АААА... вірш повністю відповідає моєму настрою! Як таке можливо?

Ой, Лисичко, і не таке буває:) Дякую:)

Оксанко, отак чудово вийшло, журливо і по-осінньому...

Лише рядочок:

"Знаєш як це,
Коли ти просинаєшся удвох?", "ти" - однина, тому із "удвох" не дуже звучить...

Може, "знаєш, як це, уранці просинатися удвох"?

Привіт, Вандо. Дякую:)
Щодо цього рядочка, то в тому і увесь прикол, що можна прокидатися "удвох" самому, якщо тобі є про кого думати, коли є дуже сильне бажання, щоб близька людина була поруч. Це не фізично, це на духовному рівні...

Після пояснення все стало на свої місця :) Іще раз - чудово, глибоко і навіть трохи містично...

Напросилася на комплімент:)))))) Дякую, Варю.

Та ні, що ти, я спочатку написала тобі, а потім прочитала твій комент, чесно-чесно!

Дякую, Юрцю!:) Може й так... Тішуся, що сподобалося, шкода, що оцінки файної не заробила:)

Дякую, за вірш, сподобалось))) Чудовий останній рядок, все до ладу і зливається в цілісну гармонію.

Тільки сьогодні дістався Вашого нового шедевра, Оксано. Як завжди, велику насолоду отримав від Вашої поезії. Спасибі!

Це ж треба, а я щойно і Вам коментаря писала:) Несторе, Ви мене прямо змушуєте червоніти:)
Дякую.

Знайома ситуація, у нас з тобою теж так було)))

:)))))))))) Телепати!

Ох ці вже відьми;)---

Може, то вірш трохи містичний, тому така чудасія твориться?:)

Хіх, може бути))

Спробую, Оксано, розглянути вашу композицію із тих самих дзвіниць, з яких щойно коментував вірш Ванди Н. - ось ці, зрозуміло, що суто мої, дзвіниці http://maysterni.com/publication.php?id=14594
Ясно, що і ви, і Ванда не ставите собі на меті обов'язково написати щось шедевральне. Ви просто пишете, і це добре. Бо так чи інакше ви працюєте над собою, а значить - прибуваєте людяністю, і додаєте людяності цьому світу. Інструментарій - ваші відчуття, ваш досвід, ваша віра, ваше розуміння і знання + все те, що розуміється під Поезією, субоб'єкт прикладання зусиль - ви самі. Проблема в тому, хто цим усім займається. Однієї вас замало. Самостійно писати справжні вірші - неможливо. Одні це називають невловимим натхненням, інші - власне поетичним обсягом за межами власного я. Має бути співпраця із цим обсягом. Бо навіть, якщо більш мелодійніше скласти докупи всі ті слова, які ви використали,
справжнього вірша не вийде, бо немає ось цього паритету між вами і божественною сутністю природи речей, що проявляється саме в подробицях.

Густі тумани, наче хвилі вранці,
що ними лине у світанок Чорний Ліс,
та сни мої, примарні сіроманці,
яким у жертву ти мене приніс,
геть розчинились у досвітній мряці,
ховаючи носи холодні в мох,
мене не відпускають… Знаєш як це,
Коли ми з них виходимо удвох?
...........................
Словом, подробиці, які доповнюють ваш сюжет, повинні були би бути більш-менш правдивими, і бажано, мали би жити своїм, відстороненим від буття вашої героїні життям. Ось на що я хотів би звернути вашу увагу.
Сподіваюсь, Оксано, що надмірно не обтяжив таким, суто своїм, баченням.

Шановна Редакціє, дякую за увагу! Звичайно на геніальність я не претендую, але з чого Ви взяли, що я пишу вірші сама? Час від часу я спілкуюся з шанованими членами НСПУ, і, якщо вірити Василеві Герасим"юку (а я йому не можу не вірити), то в мене все гаразд. Звісно без промахів не буває, як казав мені Іван Андрусяк, але все ж... Я, звичайно, попрацюю, але на таку жорсткість я не очікувала:( Вчитися, вчитися і ще раз вчитися?

Валентин Бендюг (Л.П./Л.П.) [ 2007-11-06 22:45:09]
Щасливим має бути той, кому так поетично й романтично дорікає босонога Діана. Таку мавку гріх не приспати що звечора, що зранку. Вибачте, але як не старався поставити вам "прекрасно" у коментарях і подати цей текст - нічого не вийшло. Тут, бачу, не обходиться без якогось нечистого, що по десятку разів змушує реєструватися і не дає сказати кілька хороших слів. В.Бендюг. Цей текст з вашого "інтервю"

Валентине, дякую за підримку, але мій вечір - коту під хвіст:( Я постійно борюся за справедливість, тому "за шо боролись - на те і напоролись:)"