворив,
2025.05.16
21:03
Наші пам’ятники
Двозначні
Мають форму впадини
Наші пам’ятники
Мають форму
Сльози
Двозначні
Мають форму впадини
Наші пам’ятники
Мають форму
Сльози
2025.05.16
17:52
У світломузиці весь зал,
Зірки яскравішими стали.
І що тобі ще не сказав,
Очей у танці скаже спалах.
У колі подруг ти стоїш,
Далека, мріє, незбагненна…
До тебе кілька кроків лиш,
Зірки яскравішими стали.
І що тобі ще не сказав,
Очей у танці скаже спалах.
У колі подруг ти стоїш,
Далека, мріє, незбагненна…
До тебе кілька кроків лиш,
2025.05.16
15:26
Поміж роями зоряних галактик
Несеться, неомірний відчуттям
Гривастий час, який не осідлати.
Лиш зірка має пОру в нім палати.
А з миті мить у ньому для життя,
Яке сяйне ураз, без вороття,
Щоб в Божих зупинитися палатах.
І мить із миті - шанс для ка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Несеться, неомірний відчуттям
Гривастий час, який не осідлати.
Лиш зірка має пОру в нім палати.
А з миті мить у ньому для життя,
Яке сяйне ураз, без вороття,
Щоб в Божих зупинитися палатах.
І мить із миті - шанс для ка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Українська поезія і проза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українська поезія і проза
Останнім часом дружина почала помічати, що наша улюблена літературна група потихеньку перетворюється на релігійний гурток пошановувачів християнства. І тільки християнства!
Спробуйте написати хвалебну оду Єгові чи Аллаху - і ви миттєво отримаєте відмову в публікації. А наважтеся но сказати, що ви - атеїст!
Кум наважився, то його підстерегли любителі христової благодаті у темному коридорі Спілки письменників України та нагодували мордачами. Вереск стояв такий, що навіть з Офісу Президента прибігли охоронці допитуватися: що сталося в тихій лагуні художнього слова? Ледве вирвали покусаного кума з цупких лабет розгніваної пишучої братії та на ношах доправили до лікарні. А як ескулапи замазали зеленкою травмовані місця та вправили щелепу — послали мого нещасного родича до рабіолога, аби той зробив аналізи на наявність сказу та щеплення. Бо укуси були такими, наче то скажені собаки його покусали, а не поети. Чесне слово!
А я, здуру, написав хвалебну оду Дажбогові! Як мій допис з“явився в анонсі і досі не розумію. Мабуть, хтось автоматично схвалив, не прочитавши. І це було страшною помилкою.
- Щоб ти здох! - отакий був перший коментар під моїм віршем.
“Немає у тобі СПРАВЖНЬОЇ віри!” - оце таким був другий коментар. А далі...
“Провалися ти зі своїм Дажбогом у Дніпро!”, “Чекають на тебе в пеклі смола гаряча і диба!”...
Отака у нас релігійна терпимість, отака у нас любов людська одне до одного і людська толерантність. Правило “Хто не з нами - той проти нас!” квітне як вишневий сад навесні.
Ось тому у групі немає панегіриків пророку Мухаммеду чи Будді.
Майже кожен вірш дописувачів містить слова: Христос, свята Марія, хрест, віра, душа, сльози, церква, піп, монастир, спокута, гріх, чорт і диявол. Як такого немає - ви поетичний труп. І місце ваше не на Парнасі, а на поетичному звалищі невдах.
Можна, звичайно, писати про природу чи про кохання. Але якщо не вкручувати туди християнські релігійні мотиви - твір не буде мати успіху.
А жінка у мене - берегиня, казкова істота. Ніякого відношення до християнства не має. Її найближчі родичі-куми - Купайло та Лада. То кого ж їй шанувати і кому вклонятися, як не цим достойним персонам? І пише вона також про свою родину, а не про чужих пророків та їхні сімейства. Вважає, що любити і шанувати треба своє, рідне. А позичене треба віддавати.
