
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Лейтенант
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лейтенант
Навіть не знаю з чого почати… А мушу, оскільки читачі будуть незадоволені. Як таке може бути, скажете ви, якщо сам письменник не відає як розпочати розповідь? Але таке буває! Навіть у мене, пустомелі з тридцятирічним досвідом шкряботіння на папері. А виною всьому війна.
24-го лютого, вранішньою маршруткою приїхав до Тетерева з Києва. Останньою. Потім автобусом доїхав до села. Останнім рейсом…
І почалося.
Гатили так, що вікна у половині будинків селища вилетіли до вечора. У військовому містечку також. А першою ціллю рашистів був філіал заводу «Луч». Добре, хоч устигли звідтіля ракети вивезти, бо всьому району була б «труба».
Пообіді прийшов до селищної ради. А там море чоловіків. Ніхто і нікого не кликав - прийшли самі…
Видали зброю. На віру. Дали патронів. Додому причалапав озброєним до зубів.
Самі розписали графік чергувань, місця дислокації, розділилися на групи. Мені випали нічні зміни: з другої ночі до 11-ї ранку. Окопів нарили стільки, що страшно сказати.
А довкола все горіло і гриміло. Бомбили Малин, бомбили Іршу, бомбили Бородянку, Макарів, Кодру, Кухарі, Кочерів, Ставище, Потіївку. З усіх сторін стіною стояли дими, полум’я до неба… ночі були безмісячними, захмареними, а було видно як удень.
Дітей та жінок ми евакуювали першого ж тижня. Селище опустіло. Люди повідчеплювали собак з ланцюгів, а котів прогнали з хат на вулиці. Через тиждень собаки почали збиватися в голодні зграї…
Ліс оперативно замінували. Там, де я в жовтні збирав білі гриби - нині розтяжки та протипіхотні міни, і купа снайперів, яких не варто дратувати своєю присутністю в лісі. А ліс - це годівниця для села. Хоч не хоч -- а ідеш, бо і глиця потрібна, і дрова. Ну, то таке. Нас уже в обличчя знають.
А коли йшла люта бійня за Макарів, то росіяни тікали хто куди: одні рвонули на північ, до Варшавської траси, частина ломанулася в бік Стоянки, а особливо «розумні» - в нашу сторону, через глухий ліс до дідька в пекло. Скільки їх підірвалося на розтяжках - одному Богу відомо, але бухкало протягом тижня щохвилини.
Звільнився з нічної зміни і причалапав додому з автоматом. Поставив його на ліжку біля котів і пішов у дровітню з колуном, бо хата була холодною, а їсти я варив днів чотири тому.
Розгепав кілька пнів, аж тут у дровітню заскочив російський лейтенант-«потєряшка». З одного удару увігнав йому сокиру в черепа. Той кавкнув і здох.
А я подумав: у мене дві голодні собаки, одна сусідська. Картоплю їдять ледь-ледь. А що буде через тиждень?
І я наважився. Зняв «розгрузку» з трупа, відрубав йому одну ногу, пальці відчикрижив і віддав собаці, а решту подрібнив, склав у поліетиленові пакети і запхав до морозилки. Більше не влазило, бо вона у мене невеличка. А потім викликав командира.
Приїхав наряд. Питають:
- А чому труп без ноги?
- Не знаю.
Все вони зрозуміли, все знають. Похитали головами, забрали труп і «снарягу» офіцера, та й поїхали.
Учора згодував останній шматок м’яса собакам. І добре, що встиг, бо з евакуації, понадвечір, повернулася жінка. Вона б мене розіпнула, якби довідалася, що поруч з куркою, яку я зберігаю на Великдень, лежали шматки окупанта.
Але пригнічує те, що я – український письменник, людина, яка повинна пропагувати дітям добро і справедливість, укривавлює свої руки отакими от вчинками. Одне діло - вбити в бою. Інше – згодувати ворога собакам.
І чи правильно я вчинив - не знаю…
19.04.2022р
24-го лютого, вранішньою маршруткою приїхав до Тетерева з Києва. Останньою. Потім автобусом доїхав до села. Останнім рейсом…
І почалося.
Гатили так, що вікна у половині будинків селища вилетіли до вечора. У військовому містечку також. А першою ціллю рашистів був філіал заводу «Луч». Добре, хоч устигли звідтіля ракети вивезти, бо всьому району була б «труба».
Пообіді прийшов до селищної ради. А там море чоловіків. Ніхто і нікого не кликав - прийшли самі…
Видали зброю. На віру. Дали патронів. Додому причалапав озброєним до зубів.
Самі розписали графік чергувань, місця дислокації, розділилися на групи. Мені випали нічні зміни: з другої ночі до 11-ї ранку. Окопів нарили стільки, що страшно сказати.
А довкола все горіло і гриміло. Бомбили Малин, бомбили Іршу, бомбили Бородянку, Макарів, Кодру, Кухарі, Кочерів, Ставище, Потіївку. З усіх сторін стіною стояли дими, полум’я до неба… ночі були безмісячними, захмареними, а було видно як удень.
Дітей та жінок ми евакуювали першого ж тижня. Селище опустіло. Люди повідчеплювали собак з ланцюгів, а котів прогнали з хат на вулиці. Через тиждень собаки почали збиватися в голодні зграї…
Ліс оперативно замінували. Там, де я в жовтні збирав білі гриби - нині розтяжки та протипіхотні міни, і купа снайперів, яких не варто дратувати своєю присутністю в лісі. А ліс - це годівниця для села. Хоч не хоч -- а ідеш, бо і глиця потрібна, і дрова. Ну, то таке. Нас уже в обличчя знають.
А коли йшла люта бійня за Макарів, то росіяни тікали хто куди: одні рвонули на північ, до Варшавської траси, частина ломанулася в бік Стоянки, а особливо «розумні» - в нашу сторону, через глухий ліс до дідька в пекло. Скільки їх підірвалося на розтяжках - одному Богу відомо, але бухкало протягом тижня щохвилини.
Звільнився з нічної зміни і причалапав додому з автоматом. Поставив його на ліжку біля котів і пішов у дровітню з колуном, бо хата була холодною, а їсти я варив днів чотири тому.
Розгепав кілька пнів, аж тут у дровітню заскочив російський лейтенант-«потєряшка». З одного удару увігнав йому сокиру в черепа. Той кавкнув і здох.
А я подумав: у мене дві голодні собаки, одна сусідська. Картоплю їдять ледь-ледь. А що буде через тиждень?
І я наважився. Зняв «розгрузку» з трупа, відрубав йому одну ногу, пальці відчикрижив і віддав собаці, а решту подрібнив, склав у поліетиленові пакети і запхав до морозилки. Більше не влазило, бо вона у мене невеличка. А потім викликав командира.
Приїхав наряд. Питають:
- А чому труп без ноги?
- Не знаю.
Все вони зрозуміли, все знають. Похитали головами, забрали труп і «снарягу» офіцера, та й поїхали.
Учора згодував останній шматок м’яса собакам. І добре, що встиг, бо з евакуації, понадвечір, повернулася жінка. Вона б мене розіпнула, якби довідалася, що поруч з куркою, яку я зберігаю на Великдень, лежали шматки окупанта.
Але пригнічує те, що я – український письменник, людина, яка повинна пропагувати дітям добро і справедливість, укривавлює свої руки отакими от вчинками. Одне діло - вбити в бою. Інше – згодувати ворога собакам.
І чи правильно я вчинив - не знаю…
19.04.2022р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію