Крізь запилюжене вікно старої кухні,
Понад столом із пляшкою дешевого вина,
На твої тендітні, ледь прикриті груди,
Падає самотній сонячний промінчик,
Потоками останнього жовтневого тепла.
Ти смієшся і щебечеш, мов пташина,
А я хоч слухаю - не чую твоїх слів,
Бо розум мій захоплений красою -
“Я дуже радий, що тебе зустрів...”
На твоєму тілі лиш моя сорочка,
Волосся ніжне зав’язане хвостом,
Ти без макіяжу, але просто неймовірна,
Неначе зіронька над місячним мостом!
З кожним днем дедалі більше холодає,
Люди метушаться, поспішають хто куди,
Лиш ми удвох, мов безтурботні діти
З негараздів всіх сміємось залюбки.
Вечірнє небо затягнули сірі хмари,
Затарабанив по дахах холодний дощ,
Ми перемістилися з тобою до дивану,
Сплелись в обіймах, доторкнулися вустами,
Занурились в безмежне море насолод.
В тягучій темряві панельної коробки
З тобою ми кохалися, немов в останнє...
Шуміла за віком жовтнева злива,
На вухо прошептала, стогнучи, питання -
“Ти щасливий?”,
“Невимовно, люба”,
“І я дуже щаслива...”
Була глибока ніч, заснула ти у мене на плечі,
Я ж лежав у темряві та мріяв про майбутнє -
Як одружимось з тобою, створимо сім’ю,
Придбаємо ділянку й побудуємо садибу,
Народимо синочка, а тоді й доньку...
Чи підступна доля знову зробить корективи
Й життя розлучить нас, зламавши мені крила?
Тоді не станеться того, чого я так волію,
Чого всім серцем хочу і про що так мрію...
“Годі!” - прогнав я мигом ці думки
Й тебе поцілувавши ніжно в щічку,
Теж пішов у гості до Морфея залюбки.
Що буде далі покаже тільки час
І хай там як, а поки ми разом,
Я Богу буду вдячним за кожен день з тобою,
Буду берегти, як найцінніший скарб,
Захищаючи від негараздів всіх собою...

2021