От і минулого тижня укотре навідалися до нашої господи Свідки Єгови та принесли стос брошурок “Сторожова вежа”. Я хотів ними грубу розпалювати, а жінка “цап!”, вирвала з рук жмут підривної літератури і каже:
- Треба віддати. Можливо, комусь вони і знадобляться. Там же не пишуть рецептів грабунку чи вбивства?
- Ні, не пишуть.
- Отже, хтось може вийти на стезю праведну і крокувати у вічність поруч з богом.
І справді, не подумав. Брошурки з повчальними біблійними історіями та байками несли добро, папір був чудової якості, кольоровим картинкам міг би позаздрити будь-який літератор, який видає книжки власним коштом і знає справжню ціну таким от красивостям. Тому бідні як миші поети видають свої фоліанти з вічним без малюнків та золотого тиснення, бо це збільшує ціну видання втричі. А хто нині може купити книжку за 500 гривень? Та ніхто! Навіть за двісті мало хто наважиться.
А як учора навідалися віряни знову, благовірна віддала їм брошурки, подякувала і всунула в торбу кілька пиріжків зі здором, аби не тинялися селом голодними, бо сіяти божу благодать на пустий шлунок так само важко, як їсти сало без хліба.
Повернулася жінка до хати, сіла на ослінчика, закусила кінчик коси і пише...
Купайло! О мій Боже! Напоум
Своїх онуків розірвати пута!
Украла дух твій християнська хунта,
Сестрицю-Ладу віддала на глум.
- Жінко! Спаси і сохрани!- кажу благовірній, заломивши руки. - Якщо таке виставиш у групі “Українська поезія та проза” то тебе розіпнуть! Як Христа! А перед цим облають і покусають! Так ніззя!
- Але ж це правда!
- І що? Напиши щось хороше про Спасителя.
- А хто це?
- Це арамейський пророк, який жив дві тисячі років тому. Вів життя праведне, проповідував Боже слово і помер у муках.
- А що він проповідував?
- “Хто буде матір і батька свого любити більше, ані ж Мене - недостоєн Мене!”
- Тобто, якогось дядю з нечесаною бородою треба любити більше, аніж своїх рідних? Як таке може бути?
- Так завжди було. Матір рідну копняком з хати - геп!, а навзаєм - коханку з болонкою. Або батька - в будинок престарілих, а в хату дві коханки - рябу і блондинку.
- Я такого не схвалюю. Не по-людськи це якось.
- Але по-християнськи. Так треба.
- Це ж що виходить? - обурилася дружина.- Якщо ти, раптово, полюбиш отакого бога, то мене, вагітну, з трьома дітьми кинеш і почалапаєш в монастир, або зариєшся у нору під Києво-Печерською лаврою і будеш там жити довіку? А хто дітей годуватиме? Хто мене любитиме та по господарству допомагатиме на старості?
- Бог допоможе, він добрий...
Розгнівалася на мене жінка після цих слів, до вечора не розмовляла. А як уляглися на спочинок - одвернулася зубами до стінки, навіть “На добраніч” не сказала.
А уранці біля хати стояло з півсотні християнських душ зі своїми болячками, які ми лікуємо замість професійних ескулапів. Бо народне цілительство не можуть відмінити ні закони держави, ні коронавірусні обмеження, ні релігійні забобони. Почали готуватися до прийому хворих. Аж тут бац! - на подвір’я забіг піп Онуфрій з кадилом і як закричить на людей:
- Ви що тут робите, раби Божі? Тут живуть безбожники-язичники! Вони гірші атеїстів! Геть звідси, бо сказано в писанні: “Хто буде поклонятися іншим богам - потрапить до пекла!”.
- Так ми не поклонятися прийшли,- одказує баба Гарбузиха,- а лікуватися. Яка різниця - хто висмикне мій хворий зуб: атеїст, язичник чи християнин?
- Велика різниця! - гарикнув Онуфрій. - Приймати допомогу від іновірця - це ображати Бога!
- Ну, тоді, беріть кліщі, святий отче - і висмикніть мені зуба самі. Бо сил терпіти уже нема, а до райцентру їхати далеко. Та й голодний кабан чекати не буде, чуєте як верещить? Потрібно хутко повертатися.
