Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.03
21:29
Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
2025.11.03
19:06
Цьом-цьом, лялюнь! Як в тебе справи?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
2025.11.03
16:31
У сльозовирі вона іде
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
2025.11.03
14:22
Прекрасний ранок, трохи сонний,
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
2025.11.03
09:53
і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
2025.11.02
21:31
Пожовкле листя падає в обличчя,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
Як сон віків похмурий і страшний.
І довга сукня осені не личить.
Вона сховає від страждань земних.
Пожовкле листя хоче говорити
Зі мною мовою повільних рік.
І більше пекло годі нам створити,
2025.11.02
20:59
Слова сліпі, тавровані тобою
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
У дощ, що перекреслив всі надії.
То ж не було хвилини супокою,
Хилились хризантем промоклі вії.
І падолист. і вітер, і печалі -
Усе змішалось у гіркім коктейлі
Зів*яли восени колишні чари.
2025.11.02
20:29
Розгулявся північний, та так уже крепко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав, і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли
2025.11.02
18:46
Я люблю не стільки з кимось чи з комп’ютером грати, скільки відтворювати партії майстрів з шахів. Для мене це щось схоже на читання цікавої книжки чи прослуховування класичної музики.
І ось серед інших видатних майстрів сициліанського захисту я натрапи
2025.11.02
15:21
Прочитав Василько книжку про Лєвшу Лєскова.
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
Про те, як Лєвша спромігся блоху підкувати.
Та і став тоді бабусі своєї питати:
- Що то за звір – блоха ота? Щось для мене нове.
- То комаха. Така мала, навіть менше мухи.
І стрибає, й кусається. Зараз то ї
2025.11.02
08:48
Звучить дочасно і потужно…
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
А дефіцит завис в коморі
Но є надія… є Залужний
І Закарпаття чемний говір
Демократична послідовність
Гуртує спокою контракти
І зупиняється у Львові…
Принаймні, висловились «Факти»
2025.11.01
22:04
Ми дивимось на світло,
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
2025.11.01
20:33
Усе на ліпше хоч би як
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
І я божеволів у школі
Мої вчителі були кволі
Мене зупиняли й
Усе загортали
У правила щодо & щоби
Та й визнав, що усе на ліпше
2025.11.01
20:10
Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
2025.11.01
19:34
До подиху останнього збережи для мене, Боже,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
2025.11.01
13:17
Піврічне немовля з матусею і татком…
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чорнобаївку
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чорнобаївку
Сиджу оце на вокзалі, потяга чекаю,
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.
А навпроти чоловічок газету читає.
Одним оком чита, іншим позира за мною.
Поділитися, напевно, хоче новиною.
Все ж наваживсь, відірвався, став мене питати:
- Чорнобаївка…Ви чули? Була у двадцяте.
«Чув»,- киваю головою. А він не змовкає.
- І чого та клята нечисть усе туди пхає?
Чи дурні – не розуміють, чи смерті шукають?
Чи про долю попередніх нічого не знають?
І чого їх туди тягне? Може, яка сила?
Уже скільки москаликів наші там побили.
Я хотів було сказати, що того не знаю,
Бо в розвідці не працюю, там зв’язків не маю.
Але тут в мені зненацька щось як перемкнулось.
Чи згадалось колись чуте, що давно забулось.
Чи то пам’ять моїх предків прокинулась раптом,
Аби мені часи давні, славні нагадати.
Залунав у мені голос – забутий? Не чутий?
Аби мені пам’ять роду мого повернути.
І, мов стало перед очі видиво величне –
Чи бувальщина, чи, може, просто фантастичне.
Я вслухався в кожне слово, щоб не пропустити –
Не лише для мене голос буде говорити:
- Казав мені козак один, що сам все то бачив,
Яка бува незборима та сила козача.
Було якось зібралися на татар походом,
Настругали собі «чайок», спустили на воду
Та й попливли Дніпром в море, а далі до Криму,
Аби добре помститися за вчинене ними.
