ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Прутський похід Петра І в 1711 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прутський похід Петра І в 1711 році
Розмріяний після Полтави,
Петро вже ласо поглядав
На південь. Там здобути слави
І нові землі зажадав.
Азова вже йому замало,
Хотів Стамбула досягти,
Щоб руські ті протоки стали,
Щоб кораблі могли пройти
І далі в Середземне море.
Запанувати на морях
Всім недругам своїм на горе.
Аби у світу на очах
Росія велетом підня́лась…
Дістати Карла врешті-решт
Й недобитки, які сховались
Між турків. Й запорожців теж.
Він двоє років по Полтаві
Ідеї ті в собі носив.
В Укра́їні завершив справи,
Кого не встиг – тепер добив.
Домовився із Кантеміром,
Який в Молдовїї сидів,
Що той його підтрима щиро.
Волощину теж прихопив
В свої обійми, обіцявши
Від турок землі ті звільнить.
«Гарантії» якісь надавши,
Щоб тих наївних обдурить.
Нехай надіються, дурненькі,
Як стане міцно на Дунай,
На місце вкаже їм хутенько.
Дарма ілюзій не плекай.
У березні, ледь річки скресли,
Майбутню прихопив жону
І нелегка обох понесла
На ту, жадану так війну.
Дістались Києва, де ждали
Уже зготовлені полки.
Взяли гармати й почвалали…
Дійшли Молдавії поки,
То заколотне Правобіччя
Взялися мучить і карать.
Бо ж Орлику пішли на стрічу,
Як здумав було виступать
Супроти нього, щоб підняти
Знов смуту в скорених краях.
Вдалося Орлика прогнати,
Тепер же сіятимуть страх
Між люду, щоби і десятим
Передали – Петро прийшов
Для того, аби панувати.
Тому й пускали людям кров
Та нищили міста і села,
Де хтось хоч Орлика стрічав.
Живих на лівий берег ве́ли,
Він ними землі заселяв,
Що поки пусткою стояли.
Вогнем пройшовши і мечем,
Біля Дністра, нарешті, стали,
Де доєдналися іще
Полки до нього Кантеміра,
Який давно уже чекав,
За християнську аби віру
З Петром супроти турка став,
Султана зрадивши, що владу
В Молдовії віддав йому.
Петро ж пообіцяв за зраду
Ще більше всякого. Тому,
Забувши про народ,господар
Таємно змовився з Петром.
Здолавши невисокі Кодри,
Пішли війська понад Пруто́м
До Ясс - молдовської столиці.
Тут врешті і зібрались всі:
Сам цар, «дружина» білолиця,
Шафіров, що тоді посів
Пост віце-канцлера, до того
Придворних купами було.
Ще й два полки були у нього
Гвардійські. Наче військо йшло
Не на війну, а до параду.
Та й генералів тих узяв,
Хто під Полтавою не зрадив
І шведам гарну відсіч дав.
На що він, справді сподівався?
Чи то наївний надто був?
Піднять Балкани намагався,
Щоб християнський люд почув,
Що йде, нарешті, визволитель
І всі піднімуться ураз
Та стануть разом турка бити.
Але не той обрав він час.
Прогулянкою геть легкою
Здавалась та війна йому.
Султан же готувавсь до бою.
Знав добре ворога, тому
Зміг добре військо спорядити,
Утричі більше від Петра.
Орді велів скоріш летіти.
Хан тисяч сімдесят зібрав
Кінноти й кинувсь до Дунаю,
Куди вже й військо підійшло.
Петро того іще не знає,
Чи йому байдуже було?
Він, своє військо розділивши,
В трьох напрямках його послав.
Собі найбільше військ залишив.
Рене Браїлу взяти мав,
Рєпнін подавсь на Стенелішти.
Там і напалася орда,
Побивши кілька тисяч. Решта
Назад вернулась по слідах,
Де ждав Петро. Османи згодом
З другого боку підійшли
І перекрили всі підходи,
В облогу табір узяли.
До турок шведи долучились
Із Карлом, Орлик, козаки.
Їм покарать Петра хотілось
І сподівалися-таки
Його із табору дістати,
Хай за всі смерті відповість.
За руйнування всі і страти.
Гнів у серцях палав і злість.
Гармати цілий день ревіли
З обох боків. Та ж турок мав
В одних гарматах втричі сили.
І кожен постріл убивав
То три, то п’ять солдат російських.
Що ж протиставити могло
Притиснуте до Пруту військо,
Як сил достатньо не було,
А ні на поміч, ні надії,
Що зможуть вирватись самі.
Дружини офіцерські виють.
Петро і сам не розумів,
Як вибратись з тієї пастки
Та бігав табором весь час,
Бив кулаками в груди часто,
Не вимовивши слова й раз.
Оточене принишкло військо,
Від спраги почорніло все.
І смерть від голоду вже близько,
Чи не наступний день несе.
Дарма заламувати руки,
Дарма надії на царя.
Уже кружляють чорні круки,
Вже чорна піднялась зоря,
Яка такою видавалась,
Бо ж чорний піднімався дим.
Петру нічого не зосталось,
Як здатися. Та перед тим
Він відрядив посла таємно
Вночі візиру до шатра.
Якраз була і нічка темна
Сприятлива до темних справ.
Сам віце-канцлер вів розмову
З візиром. Гроші передав,
Що у Петра були готові.
Домовились… Й Петро підняв
Свій прапор білий, прапор здачі.
Адже готовий був на все.
Тут вижити – одна задача,
А далі, коли Бог спасе,
То все ще можна повернути,
Відмовитись від власних слів,
Про обіцянки всі забути.
Чого-чого, а це він вмів.
Що ж мусив він пообіцяти
За порятоване життя?
Нові фортеці зруйнувати,
Не зведені ще до пуття.
Не влазити у справи Речі,
В козацькі землі ніс не пхать.
Персони визначні, доречі
Заручниками мали стать.
Бо ж знав візир, що царське слово,
Не варте за папір ціни.
Про всяк випадок був готовий,
Щоб були страчені вони.
Дарма, щоправда, сподівався
За те султанську милість мать.
Як про хабар султан дізнався,
Візира повелів скарать.
А що Петро? Той гордим маршем
Прикрити сором захотів,
Побиті прапори піднявши,
Те військо з табору повів.
Кругом стояли яничари,
Аби ганьбу оту прикрить.
Козаки, шведи і татари
Погрожували відомстить.
Тож, озираючись постійно,
Пройшли Молдову москалі
Геть за Дністер. Там уже вільно
Були, мов на своїй землі.
Слідом і Кантемір подався
З боярством зрадливим, бо знав
Про гнів султана і боявся,
Щоб той його був не дістав.
З походу ще цар шле накази
На Правобіччі всім військам,
Аби збиралися одразу
Та й за Дніпро, лишивши там
Із міст лиш пустку та руїну.
Самі ж вогнем, мечем пройшли
Всю Правобічну Україну
І всіх, кого лише знайшли,
На лівий берег геть погнали.
Щоб не кортіло їм назад,
Усе спалили й зруйнували.
Зерно, худобу – все підряд
В селян нещасних відбирали.
То був так званий «другий згін»
За те, що Орлика приймали,
Містам і селам мстився він.
Щоб приховати якось сором,
Фортець своїх не руйнував,
Хоч генералів купу скоро
Зі свого війська розігнав.
Ще й став від турків вимагати,
Щоб Карла й шведів віддали.
Товклись в Стамбулі дипломати
Та лиш султана довели –
Велів нову війну почати
І так Петра тим налякав:
Що й Таганрог велів зламати,
Й Азов негайно передав.
Це він зі слабшим був героєм,
Коли ж сильнішого стрічав,
Пускав у хід підступну зброю
Та й часто зиск із того мав.
Бо завжди знайдеться падлюка,
Яка готова честь продать,
Щоб підле золото у руки,
Навіть, від ворога узять.
Пропав тоді б Петро над Прутом,
Навіки в тій землі зоставсь,
Могло б інакше повернути
Тоді в історії у нас.
Отак бува: одна людина
Якби загинути могла,
То, може б, рідна Україна
Скоріше вільною була.
Петро вже ласо поглядав
На південь. Там здобути слави
І нові землі зажадав.
Азова вже йому замало,
Хотів Стамбула досягти,
Щоб руські ті протоки стали,
Щоб кораблі могли пройти
І далі в Середземне море.
Запанувати на морях
Всім недругам своїм на горе.
Аби у світу на очах
Росія велетом підня́лась…
Дістати Карла врешті-решт
Й недобитки, які сховались
Між турків. Й запорожців теж.
Він двоє років по Полтаві
Ідеї ті в собі носив.
В Укра́їні завершив справи,
Кого не встиг – тепер добив.
Домовився із Кантеміром,
Який в Молдовїї сидів,
Що той його підтрима щиро.
Волощину теж прихопив
В свої обійми, обіцявши
Від турок землі ті звільнить.
«Гарантії» якісь надавши,
Щоб тих наївних обдурить.
Нехай надіються, дурненькі,
Як стане міцно на Дунай,
На місце вкаже їм хутенько.
Дарма ілюзій не плекай.
У березні, ледь річки скресли,
Майбутню прихопив жону
І нелегка обох понесла
На ту, жадану так війну.
Дістались Києва, де ждали
Уже зготовлені полки.
Взяли гармати й почвалали…
Дійшли Молдавії поки,
То заколотне Правобіччя
Взялися мучить і карать.
Бо ж Орлику пішли на стрічу,
Як здумав було виступать
Супроти нього, щоб підняти
Знов смуту в скорених краях.
Вдалося Орлика прогнати,
Тепер же сіятимуть страх
Між люду, щоби і десятим
Передали – Петро прийшов
Для того, аби панувати.
Тому й пускали людям кров
Та нищили міста і села,
Де хтось хоч Орлика стрічав.
Живих на лівий берег ве́ли,
Він ними землі заселяв,
Що поки пусткою стояли.
Вогнем пройшовши і мечем,
Біля Дністра, нарешті, стали,
Де доєдналися іще
Полки до нього Кантеміра,
Який давно уже чекав,
За християнську аби віру
З Петром супроти турка став,
Султана зрадивши, що владу
В Молдовії віддав йому.
Петро ж пообіцяв за зраду
Ще більше всякого. Тому,
Забувши про народ,господар
Таємно змовився з Петром.
Здолавши невисокі Кодри,
Пішли війська понад Пруто́м
До Ясс - молдовської столиці.
Тут врешті і зібрались всі:
Сам цар, «дружина» білолиця,
Шафіров, що тоді посів
Пост віце-канцлера, до того
Придворних купами було.
Ще й два полки були у нього
Гвардійські. Наче військо йшло
Не на війну, а до параду.
Та й генералів тих узяв,
Хто під Полтавою не зрадив
І шведам гарну відсіч дав.
На що він, справді сподівався?
Чи то наївний надто був?
Піднять Балкани намагався,
Щоб християнський люд почув,
Що йде, нарешті, визволитель
І всі піднімуться ураз
Та стануть разом турка бити.
Але не той обрав він час.
Прогулянкою геть легкою
Здавалась та війна йому.
Султан же готувавсь до бою.
Знав добре ворога, тому
Зміг добре військо спорядити,
Утричі більше від Петра.
Орді велів скоріш летіти.
Хан тисяч сімдесят зібрав
Кінноти й кинувсь до Дунаю,
Куди вже й військо підійшло.
Петро того іще не знає,
Чи йому байдуже було?
Він, своє військо розділивши,
В трьох напрямках його послав.
Собі найбільше військ залишив.
Рене Браїлу взяти мав,
Рєпнін подавсь на Стенелішти.
Там і напалася орда,
Побивши кілька тисяч. Решта
Назад вернулась по слідах,
Де ждав Петро. Османи згодом
З другого боку підійшли
І перекрили всі підходи,
В облогу табір узяли.
До турок шведи долучились
Із Карлом, Орлик, козаки.
Їм покарать Петра хотілось
І сподівалися-таки
Його із табору дістати,
Хай за всі смерті відповість.
За руйнування всі і страти.
Гнів у серцях палав і злість.
Гармати цілий день ревіли
З обох боків. Та ж турок мав
В одних гарматах втричі сили.
І кожен постріл убивав
То три, то п’ять солдат російських.
Що ж протиставити могло
Притиснуте до Пруту військо,
Як сил достатньо не було,
А ні на поміч, ні надії,
Що зможуть вирватись самі.
Дружини офіцерські виють.
Петро і сам не розумів,
Як вибратись з тієї пастки
Та бігав табором весь час,
Бив кулаками в груди часто,
Не вимовивши слова й раз.
Оточене принишкло військо,
Від спраги почорніло все.
І смерть від голоду вже близько,
Чи не наступний день несе.
Дарма заламувати руки,
Дарма надії на царя.
Уже кружляють чорні круки,
Вже чорна піднялась зоря,
Яка такою видавалась,
Бо ж чорний піднімався дим.
Петру нічого не зосталось,
Як здатися. Та перед тим
Він відрядив посла таємно
Вночі візиру до шатра.
Якраз була і нічка темна
Сприятлива до темних справ.
Сам віце-канцлер вів розмову
З візиром. Гроші передав,
Що у Петра були готові.
Домовились… Й Петро підняв
Свій прапор білий, прапор здачі.
Адже готовий був на все.
Тут вижити – одна задача,
А далі, коли Бог спасе,
То все ще можна повернути,
Відмовитись від власних слів,
Про обіцянки всі забути.
Чого-чого, а це він вмів.
Що ж мусив він пообіцяти
За порятоване життя?
Нові фортеці зруйнувати,
Не зведені ще до пуття.
Не влазити у справи Речі,
В козацькі землі ніс не пхать.
Персони визначні, доречі
Заручниками мали стать.
Бо ж знав візир, що царське слово,
Не варте за папір ціни.
Про всяк випадок був готовий,
Щоб були страчені вони.
Дарма, щоправда, сподівався
За те султанську милість мать.
Як про хабар султан дізнався,
Візира повелів скарать.
А що Петро? Той гордим маршем
Прикрити сором захотів,
Побиті прапори піднявши,
Те військо з табору повів.
Кругом стояли яничари,
Аби ганьбу оту прикрить.
Козаки, шведи і татари
Погрожували відомстить.
Тож, озираючись постійно,
Пройшли Молдову москалі
Геть за Дністер. Там уже вільно
Були, мов на своїй землі.
Слідом і Кантемір подався
З боярством зрадливим, бо знав
Про гнів султана і боявся,
Щоб той його був не дістав.
З походу ще цар шле накази
На Правобіччі всім військам,
Аби збиралися одразу
Та й за Дніпро, лишивши там
Із міст лиш пустку та руїну.
Самі ж вогнем, мечем пройшли
Всю Правобічну Україну
І всіх, кого лише знайшли,
На лівий берег геть погнали.
Щоб не кортіло їм назад,
Усе спалили й зруйнували.
Зерно, худобу – все підряд
В селян нещасних відбирали.
То був так званий «другий згін»
За те, що Орлика приймали,
Містам і селам мстився він.
Щоб приховати якось сором,
Фортець своїх не руйнував,
Хоч генералів купу скоро
Зі свого війська розігнав.
Ще й став від турків вимагати,
Щоб Карла й шведів віддали.
Товклись в Стамбулі дипломати
Та лиш султана довели –
Велів нову війну почати
І так Петра тим налякав:
Що й Таганрог велів зламати,
Й Азов негайно передав.
Це він зі слабшим був героєм,
Коли ж сильнішого стрічав,
Пускав у хід підступну зброю
Та й часто зиск із того мав.
Бо завжди знайдеться падлюка,
Яка готова честь продать,
Щоб підле золото у руки,
Навіть, від ворога узять.
Пропав тоді б Петро над Прутом,
Навіки в тій землі зоставсь,
Могло б інакше повернути
Тоді в історії у нас.
Отак бува: одна людина
Якби загинути могла,
То, може б, рідна Україна
Скоріше вільною була.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію