У двадцять я тішився Словом Святим,
Почитував бунінські твори між тим.
Мена й полонила панянка киргизька,
Сержанта тоді ще славетного війська –
Цікавили ж більше любов та інтим.
Життя освятилося смислом новим,
Коли пощастило побачити зблизька,
Настільки все перевернулося!
Я не можу впізнати
навколишню реальність.
Чорне стало білим,
а біле - чорним.
Матерія вислизає
із-під ніг. Я не можу
вхопити за хвіст
Море висохло...
Тепер у ньому не потоне
корабель, який стоїть
на дні з камінням
і кістяками риб.
Море, яке штовхало
у божевілля штормів,
лякало шаленістю хвиль,
Заховали від світу сумнівні стосунки.
Гра на нервах не може будити в мені
поетичних мелодій чудні візерунки.
Суперечки закоханих — зливи грибні.
Четвертуєш мовчанням, караєш за вірність?
Гільйотина і то краще... раз, і нема!
Чи хіба гонорова, надмір
Я прийшов до брами,
А там самотній гідальго –
На Дон Кіхота зовсім не схожий,
Ані трошечки, ані на цяпочку,
Без коня й кіраси, але бородатий
І сивий як лунь навесні,
І старий як світ варварів,
Ключі мідні причепив до поясу:
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.
І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс.
До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика.
До слова, програма співроб
(У зв»язку з «Євро-2012» на вулицях Києва зв»явилося багато
красунь у фіолетових формах – міліциціонерок)
Ах, яка ж там іде струнконога! -
Із києчком гумовим в руці,
Фіолетові форми небоги
Милі ці, милі ці, милі ці!
Милі ці… міліциціонерка!
Грає усмішка там на лиці,
Гляне в очі, немов у люстерко,
І зведеться в зіницях приціл!
ПРИСПІВ:
Арештуй мене, міліцицюнько,
І «браслети» на руки надінь.
Хай озветься у камері лунко
Дзвін шалений, що зветься «Дінь-дінь!»
Я завдам тобі, мила, «роботку» -
Серце в грудях так шпарко: «Йок-йок!»
На твою міліцейську «пілотку»
Вже піднявся бандитський «кийок»!
Нападу я на тебе, як мамба,
Ти «черемхою» бризнеш між брів…
Вже я плачу, ось-ось мені амба,
Від кохання я весь занімів.
ПРИСПІВ:
Арештуй мене, міліцицюнько,
І «браслети» на руки надінь,
Хай озветься у камері лунко
Дзвін шалений, що зветься: «Дінь-дінь!».
Наді мною ти вже – господиня –
Я вдихаю «черемху» волось»,
Колихаються груди, мов дині…
Чи мені це наснилось, здалось?!
Напад на міліциціонерку!
І за спробу її «дінь-дінь-дінь»
Запроторить Феміда уперта
До сибірських мене володінь.
ПРИСПІВ:
Тож згадай мене, міліцицюнько,
Між тюремних своїх володінь.
Хай озветься у камері лунко
Дзвін шалений, що зветься «дінь-дінь!»*
13-17.06. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)
*Публікую ще раз у зв"язку із новим відеокліпом Віктора Охріменка. Слухайте справжній український шансон!
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)