За набіги на Вкраїну, за розор провчити
Та братчиків-невільників з полону звільнити.
Погуляли Кримом славно, татар порубали,
Попалили міста, села, бранців позвільняли.
Вже вертатися додому, аж буря триклята
Налетіла серед моря, звідки і не знати.
Налетіла, розкидала всі «чайки» по морю.
Одні просто потопила, а другі – кото́рі
На воді іще тримались – берега прибила,
Де їх турки і татари бігом полонили.
Одну «чайку» гнало морем, до Дніпра пригнало,
Та вона уже по вінця води понабрала.
Довелося неборакам її полишити,
А вже далі пішки степом до Січі спішити.
Недалеко і дістались, як татар узнали,
Що, мабуть, за ними степом саме пантрували.
І ніде не заховатись, все як на долоні.
І не втечеш, бо бистріші татарськії коні.
Доведеться помирати – братчики рішили.
Узялися за мушкети – та ті відсиріли.
Взяли тоді шаблі в руки та у коло стали,
Щоби просто так татари козаків не взя́ли.
Щоб забрати із собою більше вражой сили,
І на небі, як належить, козака зустріли.
А татар з одного боку, з другого - до біса.
З ними купка козаченьків не справиться, звісно.
Тут озвався козак один, Чорнобаєм звався.
Він смаглявий був, і справді, як циган здавався.
На Січі всі його знали та й трішки боялись.
Такі, як він «характерник» тоді називались.
Тож озвався Чорнобай той «Не журіться, братці!
Ще не час вам опинитись у татарських бранцях.
Ще не час вам помирати від шабель ворожих,
Я замовлю за вас слово перед ликом Божим.
Отож, слухайте уважно, як маєте бути
Та дивіться, щоб нічого хто не переплутав.
Ідіть зараз он до того кургану у полі,
Що видніється заледве аж на видноколі.
Ідіть хутко, не дай Боже хоч раз озирнутись,
Бо тоді для вас погано може обернутись.
«Та ж татари?!» - хтось озвався. «На те не дивіться.
Та старайтеся пошвидше вибратися звідси.
Головне – не озирайтесь, що би там не сталось!..»
Попрощалися козаки та швидко помчались
До кургану. А татари, хоч навколо скачуть
Та, здається, що козаків не чують, не бачать.
Долетіли до кургану, вибрались нагору.
Назад тоді озирнулись. А там на ту пору
Зовсім чорним степ зробився від татар, неначе,
Видається, наче Крим весь з ногаями скаче.
І всі туди, де лишився козак-характерник .
І ні один коня свого назад не заверне.
А над чорною юрмою, як блискавка блище -
Літа шабля козацькая та ворога нище.
Летять голови ворожі, падають під ноги,
Уже купа високая виросла круг нього.
Уже видно, що татари жахатися стали,
Але пхатись попід шаблю, чомсь не перестали.
Лізуть, лізуть з усіх боків, валяться додолу,
Уже чорним зробилося від їх трупу поле.
Уже коні йти не хочуть, назад повертають,
То татари ідуть пішки і там помирають.
Вже нікого і живого зовсім не зосталось,
Лише коні налякані степом розбігались.
Подались тоді козаки шукать побратима,
Довго-довго марудились із трупами тими.
Цілий день козацьке тіло між татар шукали.
Не знайшли. Тож одну щаблю в полі й поховали.
Поховали та й пода́лись до Січі, додому.
Та лишилась страшна сила навік в полі тому.
Якщо прийде сила вража наш край звоювати,
То не зможе того поля ніяк оминати.
Бо тягтиме її туди незборима сила,
Хоч би як і опирались, хоч би як просили.
А вже там їх смерть і знайде, скільки б не прибу́ло…
Аби того Чорнобая люди не забули,
Чорнобаївкою поле оте і прозвали…
От що мені моя пам’ять раптом нагадала.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