Онуфрій скреготнув зубиськами і кинувся до нашої хати з кадилом наперевіс. Але спіткнувся об поріг і заорав носом. Мудрий лоб з розгону поцілувався з дубовою долівкою, аж хата здригнулася.
На гуркіт вискочили ми з дружиною у сіни, а там духовна особа непритомна лежить!
- От лихо! - вигукнула Гарбузиха. - Думала першою у вас здоров’я підправити, аж ні - доведеться лікувати попа без черги, бо ще богові душу віддасть. Ану ж бо, сусіди, несімо святого вітця до хати!
Жінка обережно помацала череп травмованого чи немає тріщини, а потім узялася бинтувати голову. Я підсобляв. А потім улила в розчахнутого рота духовної особи кілька крапель чудодійної настоянки власного виробництва. За мить з рота хворого вилетіла хмарка чорного диму, а з вух посипався пісок. І Онуфрій ожив! Сів, озирнувся довкола і млявим голосом промовив:
- Де я?
Ми з жінкою перезирнулися. Невже у голові відскочила якась клема і людина втратила пам“ять? Якщо так - доведеться телефонувати до швидкої. Хоча нині швидше рак на горі свисне, аніж машина з райцентру до хворого приїде.
- Ось кадило ваше,- кажу Онуфрію і простягую йому обрядовий інвентар.
- О, і справді моє! Ану дай, дитя сатани! - і вихопив залізяку з моїх рук.
А за хвилину, злегка похитуючись, пішов до церкви правити службу, а ми зайнялися звичними справами: допомогати людям позбутися болячок. І ніхто не сказав, що ми - безбожники, ніхто не сплюнув у нашу сторону, ніхто не осквернив свої вуста прокляттям.
Люди як люди. Бо коли болить - не звертаєш увагу на те, якому богові молишся чи в яку секту бігаєш, а шукаєш того, хто може позбавити від мук. А от коли в череві повно, а в хаті тепло - отоді дехто починає шукати між рідних та близьких чортів або святотатців...
Вечір огорнув теплими крилами втомлену землю, насипав світляків у небі та начепив над селом рогачик місяця. В обнімку з жінкою сидимо на призьбі, дослухаючись до собачого гавкоту на протилежному кутку села. І думаємо одну й ту ж саму думу:
“Де ж той істинний бог, який буде рідним і близьким усім людям? Де ж той бог, який об’єднає усіх людей в одне ціле, а не розділить їх на тисячі скалок? Де ж той бог, якому молитимуться і шануватимуть всі люди світу? І чи потрібні людям тисячі церков та храмів, сект і релігійних громад, якщо, насправді потрібна тільки одна, ім’я якій — ЛЮБОВ.
04.02.2022р.
Спробуйте написати хвалебну оду Єгові чи Аллаху - і ви миттєво отримаєте відмову в публікації. А наважтеся но сказати, що ви - атеїст!
Кум наважився, то його підстерегли любителі христової благодаті у темному коридорі Спілки письменників України та нагодували мордачами. Вереск стояв такий, що навіть з Офісу Президента прибігли охоронці допитуватися: що сталося в тихій лагуні художнього слова? Ледве вирвали покусаного кума з цупких лабет розгніваної пишучої братії та на ношах доправили до лікарні. А як ескулапи замазали зеленкою травмовані місця та вправили щелепу — послали мого нещасного родича до рабіолога, аби той зробив аналізи на наявність сказу та щеплення. Бо укуси були такими, наче то скажені собаки його покусали, а не поети. Чесне слово!
А я, здуру, написав хвалебну оду Дажбогові! Як мій допис з“явився в анонсі і досі не розумію. Мабуть, хтось автоматично схвалив, не прочитавши. І це було страшною помилкою.
- Щоб ти здох! - отакий був перший коментар під моїм віршем.
“Немає у тобі СПРАВЖНЬОЇ віри!” - оце таким був другий коментар. А далі...
