«In the midst of absurdity, horror, boredom of life,
flowers stand behind glass, like small things
turned upside down...»

(J. B.)

Попливу на кораблі Артюра Рембо –
Того, що Жан Ніколя з Шарлевіля –
Син піхотного капітана
Разом з диваком Дамоклом –
Він шанує білий хліб і чорне вино,
А не глиняні глеки мальовані.
Чобітьми кароокого маляра Веласкеса
Буду гупати по дерев’яній палубі:
Між двома Іспаніями вода,
Між двома кінськими волосинами
Клепсидри і трохи квітів – тропічних.
Трохи блідих (бо що нині повнокровне?)
Трохи чужих – бо свого на жменю,
Навіть віршів – на клаптик паперу,
Навіть спогадів – на хвилину сну-марення.
Сильніше вітру надимає вітрила мрія –
Моя – недоколисана, ваша – зріла як гроно
Осіннього винограду кольору Сонця,
Швидше вітру полетить корабель
Зі щоглами-соснами, окрилений вітрилами
Зеленими як весна. Як смарагдовий острів
У зіницях сивого фантазера Бога.
Надлишок Часу музикою після сонетів,
Нотами ренесансу – незабутнього,
Незрівняного, але нашого. Тутешнього.
Швидше вітру з Леванту – Зефіра,
Що зазирає в срібне дзеркало
Але бачить там Поліфема – пастуха овець.