Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана запорізького Григорія Ізаповича
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана запорізького Григорія Ізаповича
Злий, як дідько хан лютує у Бахчисараї,
Посла ляського до себе в ставку викликає.
У присутності усього ханського Дивану
Йому кліпати прийшлося. Від калги-султана
Довелось почути те, що хана розлютило,
Бо козаки в ханські землі набіг учинили.
Стояв довго посол ляський, потупивши очі,
Бо ж війни Річ Посполита із Кримом не хоче.
Не до того, в Лівонії з Москвою зчепилась.
Там вся сила королівства з москалями билась.
Вимагав хан, аби ляхи розбій припинили
І козацтву в Крим ходити всім заборонили.
А то…далі йшли погрози війну розпочати.
А послу лиш головою прийшлося кивати.
Стояв, наче рак – червоний, гнів його аж душить:
Як посміли королівські накази порушить?!
Звісно, в Польщу не так часто татари вчащали,
Вони більше в Україні земельку топтали.
Хіба з хлопа що убуде? Вже б перетерпіли.
А тепер он скільки йому клопоту зробили.
Обіцявся посол: звісно, король прийме міри,
Хоч словам його не було у хана довіри.
Що ж так хана розлютило? Хто винен у тому,
Що не спалося спокійно і хану самому?
У той час Річ Посполита в Лівонії билась,
І вся сила запорозька там їй би згодилась.
Тож зібрав Самійло Кішка на Січі охочих
Аби вести воювати в землі полуночні.
На Січі у малій силі вольниця козача.
І Григорія за себе наказним призначив.
Молодий іще полковник добре знавсь на справі.
Бо ходив уже в походи і на морі плавав.
Знав, орда ледве прознає, що пішли козаки,
Налетять на Україну її зарізяки.
Тож не став того чекати, зібрав всіх, що має:
- А давайте, - каже, - в гості в орду завітаєм.
Ще татари і не встигли в похід зготуватись,
Як у рідних у аулах прийшлось захищатись.
Пройшлись вогнем козаченьки, багатьох побили,
Тож татари того року в похід й не ходили.
Та подія й розлютила хана до знетями –
Не вдалося в Україні розжитись рабами.
Та Григорій Ізапович на тім не спинився,
Вже за рік морським походом піти спорядився.
Не для того, щоб турецькі міста штурмом брати –
Кораблі перестрівати та бранців звільняти.
Недалеко від Кілії галеру зустріли,
Турків в море поскидали, всіх бранців звільнили.
А побіля Аккермана, як назад вертали,
Ще галеру захопили та суден чимало
Торгівельних. Триста бранців звільнили при тому.
Тож спокійно повертатись можна і додому.
Та в лимані їх ескадра турецька зустріла,
Гасан-паша чималеньку вів супроти силу.
Та не стали козаченьки перед ним тікати,
Узялися кораблі ті ледь не штурмом брати.
Гасан-пашу оточили, ледве-но відбився,
Був раденький, як у морі врешті опинився.
Повернулись козаченьки з славного походу,
Завдали проклятим туркам чималої шкоди.
Якось взимку прийшла вістка тривожна зі сходу,
Що султан Бухар ногайський зібрав цілі орди
Та і рушив аж від Волги в похід в Україну.
Знов чекати в ріднім краї лихої години.
Похопились ляхи, звісно від новини тої,
Але що їм Україна? Ближчі краї сво́ї.
Хто ж зупинить ту навалу? Хто на шляху стане?
Бо ж орда, як розійдеться, й Києва дістане.
Вийшли знову козаченьки на бій на кривавий,
Рідні землі боронити та шукати слави.
Знов Ізапович на Січі зібрав усі сили,
Щоб орду на Україну вони не пустили.
А орда уже здолала й Дніпро міцним льодом
Та й до Корсуня прямує нестримним походом.
Не став гетьман за стінами від орди ховатись,
Зустрів її понад Россю. Тій куди діватись?
Довелося з козаками ставати до бою.
Думали вмить роздушити козаків ордою.
Стріли мужньо козаченьки ординську навалу.
Так зустріли, що покотом ординці лягали.
Устелили усе поле своїм мертвим тілом.
Схаменулись, дременули, бо жити хотіли.
Провели їх козаченьки до Дніпра самого
І ногайцями встеляли до ріки дорогу.