“Провалися ти зі своїм Дажбогом у Дніпро!”, “Чекають на тебе в пеклі смола гаряча і диба!”...
Отака у нас релігійна терпимість, отака у нас любов людська одне до одного і людська толерантність. Правило “Хто не з нами - той проти нас!” квітне як вишневий сад навесні.
Ось тому у групі немає панегіриків пророку Мухаммеду чи Будді.
Майже кожен вірш дописувачів містить слова: Христос, свята Марія, хрест, віра, душа, сльози, церква, піп, монастир, спокута, гріх, чорт і диявол. Як такого немає - ви поетичний труп. І місце ваше не на Парнасі, а на поетичному звалищі невдах.
Можна, звичайно, писати про природу чи про кохання. Але якщо не вкручувати туди християнські релігійні мотиви - твір не буде мати успіху.
А жінка у мене - берегиня, казкова істота. Ніякого відношення до християнства не має. Її найближчі родичі-куми - Купайло та Лада. То кого ж їй шанувати і кому вклонятися, як не цим достойним персонам? І пише вона також про свою родину, а не про чужих пророків та їхні сімейства. Вважає, що любити і шанувати треба своє, рідне. А позичене треба віддавати.
От і минулого тижня укотре навідалися до нашої господи Свідки Єгови та принесли стос брошурок “Сторожова вежа”. Я хотів ними грубу розпалювати, а жінка “цап!”, вирвала з рук жмут підривної літератури і каже:
- Треба віддати. Можливо, комусь вони і знадобляться. Там же не пишуть рецептів грабунку чи вбивства?
- Ні, не пишуть.
- Отже, хтось може вийти на стезю праведну і крокувати у вічність поруч з богом.
І справді, не подумав. Брошурки з повчальними біблійними історіями та байками несли добро, папір був чудової якості, кольоровим картинкам міг би позаздрити будь-який літератор, який видає книжки власним коштом і знає справжню ціну таким от красивостям. Тому бідні як миші поети видають свої фоліанти з вічним без малюнків та золотого тиснення, бо це збільшує ціну видання втричі. А хто нині може купити книжку за 500 гривень? Та ніхто! Навіть за двісті мало хто наважиться.
А як учора навідалися віряни знову, благовірна віддала їм брошурки, подякувала і всунула в торбу кілька пиріжків зі здором, аби не тинялися селом голодними, бо сіяти божу благодать на пустий шлунок так само важко, як їсти сало без хліба.
Повернулася жінка до хати, сіла на ослінчика, закусила кінчик коси і пише...
Купайло! О мій Боже! Напоум
Своїх онуків розірвати пута!
Украла дух твій християнська хунта,
Сестрицю-Ладу віддала на глум.
- Жінко! Спаси і сохрани!- кажу благовірній, заломивши руки. - Якщо таке виставиш у групі “Українська поезія та проза” то тебе розіпнуть! Як Христа! А перед цим облають і покусають! Так ніззя!
- Але ж це правда!
- І що? Напиши щось хороше про Спасителя.
- А хто це?
- Це арамейський пророк, який жив дві тисячі років тому. Вів життя праведне, проповідував Боже слово і помер у муках.
- А що він проповідував?
- “Хто буде матір і батька свого любити більше, ані ж Мене - недостоєн Мене!”
- Тобто, якогось дядю з нечесаною бородою треба любити більше, аніж своїх рідних? Як таке може бути?
- Так завжди було. Матір рідну копняком з хати - геп!, а навзаєм - коханку з болонкою. Або батька - в будинок престарілих, а в хату дві коханки - рябу і блондинку.
- Я такого не схвалюю. Не по-людськи це якось.
- Але по-християнськи. Так треба.
- Це ж що виходить? - обурилася дружина.- Якщо ти, раптово, полюбиш отакого бога, то мене, вагітну, з трьома дітьми кинеш і почалапаєш в монастир, або зариєшся у нору під Києво-Печерською лаврою і будеш там жити довіку? А хто дітей годуватиме? Хто мене любитиме та по господарству допомагатиме на старості?
- Бог допоможе, він добрий...
Розгнівалася на мене жінка після цих слів, до вечора не розмовляла. А як уляглися на спочинок - одвернулася зубами до стінки, навіть “На добраніч” не сказала.
А уранці біля хати стояло з півсотні християнських душ зі своїми болячками, які ми лікуємо замість професійних ескулапів. Бо народне цілительство не можуть відмінити ні закони держави, ні коронавірусні обмеження, ні релігійні забобони. Почали готуватися до прийому хворих. Аж тут бац! - на подвір’я забіг піп Онуфрій з кадилом і як закричить на людей:
- Ви що тут робите, раби Божі? Тут живуть безбожники-язичники! Вони гірші атеїстів! Геть звідси, бо сказано в писанні: “Хто буде поклонятися іншим богам - потрапить до пекла!”.
- Так ми не поклонятися прийшли,- одказує баба Гарбузиха,- а лікуватися. Яка різниця - хто висмикне мій хворий зуб: атеїст, язичник чи християнин?
- Велика різниця! - гарикнув Онуфрій. - Приймати допомогу від іновірця - це ображати Бога!
- Ну, тоді, беріть кліщі, святий отче - і висмикніть мені зуба самі. Бо сил терпіти уже нема, а до райцентру їхати далеко. Та й голодний кабан чекати не буде, чуєте як верещить? Потрібно хутко повертатися.
Онуфрій скреготнув зубиськами і кинувся до нашої хати з кадилом наперевіс. Але спіткнувся об поріг і заорав носом. Мудрий лоб з розгону поцілувався з дубовою долівкою, аж хата здригнулася.
На гуркіт вискочили ми з дружиною у сіни, а там духовна особа непритомна лежить!
- От лихо! - вигукнула Гарбузиха. - Думала першою у вас здоров’я підправити, аж ні - доведеться лікувати попа без черги, бо ще богові душу віддасть. Ану ж бо, сусіди, несімо святого вітця до хати!
Жінка обережно помацала череп травмованого чи немає тріщини, а потім узялася бинтувати голову. Я підсобляв. А потім улила в розчахнутого рота духовної особи кілька крапель чудодійної настоянки власного виробництва. За мить з рота хворого вилетіла хмарка чорного диму, а з вух посипався пісок. І Онуфрій ожив! Сів, озирнувся довкола і млявим голосом промовив:
- Де я?
Ми з жінкою перезирнулися. Невже у голові відскочила якась клема і людина втратила пам“ять? Якщо так - доведеться телефонувати до швидкої. Хоча нині швидше рак на горі свисне, аніж машина з райцентру до хворого приїде.
- Ось кадило ваше,- кажу Онуфрію і простягую йому обрядовий інвентар.
- О, і справді моє! Ану дай, дитя сатани! - і вихопив залізяку з моїх рук.
А за хвилину, злегка похитуючись, пішов до церкви правити службу, а ми зайнялися звичними справами: допомогати людям позбутися болячок. І ніхто не сказав, що ми - безбожники, ніхто не сплюнув у нашу сторону, ніхто не осквернив свої вуста прокляттям.
Люди як люди. Бо коли болить - не звертаєш увагу на те, якому богові молишся чи в яку секту бігаєш, а шукаєш того, хто може позбавити від мук. А от коли в череві повно, а в хаті тепло - отоді дехто починає шукати між рідних та близьких чортів або святотатців...
Вечір огорнув теплими крилами втомлену землю, насипав світляків у небі та начепив над селом рогачик місяця. В обнімку з жінкою сидимо на призьбі, дослухаючись до собачого гавкоту на протилежному кутку села. І думаємо одну й ту ж саму думу:
“Де ж той істинний бог, який буде рідним і близьким усім людям? Де ж той бог, який об’єднає усіх людей в одне ціле, а не розділить їх на тисячі скалок? Де ж той бог, якому молитимуться і шануватимуть всі люди світу? І чи потрібні людям тисячі церков та храмів, сект і релігійних громад, якщо, насправді потрібна тільки одна, ім’я якій — ЛЮБОВ.
04.02.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію