
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.15
12:04
Старість стримувалась,
вік надходив,
але лику юнацького квіт!
силуету невчасність прожога!
завжда сповненість слів молодих!
з ним зживались незмінно і довго
поміж мертвих, нових і старих.
вік надходив,
але лику юнацького квіт!
силуету невчасність прожога!
завжда сповненість слів молодих!
з ним зживались незмінно і довго
поміж мертвих, нових і старих.
2025.05.15
11:50
чого би це було немудро
чого би я тобі брехав
кажучи тепер і тут
нам доступний більший кайф
запали мене кохана
запали мене кохана
ніч осяй огнем без тями
чого би я тобі брехав
кажучи тепер і тут
нам доступний більший кайф
запали мене кохана
запали мене кохана
ніч осяй огнем без тями
2025.05.15
10:08
Цвіте бузок, магнолія в саду,
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
2025.05.15
07:00
Життям пригнічений дошкульно
І горем битий досхочу, –
Неначе вітер безпритульний
То спочиваю, то – лечу.
То в надпориві пересилю
Терни колючі перешкод, –
То від погроз не маю сили
Хоча б ледь-ледь роззявить рот.
І горем битий досхочу, –
Неначе вітер безпритульний
То спочиваю, то – лечу.
То в надпориві пересилю
Терни колючі перешкод, –
То від погроз не маю сили
Хоча б ледь-ледь роззявить рот.
2025.05.15
06:30
Воно крапки поставе чи не всюди
і правду ріже в око, не брову,
немов у барабан колотить в груди,
у пил стирає всіх, на куряву!
Йому у спорі рівних не існує,
бо знає сотні, тисячі цитат,
а штампи й гасла так завуалює,
і правду ріже в око, не брову,
немов у барабан колотить в груди,
у пил стирає всіх, на куряву!
Йому у спорі рівних не існує,
бо знає сотні, тисячі цитат,
а штампи й гасла так завуалює,
2025.05.14
21:18
Що значить дорога додому?
Дорога в ніщо, в зорепад,
Дорога туди, де утому
Знімає оновлений сад.
Дорога додому безмежна,
Не має початку й кінця.
Триває вона, як належить,
Дорога в ніщо, в зорепад,
Дорога туди, де утому
Знімає оновлений сад.
Дорога додому безмежна,
Не має початку й кінця.
Триває вона, як належить,
2025.05.14
18:23
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.05.14
11:25
Я вибрала не Вас і не тому,
що серцю не накажеш полюбити.
Іще тоді належала йому,
коли серпанком падала у жито.
Цвіла шипшиною, а поряд він,
зеленим листям огортав бентежно.
Душа з душею — срібний передзвін —
що серцю не накажеш полюбити.
Іще тоді належала йому,
коли серпанком падала у жито.
Цвіла шипшиною, а поряд він,
зеленим листям огортав бентежно.
Душа з душею — срібний передзвін —
2025.05.14
10:29
А ти будь тюльпаном: живи і квітни,
Загоюй рани, всміхайся привітно,
Втопи свій біль на денці озерця,
Нехай рожевим заквітне серце,
Чи білим, жовтим...не має різниці,
Подякуй Богу - віддасть сторицею.
А ти будь тюльпаном: тягнися до неба,
Загоюй рани, всміхайся привітно,
Втопи свій біль на денці озерця,
Нехай рожевим заквітне серце,
Чи білим, жовтим...не має різниці,
Подякуй Богу - віддасть сторицею.
А ти будь тюльпаном: тягнися до неба,
2025.05.14
09:01
Навіщо ти звертаєшся «на ви»?
Чи візаві свого ти поважаєш?
А може тривіально зневажаєш,
маскуючи відносин грубі шви?.
Чи любиш ти, коли говориш «Ви»,
чи просто на дистанції тримаєш?
За кого ти таку особу маєш,
Чи візаві свого ти поважаєш?
А може тривіально зневажаєш,
маскуючи відносин грубі шви?.
Чи любиш ти, коли говориш «Ви»,
чи просто на дистанції тримаєш?
За кого ти таку особу маєш,
2025.05.14
08:02
Гнучка, як гілочка ліщини,
Іскриста й сяйна, наче сніг, –
Вона сміється, мов дитина,
І заражає сміхом всіх.
Неначе книга загадкова, –
Мої розбурхує думки,
Адже не в’яжеться розмова,
А замовкати не з руки.
Іскриста й сяйна, наче сніг, –
Вона сміється, мов дитина,
І заражає сміхом всіх.
Неначе книга загадкова, –
Мої розбурхує думки,
Адже не в’яжеться розмова,
А замовкати не з руки.
2025.05.13
21:40
Я пішов світ за очі
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
божевільною травою,
продираючись крізь колючки.
Я тікаю від цивілізації.
Із дороги я звернув
у густі вруна.
Мене жене вперед амок,
якийсь навіжений двигун.
2025.05.13
19:44
Обурена весна дощами розлилась.
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?
Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,
Зелені та сумні у травня очі.
Коли вже сонце розітне сувої зла,
щоб відпочили від шахедів ночі?
Калюжі, мов печалі темні дзеркала,
Бо тільки дощ, здається, хазяйнує,
хлюпоче - і завісою стоїть імла,
2025.05.13
19:23
Протокол від 13.05.2025
Після вимушеного сеансу аналітичних заходів і виховної роботи, проведеної з черговою зміною (вахтою) "пиріжкарень", пов'язаної з відгуком на вірш
постійного дописувача Поетичних майстерень,
були отримані пояснення наступ
2025.05.13
16:54
Коли зліталися хрущі
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.
