Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як москалі Крим повоєнний піднімали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як москалі Крим повоєнний піднімали.
1
Війна пройшлася Кримом кілька раз.
То увірвались німці, наступали,
То ми десантом їх від Керчі гнали,
То вони знову розгромили нас,
А потім й Севастополь узяли
І майже вщент все місто зруйнували.
А потім знову наші наступали,
Поки увесь очистити змогли.
При тім народу стільки полягло:
І тих, які десь на фронтах пропали,
І тих, що просто під коток попали
Війни, якій усе одно було,
Чи мирний ти, чи з зброєю в руках.
Бо жертв своїх війна не розрізняє,
І мирних, і військових забирає.
Та, мабуть, мирних ще скоріш шука.
А тут іще не скінчилась війна,
Як Сталін тих карати заходився,
Хто, як йому здавалось – провинився –
Співпрацював із німцем. Та вина
Не на людей окремих покладалась,
А на народи. Першими татар
Узявсь депортувати «новий цар»
Так, що в Криму нікого не зосталось.
А далі за вірмен, болгар узявся,
За греків, турків і румун, циган.
НКВС виконувало план,
Ніхто в Криму із «винних» не сховався.
Про німців, італійців я мовчу,
Їх в сорок першім ще депортували,
Вони ще й гадки зрадити не мали
Та Сталін, наче їх думки відчув.
Лежать в руїнах села і міста,
Всі бур’яном поля позаростали.
Ще й техніку розбиту не прибрали
Так і ржавіє на дорогах та.
Але на все те рук не вистача.
В містах простіше, там життя ще тліє,
А в селах степових лиш вітер віє
Та сови перелякано кричать.
Щоб врешті край той мертвий відродить,
Надумав Сталін із російських отчин
У Крим привезти тисячі «охочих»,
І Крим російським взагалі зробить.
І сотні вербувальників метких
Роз’їхались по півночі й по Волзі,
Куди війна не завітала досі,
Аби до Криму закликати всіх.
2
Село Прорєха у Поволжі десь.
Село звичайне, там таких багато,
Стоять як на белебені три хати
І дах у всіх аж похилився весь.
А ні парканів біля, ні хлівів.
Бур’ян у пояс, нікому скосити.
Давно уже життя скінчилось сите,
Коли колгоспи Сталін тут завів.
Всіх, хто трудився – куркулем назвав,
Кого в Сибір із сім’ями відправив,
А кому кулю та й по всьому справа.
Найбільший ледар головою став.
Усю худобу вивели давно,
Ще як в колгосп її позабирали,
Від голоду вона там вся і впала.
Не так то легко керувать воно.
Грошей ніхто не бачив у селі,
Лиш трудодні, як вийдеш на роботу.
Кому ж задарма працювать охота,
То ж лише відбували взагалі.
Але з села нема куди іти,
Хіба до війська. Паспорта немає,
Без паспорта міліція впіймає
То й до Сибіру можуть упекти.
Одна надія лиш на самогон.
«Казьонки» ж бо давно ніхто не бачив.
Напився і життя світліє, наче.
Всі гнали( хоч боялися) його.
Так день по дні і рухалось життя –
Запой – похмілля, деколи робота.
Про завтра знати не було охоти,
Тут день хоча б прожити до пуття.
І от прибув вербовщик у село,
Почав усіх запрошувать до Криму,
Намалював їм райськую картину,
Розказував чого і не було.
Що то курорт,лиш спи-відпочивай,
Сади і море, гори – рай, неначе.
Хоч сам він Криму того і не бачив,
А лише чув, що то чудовий край.
Так розписав, що й сам повірив в те,
Що він людей до раю закликає.
А люд про Крим уявлення не має,
Але ж чутки доходили, проте,
Про Крим отой. І гарні все чутки.
Отож народ одразу підхопився
І їхати до Криму зголосився.
Всіх записав вербовщик той меткий.
Тут людям, наче ж нічого втрачать,
А там чекають гори золотії,
Молочні ріки, про які лиш мріють.
І, головне – не треба працювать.
3
В «теплушках», у Криму вже на возах,
Їх привезли й лишили серед степу.
Чуби куйовдив вітерець їм теплий,
Хоч нещодавно і пройшла гроза
Та степ сухий, потрісканий стояв.
Ніде навкруг ні озерця, ні річки
Аби хоча б напитися водички.
Лише бур’ян у полі проростав,
Що вже давно покинуте було.
Хатки стояли кинуті татарські.
Мов прибули в якесь мертве царство.
І це все називається село?
А жити ж як, коли нема води?
В них дома там дощів іде багато,
А тут ще землю треба поливати.
Та кому треба зайві ці труди?!
Ще де її і взяти – воду ту?
А у хатах холодних чим топити,
Коли навколо лиш трава і квіти?
З дерев – одне, напевно на версту.
А вже куди вертатися – нема.
Самі на авантюру зголосились.
Можливо, зразу з горя б і напились
Та і півлітри вже ніхто не мав.
А тут її із чого наженеш?
Єдина радість – і тії не стало.
Сердиті на дорогу поглядали
Та лише степ один кругом без меж.
Так серед степу й гибіли вони,
Злі на весь світ, на Сталіна, на владу.
В хатках татарських ледь навели ладу,
Не побілили, навіть і стіни,
Хоча в татар все чинненько було,
Вони в порядку в хаті все тримали.
Та москалі все скоро поламали –
Чи то безрукі, чи комусь назло.
Хати так і зостались в бур’янах,
Ходили зрідка працювати в полі,
Не наїдалися ніколи вволю
І лише мрія теплилась одна –
Назад вернутись в свій «домашній рай»,
Де усе звичне і усе знайоме.
Хай стара хата, крита під солому,
Нехай курна, але своя і край.
Там все з землі само собі росте
Не треба працювати до утоми.
Отож у мріях лиш одне – додому!
В життя, хоча і бідне та просте.
Таких у Крим багато навезли,
Які не те, щоб щось відбудувати,
Не знали, як тут можна виживати.
Бо й не хотіли того й не могли.
А тут чутки зненацька поповзли,
Не знати, хто про те вже постарався:
Хрущов по Криму їздити зібрався…
Хоча б йому пожа́лілись були.
4
Здіймався шляхом жовто-сірий пил.
Ой, нелегкі гірські дороги Криму,
Долали ледве їх старенькі ЗІМи,
Здавалося, повзли з останніх сил.
Та ось уже спустились на плато,
А далі в степ. Хрущов дивився з сумом,
Про щось своє, мабуть, недобре думав.
Тих дум його не перервав ніхто.
Було від чого сумувать йому.
Вже десять років, як війна минула,
А тут, немов це тільки вчора було.
Лише на узбережжі у Криму,
Якось ще трохи теплилось життя.
А далі геть розбиті вже дороги,
Пусті аули, навкруги нікого,
Нема кого й спитати до пуття.
А на плато, неначе йде війна,
Стоїть розбита техніка, ржавіє,
У бур’янах голодний вітер віє,
А ті стоять високі, як стіна.
Суха земля потріскалася скрізь.
З палацу хана у Бахчисараї
Одні руїни. І фонтан не грає,
Й заплакати немає в нього сліз.
Та ще й тупезний перший секретар,
Що стрів і супроводжує в дорозі.
Він ферми, навіть, відрізнить не в змозі.
Тож тліє в грудях у Хрущова жар
І сумнівів,і злості, і тривоги.
Іще не знає, як з цим далі буть,
Ще хоче думку у Москві почуть…
Аж тут юрба стоїть серед дороги.
Спинились ЗІМи. І юрби стоїть,
Мовчить, неначе перших слів чекає.
І не чіпа, але і не пускає.
Хрущов теж вийшов, дивиться, мовчить.
І тут з юрби питання кинув хтось,
Та другий, третій…Далі почалося.
Юрма заголосила стоголосо,
І спробуй з того розібрати щось.
Кому про їжу, кому про житло,
Комусь болить, де ділась допомога,
Бо ж обіцяли – не дали нічого.
Про воду, бо ж її тут не було.
Про те, як важко жити, про біду.
«Картопля не росте, капуста в’яне!»
«Клопи заїли!..» - геть уже погано.
Жаліються і, наче чогось ждуть.
І, доки у юрбі всі говорили.
Хрущов на них зневажливо глядів:
- Чого ж усі поїхали тоді?
І видихнув весь натовп: - Обдурили!..
Після таких от зустрічей, а їх
Було багато – тиша у машині.
Реве двигун, шурхочуть шляхом шини.
Хрущов сидить в полоні дум своїх.
«Як можна швидко Крим відбудувать?
Татар не можна, звісно повернути.
Про росіян теж можна вже забути.
А, може… Україні передать?
Їм воно ближче і вони такі –
Як візьмуться гуртом – то відбудують.
Лиш українці Крим і порятують.
Ось відповідь на роздуми гіркі».
Війна пройшлася Кримом кілька раз.
То увірвались німці, наступали,
То ми десантом їх від Керчі гнали,
То вони знову розгромили нас,
А потім й Севастополь узяли
І майже вщент все місто зруйнували.
А потім знову наші наступали,
Поки увесь очистити змогли.
При тім народу стільки полягло:
І тих, які десь на фронтах пропали,
І тих, що просто під коток попали
Війни, якій усе одно було,
Чи мирний ти, чи з зброєю в руках.
Бо жертв своїх війна не розрізняє,
І мирних, і військових забирає.
Та, мабуть, мирних ще скоріш шука.
А тут іще не скінчилась війна,
Як Сталін тих карати заходився,
Хто, як йому здавалось – провинився –
Співпрацював із німцем. Та вина
Не на людей окремих покладалась,
А на народи. Першими татар
Узявсь депортувати «новий цар»
Так, що в Криму нікого не зосталось.
А далі за вірмен, болгар узявся,
За греків, турків і румун, циган.
НКВС виконувало план,
Ніхто в Криму із «винних» не сховався.
Про німців, італійців я мовчу,
Їх в сорок першім ще депортували,
Вони ще й гадки зрадити не мали
Та Сталін, наче їх думки відчув.
Лежать в руїнах села і міста,
Всі бур’яном поля позаростали.
Ще й техніку розбиту не прибрали
Так і ржавіє на дорогах та.
Але на все те рук не вистача.
В містах простіше, там життя ще тліє,
А в селах степових лиш вітер віє
Та сови перелякано кричать.
Щоб врешті край той мертвий відродить,
Надумав Сталін із російських отчин
У Крим привезти тисячі «охочих»,
І Крим російським взагалі зробить.
І сотні вербувальників метких
Роз’їхались по півночі й по Волзі,
Куди війна не завітала досі,
Аби до Криму закликати всіх.
2
Село Прорєха у Поволжі десь.
Село звичайне, там таких багато,
Стоять як на белебені три хати
І дах у всіх аж похилився весь.
А ні парканів біля, ні хлівів.
Бур’ян у пояс, нікому скосити.
Давно уже життя скінчилось сите,
Коли колгоспи Сталін тут завів.
Всіх, хто трудився – куркулем назвав,
Кого в Сибір із сім’ями відправив,
А кому кулю та й по всьому справа.
Найбільший ледар головою став.
Усю худобу вивели давно,
Ще як в колгосп її позабирали,
Від голоду вона там вся і впала.
Не так то легко керувать воно.
Грошей ніхто не бачив у селі,
Лиш трудодні, як вийдеш на роботу.
Кому ж задарма працювать охота,
То ж лише відбували взагалі.
Але з села нема куди іти,
Хіба до війська. Паспорта немає,
Без паспорта міліція впіймає
То й до Сибіру можуть упекти.
Одна надія лиш на самогон.
«Казьонки» ж бо давно ніхто не бачив.
Напився і життя світліє, наче.
Всі гнали( хоч боялися) його.
Так день по дні і рухалось життя –
Запой – похмілля, деколи робота.
Про завтра знати не було охоти,
Тут день хоча б прожити до пуття.
І от прибув вербовщик у село,
Почав усіх запрошувать до Криму,
Намалював їм райськую картину,
Розказував чого і не було.
Що то курорт,лиш спи-відпочивай,
Сади і море, гори – рай, неначе.
Хоч сам він Криму того і не бачив,
А лише чув, що то чудовий край.
Так розписав, що й сам повірив в те,
Що він людей до раю закликає.
А люд про Крим уявлення не має,
Але ж чутки доходили, проте,
Про Крим отой. І гарні все чутки.
Отож народ одразу підхопився
І їхати до Криму зголосився.
Всіх записав вербовщик той меткий.
Тут людям, наче ж нічого втрачать,
А там чекають гори золотії,
Молочні ріки, про які лиш мріють.
І, головне – не треба працювать.
3
В «теплушках», у Криму вже на возах,
Їх привезли й лишили серед степу.
Чуби куйовдив вітерець їм теплий,
Хоч нещодавно і пройшла гроза
Та степ сухий, потрісканий стояв.
Ніде навкруг ні озерця, ні річки
Аби хоча б напитися водички.
Лише бур’ян у полі проростав,
Що вже давно покинуте було.
Хатки стояли кинуті татарські.
Мов прибули в якесь мертве царство.
