Зірними гронами, небними дзвонами,
шумом гілок непокірних дерев,
буджу зі сну тебе. Лиюсь нейронами
закликом в тишу - збудися Арей.

Брунькою слова і хвилею нашепту,
світлом долонь, вібруванням душі
зрушую спокій твій - маєш це бачити-
в бій спорядились військові коші.

Чуєш прабоже, розвиднюйся з овиду,
струшуй пилюку віків із плечей-
дітям твоїм треба сили для спротиву -
благослови їх огнем і мечем.

Он чорне жрецтво сичить, надимається...
обрій втинають чотири гінці:
голод і пошесть, і дідькові ратиці...
змішують землі єговські женці.

Чуєш, Арею, ми неприколінено-
душеодверто взиваєм увись:
в час цей оштормлений, горем напінений,
силою Духу до нас озовись.

Силою Духу і мудрістю досвіду
нам проявися із товщі віків.
Рідний Арею - з народжень, зі сповитку-
вчи нас кувати столезі мечі.

Татку наш, знаєм, безсмертя гартоване
твориться лиш під кувалдами доль.
З нами в бою твої сили і промені, -
світлим щитом - неземний ореол.