На обвишнілу хату.
Щось відлягало від душі
Страшне і волохате.
І хата, втомлена в літах,
Підведена на біло,
Була, немов би молода,
Немов нова і ціла.
2025.05.13
13:52
Я не знаю, що зі мною,
Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.
Стогне вітер за шибками,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самотою рани гою.
Недалеко й до біди.
На подвір'ї, попід вечір,
Розгулялася хуртеча,
Замела усі сліди.
Стогне вітер за шибками,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Ліки від війни*
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ліки від війни*
Я все думаю нощно і денно,
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!
Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий
Так озлоблено заздрить тобі.
За степи оці, сонцем залиті,
За чорнозем, і гори й ліси,
За жінок — найчарівніших в світі,
За творців геніальних краси?!!!
За козацтво, що рівних не знає,
Де в бою вартий сотні один.
За веселку квітучу над гаєм,
За моря, і річки, і сади?!
За Природу таку мальовничу,
Що дарує нам волю і дух,
І за працю твоїх будівничих,
За пісні, що так пестять наш слух!!!
ІІ
Мені снилось, що фосфор ядучий
В Запоріжжі труїв мої дні.
І лежав я розстріляний в Бучі,
І що руки зв’язали мені.
Гвалтувала сестер моїх вата**,
Убивала малих дитинчат...
Доки, доки це буде тривати???
Я у розпачі дикім кричав.
Хай закриють нам небо, і стелю
Зроблять з США і Європи специ... --
Вопіющого крик у пустелі --
Хай триває жахний геноцид!
Ці країни навалу не спинять,
Тільки зброю нам шлють і привіт.
Україна, немов Берегиня,
Закрива від Москви цілий світ.
Ворог лютий снарядами гупав,
Вів я в лавах морпіхів борню
За розтерзаний наш Маріуполь,
Породіллю виносив з вогню.
З ППО я витворював диво --
Гвинтокрил поховала трава --
Я, неначе той київський Привид,
Літаки і ракети збивав.
Жертви, жертви Ареєві Богу...
Вже наситилась кров’ю земля.
Може, меч Божий до Перемоги
Нам відкриє усе-таки шлях?!
ІІІ
Може, інші Боги... Сам Ярило --
Бог Любові на землю зійде?
Щоби квіти кохання укрили
На деревах гілля молоде?!
Може, воїн пригорне ще милу,
І забуде на мить про стрільбу?
Почуття нездоланного сила
Руйнівну цю зупинить добу?!
І до болю зворушливий клекіт
Зазвучить поміж хмар, поміж гір.
Обереги Вкраїни — лелеки
Подарують нам спокій і мир?
І на лоно вкраїнського раю
Благодать Божа зійде ізнов?
Від війни інших ліків не знаю --
Лиш любов, лиш любов, лиш ЛЮБОВ!!!
24 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!
Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий
Так озлоблено заздрить тобі.
За степи оці, сонцем залиті,
За чорнозем, і гори й ліси,
За жінок — найчарівніших в світі,
За творців геніальних краси?!!!
За козацтво, що рівних не знає,
Де в бою вартий сотні один.
За веселку квітучу над гаєм,
За моря, і річки, і сади?!
За Природу таку мальовничу,
Що дарує нам волю і дух,
І за працю твоїх будівничих,
За пісні, що так пестять наш слух!!!
ІІ
Мені снилось, що фосфор ядучий
В Запоріжжі труїв мої дні.
І лежав я розстріляний в Бучі,
І що руки зв’язали мені.
Гвалтувала сестер моїх вата**,
Убивала малих дитинчат...
Доки, доки це буде тривати???
Я у розпачі дикім кричав.
Хай закриють нам небо, і стелю
Зроблять з США і Європи специ... --
Вопіющого крик у пустелі --
Хай триває жахний геноцид!
Ці країни навалу не спинять,
Тільки зброю нам шлють і привіт.
Україна, немов Берегиня,
Закрива від Москви цілий світ.
Ворог лютий снарядами гупав,
Вів я в лавах морпіхів борню
За розтерзаний наш Маріуполь,
Породіллю виносив з вогню.
З ППО я витворював диво --
Гвинтокрил поховала трава --
Я, неначе той київський Привид,
Літаки і ракети збивав.
Жертви, жертви Ареєві Богу...
Вже наситилась кров’ю земля.
Може, меч Божий до Перемоги
Нам відкриє усе-таки шлях?!
ІІІ
Може, інші Боги... Сам Ярило --
Бог Любові на землю зійде?
Щоби квіти кохання укрили
На деревах гілля молоде?!
Може, воїн пригорне ще милу,
І забуде на мить про стрільбу?
Почуття нездоланного сила
Руйнівну цю зупинить добу?!
І до болю зворушливий клекіт
Зазвучить поміж хмар, поміж гір.
Обереги Вкраїни — лелеки
Подарують нам спокій і мир?
І на лоно вкраїнського раю
Благодать Божа зійде ізнов?
Від війни інших ліків не знаю --
Лиш любов, лиш любов, лиш ЛЮБОВ!!!
24 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)
*Я зробив мелодекламацію поеми, є відео. Прошу оцінити. Ось посилання на ю-туб:
https://youtu.be/hyMmEU8YiBw?t=3
**Вата, ватники — так називають москалів.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію