Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про похід гетьмана Михайла Дорошенка в Крим в 1628 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про похід гетьмана Михайла Дорошенка в Крим в 1628 році
Степ ще вдосвіта прокинувсь і тепер не спить,
Виглядає, що ж там шляхом суне, гуркотить.
А то військо запорозьке по шляху іде,
Славний гетьман Дорошенко в Крим його веде.
Не, як завше, щоб татарам добре чосу дать,
Попалити міста їхні, бранців позвільнять.
Іде, ханові у поміч військо те веде,
Бо десь хан сидить в облозі, тую поміч жде.
Їде гетьман, задумався, мабуть, пригадав,
Коли він Мехмед-Гірею в союзники став.
А було то уже років, мабуть, з п’ять тому,
Колотнеча почалася тоді у Криму.
Помер хан старий, на троні Мехмед сісти мав.
Та турецького султана він не влаштував,
Бо був надто самостійний, то ж султан велів
Аби трон в Бахчисараї Джанібек посів.
Джанібеку ж на підмогу яничарів дав
І до Кафи кораблями військо те послав.
У Мехмеда війська досить та ж кіннота все,
Яничарський полк з мушкетів вмить його знесе.
Хто зна, чим би все скінчилось та якраз тоді
Поверталися козаки повз Крим по воді
Із далекого походу, стали при Керчі,
Відпочити, взяти воду собі та харчі.
Хан би, може, військо кинув проти козаків
Та був брат Шагін у нього. Той відговорив.
Краще, каже позвем в поміч проти яничар…
Привів Шагін козаченьків в Карасубазар,
Де стояли вже татари. Стали козаки
Поряд, з ким ворогували вже віки й віки.
Аби разом зустрічати спільних ворогів.
Скоро з військом яничарським й Джанібек наспів.
Думав, справиться хутенько із ордою він
Та ударили козаки, цілячись з колін,
Закрутилась веремія, кинулась орда,
Повтікали яничари, нема і сліда.
Сам паша із Джанібеком в Кафу полетів
Та хутенько на галеру турецькую сів,
Щоб не втрапити у руки злючених татар.
А були ж такі надії на тих яничар.
Як султан про те дізнався, був страшенно злий,
Але мусив примиритись до таких подій,
Послав грамоту Мехмеду, що той справді хан,
Хоч і далі сплітав сіті, лаштував обман.
А козаки? Як героїв Крим їх проводжав,
Щоб козаки не втомились, хан вози їм дав.
Ще і золота та срібла не пожалкував
Та приходити на службу знову закликав.
А за рік на Запоріжжя знов прибув Шагін,
Привіз договір союзний з козаками він.
Та іще вози горілки, ласощів і вин
І коштовностей – був славним Саадата син.
Як послухали козаки Шагінову річ,
Полетіли вгору шапки, згодилася Січ.
Домовлялися в союзі далі разом жить,
Спільно ворога стрічати, разом його бить.
От і трапилась нагода. Клятий Кантемір
По наказу Джанібека (а той до цих пір
Не полишив ще бажання в Криму ханом стать)
Привів орду білгородську на Крим воювать.
Не було у хана сили той набіг відбить,
В Чуфут-Кале у облозі довелось сидіть.
Тож Шагін гінців поквапно до Січі прислав
Аби гетьман Дорошенко в поміч поспішав.
І веде козацьке військо Дорошенко в Крим,
Розбудивши степ раненько поступом своїм.
По дорозі завернули на Іслам-Кермень.
Там османи сторожили і вночі, і вдень,
Щоб козацтво не ходило морем у похід,
Щоби, звісно не лякало весь османський світ.
Зруйнували ту фортецю кляту на Дніпрі
І при тому полк козацький, навіть не зопрів.
Перебили всю залогу, узяли гармат.
Тепер вільно повертатись зможуть і назад.
А, тим часом проминули вже і Перекоп.
Ішли табором похідним всю дорогу, щоб
Не наскочили ногаї раптом звідусіль.
Десь маячить попереду уже їхня ціль.
За шість діб здолали, врешті весь татарський край,
Ось уже перед очима і Бахчисарай.
Невеличка річка Альма шлях перепиня,
На тім боці Кантемір вже осідлав коня.
А за ним вороже військо, як стіна стоїть,
Вже готове козаченьків у шаблі зустріть.
Козаків було не більше тисяч чотирьох,
А татар на тому боці, наче то горох.
Не злякались козаченьки, вдарили з гармат,
Аж орда на тому боці подалась назад.
Почалась кривава січа берегом ріки,
Бо й ногаям відступати, наче не з руки.
Та і славним козаченькам відступати зась.
Тож страшенна колотнеча берегом знялась.
То ногаї налітають, то козаки б’ють,
Відпочити і на хвильку орді не дають.
Врешті-таки подолали козаки орду,
Не чекаючи, що в поміч мурзи підійдуть,
Кинувсь Кантемір до Кафи, щоб сховатись там.
Вийшов козаків стрічати Мехмед кримський сам.
Та козакам то не в радість, всі сумні стоять,
Зо дві сотні козаченьків вбитими лежать.
Хоч побили козаченьки на полі орди,
Не змогли порятувати гетьмана з біди.
Знайшла його підла куля, груди пройняла,
На скаку в бою спинила, із життя звела.
Разом з ним колишній гетьман Голуб Оліфер,
Перестрів у полі кулю, неживий тепер.
Пожурилися козаки, як тепер бувать:
Чи рушати слідом з ханом, чи назад вертать?
Подумали, порішали – раз гетьман велів
Іти хана рятувати – то для козаків
Смерть нічого не міняє – значить, треба йти
І уже до перемоги справу довести.
Пішли степом козаченьки до Кафи тії
Аби разом з ханським військом узяти її.
Більше місяця під містом військо пробуло,
Але взяти кляті стіни так і не змогло.
Лише голови зложили сотні козаків
В результаті відчайдушних і жарких боїв.
А тут вістка долетіла – поміч шле султан
Джанібекові до Кафи. Розлютився хан,
Бо зненацька мурзи, беї кинули його,
Подались до Джанібека – зрадника того.
Залишивсь Мехмед з Шагіном серед козаків.
Мусив Мехмед вгамувати свій, нарешті, гнів.
Бо ж татари ополчились, ладні нападать,
Лиш козаки і спроможні його врятувать.
І подались козаченьки через Арабат,
Хан ще довго після того озиравсь назад,
Все на віщось сподівався, хоч усе дарма,
Адже сил, щоб повернути трон собі, не мав.
Де поділось Дорошенка тіло у Криму?
Кажуть, кляті відрубали голову йому
І на списа настромили в Кафі на стіні.
Та ніхто гаразд не знає: правда то чи ні?!
Може, десь в Бахчисараї спить він вічним сном
Та нагадує потомкам, що уже давно
Ми з татарами в союзі рівному були,
Рідний край від зайд усяких захистить могли.
Виглядає, що ж там шляхом суне, гуркотить.
А то військо запорозьке по шляху іде,
Славний гетьман Дорошенко в Крим його веде.
Не, як завше, щоб татарам добре чосу дать,
Попалити міста їхні, бранців позвільнять.
Іде, ханові у поміч військо те веде,
Бо десь хан сидить в облозі, тую поміч жде.
Їде гетьман, задумався, мабуть, пригадав,
Коли він Мехмед-Гірею в союзники став.
А було то уже років, мабуть, з п’ять тому,
Колотнеча почалася тоді у Криму.
Помер хан старий, на троні Мехмед сісти мав.
Та турецького султана він не влаштував,
Бо був надто самостійний, то ж султан велів
Аби трон в Бахчисараї Джанібек посів.
Джанібеку ж на підмогу яничарів дав
І до Кафи кораблями військо те послав.
У Мехмеда війська досить та ж кіннота все,
Яничарський полк з мушкетів вмить його знесе.
Хто зна, чим би все скінчилось та якраз тоді
Поверталися козаки повз Крим по воді
Із далекого походу, стали при Керчі,
Відпочити, взяти воду собі та харчі.
Хан би, може, військо кинув проти козаків
Та був брат Шагін у нього. Той відговорив.
Краще, каже позвем в поміч проти яничар…
Привів Шагін козаченьків в Карасубазар,
Де стояли вже татари. Стали козаки
Поряд, з ким ворогували вже віки й віки.
Аби разом зустрічати спільних ворогів.
Скоро з військом яничарським й Джанібек наспів.
Думав, справиться хутенько із ордою він
Та ударили козаки, цілячись з колін,
Закрутилась веремія, кинулась орда,
Повтікали яничари, нема і сліда.
Сам паша із Джанібеком в Кафу полетів
Та хутенько на галеру турецькую сів,
Щоб не втрапити у руки злючених татар.
А були ж такі надії на тих яничар.
Як султан про те дізнався, був страшенно злий,
Але мусив примиритись до таких подій,
Послав грамоту Мехмеду, що той справді хан,
Хоч і далі сплітав сіті, лаштував обман.
А козаки? Як героїв Крим їх проводжав,
Щоб козаки не втомились, хан вози їм дав.
Ще і золота та срібла не пожалкував
Та приходити на службу знову закликав.
А за рік на Запоріжжя знов прибув Шагін,
Привіз договір союзний з козаками він.
Та іще вози горілки, ласощів і вин
І коштовностей – був славним Саадата син.
Як послухали козаки Шагінову річ,
Полетіли вгору шапки, згодилася Січ.
Домовлялися в союзі далі разом жить,
Спільно ворога стрічати, разом його бить.
От і трапилась нагода. Клятий Кантемір
По наказу Джанібека (а той до цих пір
Не полишив ще бажання в Криму ханом стать)
Привів орду білгородську на Крим воювать.
Не було у хана сили той набіг відбить,
В Чуфут-Кале у облозі довелось сидіть.
Тож Шагін гінців поквапно до Січі прислав
Аби гетьман Дорошенко в поміч поспішав.
І веде козацьке військо Дорошенко в Крим,
Розбудивши степ раненько поступом своїм.
По дорозі завернули на Іслам-Кермень.
Там османи сторожили і вночі, і вдень,
Щоб козацтво не ходило морем у похід,
Щоби, звісно не лякало весь османський світ.
Зруйнували ту фортецю кляту на Дніпрі
І при тому полк козацький, навіть не зопрів.
Перебили всю залогу, узяли гармат.
Тепер вільно повертатись зможуть і назад.
А, тим часом проминули вже і Перекоп.
Ішли табором похідним всю дорогу, щоб
Не наскочили ногаї раптом звідусіль.
Десь маячить попереду уже їхня ціль.
За шість діб здолали, врешті весь татарський край,
Ось уже перед очима і Бахчисарай.
Невеличка річка Альма шлях перепиня,
На тім боці Кантемір вже осідлав коня.
А за ним вороже військо, як стіна стоїть,
Вже готове козаченьків у шаблі зустріть.
Козаків було не більше тисяч чотирьох,
А татар на тому боці, наче то горох.
Не злякались козаченьки, вдарили з гармат,
Аж орда на тому боці подалась назад.
Почалась кривава січа берегом ріки,
Бо й ногаям відступати, наче не з руки.
Та і славним козаченькам відступати зась.
Тож страшенна колотнеча берегом знялась.
То ногаї налітають, то козаки б’ють,
Відпочити і на хвильку орді не дають.
Врешті-таки подолали козаки орду,
Не чекаючи, що в поміч мурзи підійдуть,
Кинувсь Кантемір до Кафи, щоб сховатись там.
Вийшов козаків стрічати Мехмед кримський сам.
Та козакам то не в радість, всі сумні стоять,
Зо дві сотні козаченьків вбитими лежать.
Хоч побили козаченьки на полі орди,
Не змогли порятувати гетьмана з біди.
Знайшла його підла куля, груди пройняла,
На скаку в бою спинила, із життя звела.
Разом з ним колишній гетьман Голуб Оліфер,
Перестрів у полі кулю, неживий тепер.
Пожурилися козаки, як тепер бувать:
Чи рушати слідом з ханом, чи назад вертать?
Подумали, порішали – раз гетьман велів
Іти хана рятувати – то для козаків
Смерть нічого не міняє – значить, треба йти
І уже до перемоги справу довести.
Пішли степом козаченьки до Кафи тії
Аби разом з ханським військом узяти її.
Більше місяця під містом військо пробуло,
Але взяти кляті стіни так і не змогло.
Лише голови зложили сотні козаків
В результаті відчайдушних і жарких боїв.
А тут вістка долетіла – поміч шле султан
Джанібекові до Кафи. Розлютився хан,
Бо зненацька мурзи, беї кинули його,
Подались до Джанібека – зрадника того.
Залишивсь Мехмед з Шагіном серед козаків.
Мусив Мехмед вгамувати свій, нарешті, гнів.
Бо ж татари ополчились, ладні нападать,
Лиш козаки і спроможні його врятувать.
І подались козаченьки через Арабат,
Хан ще довго після того озиравсь назад,
Все на віщось сподівався, хоч усе дарма,
Адже сил, щоб повернути трон собі, не мав.
Де поділось Дорошенка тіло у Криму?
Кажуть, кляті відрубали голову йому
І на списа настромили в Кафі на стіні.
Та ніхто гаразд не знає: правда то чи ні?!
Може, десь в Бахчисараї спить він вічним сном
Та нагадує потомкам, що уже давно
Ми з татарами в союзі рівному були,
Рідний край від зайд усяких захистить могли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