Ледве з залишками війська Бухар утік звідти
Та зарікся в Україну більше не ходити.
Ще не встигли козаченьки від бою спочити,
Коли нові лихі вісті встигли долетіти.
Знову кримці піднялися, у похід зібрались,
То розвідники із Криму від своїх дізнались.
Ждуть, як вкриють броди льодом лютневі морози,
Щоби ніг не замочити було голомозим.
Старший ханський син, відомо, орду ту збирає,
Адже трон він після батька посідати має.
Тож потрібно ще здобути у поході слави…
Їх зустріли козаченьки біля переправи.
Розколошкали орду ту, аж пір’я летіло,
Орда ще до України дістатись не вспіла.
Розігнали її степом. Хто живий зостався,
Знов не солоно сьорба́вши, в улус повертався.
А на весну Ізапович знов похід готує,
І охочих набирає, і «чайки» будує.
Рішив гетьман, що пора вже на Варну сходити,
Аби туркам в місті тому легко не сидіти.
Вийшли «чайки» в синє море, біліють вітрила
І несе їх, наче птахів, нестримная сила.
Знов галер десяток стріли біля Аккерману.
Ті не думали, що скоро ще до бою стануть.
А козаки налетіли та турок побили
Та й собі оті галери пусті захопили.
До Кілії повернули, де їх не чекали,
Наче коршуни зненацька на фортецю впали.
Поки турки лаштувались ставати до бою,
Козаки уже на стінах Кілії самої.
Опирались турки, звісно, люто опирались,
Аж нікого з гарнізону поки не зосталось.
Як побили усіх турок, флотом зайнялися.
Лаштувати всі галери до бою взялися.
Вправних козаків зібрали, на них посадили,
Ще і вимпели турецькі назад почепили.
З того часу, як Нечаю вдалось Варну взяти,
Змогли турки високії мури збудувати
І вважали – неприступна тепер ця фортеця.
Все ж Ізапович ту Варну узяти береться.
Вранці-рано з мурів Варни флот турецький вздріли,
Допомозі тій нежданій дуже пораділи.
Увійшли галери в гавань, ніхто не стріляє.
Раптом флот цей на турецькі судна нападає,
Що у гавані стояли. Зчепились бортами,
Лізуть на них козаченьки морськими чортами.
А з фортеці все то бачать, але не стріляють,
Бо де свої, де чужі там – вже не розрізняють.
Позбігалися на мури з фортеці всієї,
Захопилися у страху битвою тією.
А тим часом усі «чайки» по річці піднялись
І у озері за містом у тилу зібрались.
Поки турки на галери очі витріщали,
Козаки з тих «чайок» мури швидко «осідлали».
Увірвалися у місто із другого боку.
Звідки турки й не чекали. Отож вони поки
Розібралися та опір чинити зібрались,
Козаки уже у місті шаблями рубались.
Тут, галери захопивши, козаки і з моря,
Стали дертися на стіни. Й захопили скоро.
Оточені з усіх боків, турки не здавались,
Де-не-де іще боролись, люто захищались,
Адже знали , що пощади не буде нікому.
Тож під шаблями лягали один по одному.
Як погинули всі турки, що в місті сиділи,
Козаки всіх їхніх бранців нещасних звільнили.
А було їх там чимало з Польщі, України,
Угорщини, ще багато з якої країни.
Одні стали укріплення турецькі ламати,
Інші скарби приховані взялися шукати.
А багато турки всього в місті наховали,
Так що з Варни козаченьки чималенько мали.
Як закінчили всі справи, все перетрусили
І нічого із укріплень цілим не лишили.
Посадивши невільників усіх на галери.
Полишили вони Варну, як після холери.
Щоб і далі над Високим знущатись Порогом,
На галерах майоріли гетьманські корогви.
Пройшли мимо Аккерману, Очаків минули.
Турки з мурів ледве шиї собі не звернули.
А, коли уже в лимані при березі стали,
Всі гармати на галерах хутко познімали.
На очах у турок судна турецькі спалили,
Щоб вони вже бузувірам клятим не служили.
А невольників на «чайки» усіх розібрали
Та із гетьманом до Січі вертатися стали.
Був між тими козаками у поході тому
Й Сагайдачний. Став він гетьман вже роки по тому,
А тоді лише полковник, досвід набирався,
До великої до слави тільки піднімався.
Посла ляського до себе в ставку викликає.
У присутності усього ханського Дивану
Йому кліпати прийшлося. Від калги-султана
Довелось почути те, що хана розлютило,
Бо козаки в ханські землі набіг учинили.
Стояв довго посол ляський, потупивши очі,
Бо ж війни Річ Посполита із Кримом не хоче.
Не до того, в Лівонії з Москвою зчепилась.
Там вся сила королівства з москалями билась.
Вимагав хан, аби ляхи розбій припинили
І козацтву в Крим ходити всім заборонили.
А то…далі йшли погрози війну розпочати.
А послу лиш головою прийшлося кивати.
Стояв, наче рак – червоний, гнів його аж душить:
Як посміли королівські накази порушить?!
Звісно, в Польщу не так часто татари вчащали,
Вони більше в Україні земельку топтали.
Хіба з хлопа що убуде? Вже б перетерпіли.
А тепер он скільки йому клопоту зробили.
Обіцявся посол: звісно, король прийме міри,
Хоч словам його не було у хана довіри.
Що ж так хана розлютило? Хто винен у тому,
Що не спалося спокійно і хану самому?
У той час Річ Посполита в Лівонії билась,
І вся сила запорозька там їй би згодилась.
Тож зібрав Самійло Кішка на Січі охочих
Аби вести воювати в землі полуночні.
На Січі у малій силі вольниця козача.
І Григорія за себе наказним призначив.
Молодий іще полковник добре знавсь на справі.
Бо ходив уже в походи і на морі плавав.
Знав, орда ледве прознає, що пішли козаки,
Налетять на Україну її зарізяки.
Тож не став того чекати, зібрав всіх, що має:
- А давайте, - каже, - в гості в орду завітаєм.
Ще татари і не встигли в похід зготуватись,
Як у рідних у аулах прийшлось захищатись.
Пройшлись вогнем козаченьки, багатьох побили,
Тож татари того року в похід й не ходили.
Та подія й розлютила хана до знетями –
Не вдалося в Україні розжитись рабами.
Та Григорій Ізапович на тім не спинився,
Вже за рік морським походом піти спорядився.
Не для того, щоб турецькі міста штурмом брати –
Кораблі перестрівати та бранців звільняти.
Недалеко від Кілії галеру зустріли,
Турків в море поскидали, всіх бранців звільнили.
А побіля Аккермана, як назад вертали,
Ще галеру захопили та суден чимало
Торгівельних. Триста бранців звільнили при тому.
Тож спокійно повертатись можна і додому.
Та в лимані їх ескадра турецька зустріла,
Гасан-паша чималеньку вів супроти силу.
Та не стали козаченьки перед ним тікати,
Узялися кораблі ті ледь не штурмом брати.
Гасан-пашу оточили, ледве-но відбився,
Був раденький, як у морі врешті опинився.
Повернулись козаченьки з славного походу,
Завдали проклятим туркам чималої шкоди.
Якось взимку прийшла вістка тривожна зі сходу,
Що султан Бухар ногайський зібрав цілі орди
Та і рушив аж від Волги в похід в Україну.
Знов чекати в ріднім краї лихої години.
Похопились ляхи, звісно від новини тої,
Але що їм Україна? Ближчі краї сво́ї.
Хто ж зупинить ту навалу? Хто на шляху стане?
Бо ж орда, як розійдеться, й Києва дістане.
Вийшли знову козаченьки на бій на кривавий,
Рідні землі боронити та шукати слави.
Знов Ізапович на Січі зібрав усі сили,
Щоб орду на Україну вони не пустили.
А орда уже здолала й Дніпро міцним льодом
Та й до Корсуня прямує нестримним походом.
Не став гетьман за стінами від орди ховатись,
Зустрів її понад Россю. Тій куди діватись?
Довелося з козаками ставати до бою.
Думали вмить роздушити козаків ордою.
Стріли мужньо козаченьки ординську навалу.
Так зустріли, що покотом ординці лягали.
Устелили усе поле своїм мертвим тілом.
Схаменулись, дременули, бо жити хотіли.
Провели їх козаченьки до Дніпра самого
І ногайцями встеляли до ріки дорогу.
Ледве з залишками війська Бухар утік звідти
Та зарікся в Україну більше не ходити.
Ще не встигли козаченьки від бою спочити,
Коли нові лихі вісті встигли долетіти.
Знову кримці піднялися, у похід зібрались,
То розвідники із Криму від своїх дізнались.
Ждуть, як вкриють броди льодом лютневі морози,
Щоби ніг не замочити було голомозим.
Старший ханський син, відомо, орду ту збирає,
Адже трон він після батька посідати має.
Тож потрібно ще здобути у поході слави…
Їх зустріли козаченьки біля переправи.
Розколошкали орду ту, аж пір’я летіло,
Орда ще до України дістатись не вспіла.
Розігнали її степом. Хто живий зостався,
Знов не солоно сьорба́вши, в улус повертався.
А на весну Ізапович знов похід готує,
І охочих набирає, і «чайки» будує.
Рішив гетьман, що пора вже на Варну сходити,
Аби туркам в місті тому легко не сидіти.
Вийшли «чайки» в синє море, біліють вітрила
І несе їх, наче птахів, нестримная сила.
Знов галер десяток стріли біля Аккерману.
Ті не думали, що скоро ще до бою стануть.
А козаки налетіли та турок побили
Та й собі оті галери пусті захопили.
До Кілії повернули, де їх не чекали,
Наче коршуни зненацька на фортецю впали.
Поки турки лаштувались ставати до бою,
Козаки уже на стінах Кілії самої.
Опирались турки, звісно, люто опирались,
Аж нікого з гарнізону поки не зосталось.
Як побили усіх турок, флотом зайнялися.
Лаштувати всі галери до бою взялися.
Вправних козаків зібрали, на них посадили,
Ще і вимпели турецькі назад почепили.
З того часу, як Нечаю вдалось Варну взяти,
Змогли турки високії мури збудувати
І вважали – неприступна тепер ця фортеця.
Все ж Ізапович ту Варну узяти береться.
Вранці-рано з мурів Варни флот турецький вздріли,
Допомозі тій нежданій дуже пораділи.
Увійшли галери в гавань, ніхто не стріляє.
Раптом флот цей на турецькі судна нападає,
Що у гавані стояли. Зчепились бортами,
Лізуть на них козаченьки морськими чортами.
А з фортеці все то бачать, але не стріляють,
Бо де свої, де чужі там – вже не розрізняють.
Позбігалися на мури з фортеці всієї,
Захопилися у страху битвою тією.
А тим часом усі «чайки» по річці піднялись
І у озері за містом у тилу зібрались.
Поки турки на галери очі витріщали,
Козаки з тих «чайок» мури швидко «осідлали».
Увірвалися у місто із другого боку.
Звідки турки й не чекали. Отож вони поки
Розібралися та опір чинити зібрались,
Козаки уже у місті шаблями рубались.
Тут, галери захопивши, козаки і з моря,
Стали дертися на стіни. Й захопили скоро.
Оточені з усіх боків, турки не здавались,
Де-не-де іще боролись, люто захищались,
Адже знали , що пощади не буде нікому.
Тож під шаблями лягали один по одному.
Як погинули всі турки, що в місті сиділи,
Козаки всіх їхніх бранців нещасних звільнили.
А було їх там чимало з Польщі, України,
Угорщини, ще багато з якої країни.
Одні стали укріплення турецькі ламати,
Інші скарби приховані взялися шукати.
А багато турки всього в місті наховали,
Так що з Варни козаченьки чималенько мали.
Як закінчили всі справи, все перетрусили
І нічого із укріплень цілим не лишили.
Посадивши невільників усіх на галери.
Полишили вони Варну, як після холери.
Щоб і далі над Високим знущатись Порогом,
На галерах майоріли гетьманські корогви.
Пройшли мимо Аккерману, Очаків минули.
Турки з мурів ледве шиї собі не звернули.
А, коли уже в лимані при березі стали,
Всі гармати на галерах хутко познімали.
На очах у турок судна турецькі спалили,
Щоб вони вже бузувірам клятим не служили.
А невольників на «чайки» усіх розібрали
Та із гетьманом до Січі вертатися стали.
Був між тими козаками у поході тому
Й Сагайдачний. Став він гетьман вже роки по тому,
А тоді лише полковник, досвід набирався,
До великої до слави тільки піднімався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