І це все називається село?
А жити ж як, коли нема води?
В них дома там дощів іде багато,
А тут ще землю треба поливати.
Та кому треба зайві ці труди?!
Ще де її і взяти – воду ту?
А у хатах холодних чим топити,
Коли навколо лиш трава і квіти?
З дерев – одне, напевно на версту.
А вже куди вертатися – нема.
Самі на авантюру зголосились.
Можливо, зразу з горя б і напились
Та і півлітри вже ніхто не мав.
А тут її із чого наженеш?
Єдина радість – і тії не стало.
Сердиті на дорогу поглядали
Та лише степ один кругом без меж.
Так серед степу й гибіли вони,
Злі на весь світ, на Сталіна, на владу.
В хатках татарських ледь навели ладу,
Не побілили, навіть і стіни,
Хоча в татар все чинненько було,
Вони в порядку в хаті все тримали.
Та москалі все скоро поламали –
Чи то безрукі, чи комусь назло.
Хати так і зостались в бур’янах,
Ходили зрідка працювати в полі,
Не наїдалися ніколи вволю
І лише мрія теплилась одна –
Назад вернутись в свій «домашній рай»,
Де усе звичне і усе знайоме.
Хай стара хата, крита під солому,
Нехай курна, але своя і край.
Там все з землі само собі росте
Не треба працювати до утоми.
Отож у мріях лиш одне – додому!
В життя, хоча і бідне та просте.
Таких у Крим багато навезли,
Які не те, щоб щось відбудувати,
Не знали, як тут можна виживати.
Бо й не хотіли того й не могли.
А тут чутки зненацька поповзли,
Не знати, хто про те вже постарався:
Хрущов по Криму їздити зібрався…
Хоча б йому пожа́лілись були.
4
Здіймався шляхом жовто-сірий пил.
Ой, нелегкі гірські дороги Криму,
Долали ледве їх старенькі ЗІМи,
Здавалося, повзли з останніх сил.
Та ось уже спустились на плато,
А далі в степ. Хрущов дивився з сумом,
Про щось своє, мабуть, недобре думав.
Тих дум його не перервав ніхто.
Було від чого сумувать йому.
Вже десять років, як війна минула,
А тут, немов це тільки вчора було.
Лише на узбережжі у Криму,
Якось ще трохи теплилось життя.
А далі геть розбиті вже дороги,
Пусті аули, навкруги нікого,
Нема кого й спитати до пуття.
А на плато, неначе йде війна,
Стоїть розбита техніка, ржавіє,
У бур’янах голодний вітер віє,
А ті стоять високі, як стіна.
Суха земля потріскалася скрізь.
З палацу хана у Бахчисараї
Одні руїни. І фонтан не грає,
Й заплакати немає в нього сліз.
Та ще й тупезний перший секретар,
Що стрів і супроводжує в дорозі.
Він ферми, навіть, відрізнить не в змозі.
Тож тліє в грудях у Хрущова жар
І сумнівів,і злості, і тривоги.
Іще не знає, як з цим далі буть,
Ще хоче думку у Москві почуть…
Аж тут юрба стоїть серед дороги.
Спинились ЗІМи. І юрби стоїть,
Мовчить, неначе перших слів чекає.
І не чіпа, але і не пускає.
Хрущов теж вийшов, дивиться, мовчить.
І тут з юрби питання кинув хтось,
Та другий, третій…Далі почалося.
Юрма заголосила стоголосо,
І спробуй з того розібрати щось.
Кому про їжу, кому про житло,
Комусь болить, де ділась допомога,
Бо ж обіцяли – не дали нічого.
Про воду, бо ж її тут не було.
Про те, як важко жити, про біду.
«Картопля не росте, капуста в’яне!»
«Клопи заїли!..» - геть уже погано.
Жаліються і, наче чогось ждуть.
І, доки у юрбі всі говорили.
Хрущов на них зневажливо глядів:
- Чого ж усі поїхали тоді?
І видихнув весь натовп: - Обдурили!..
Після таких от зустрічей, а їх
Було багато – тиша у машині.
Реве двигун, шурхочуть шляхом шини.
Хрущов сидить в полоні дум своїх.
«Як можна швидко Крим відбудувать?
Татар не можна, звісно повернути.
Про росіян теж можна вже забути.
А, може… Україні передать?
Їм воно ближче і вони такі –
Як візьмуться гуртом – то відбудують.
Лиш українці Крим і порятують.
Ось відповідь на роздуми гіркі».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
