Живемо серед вибухів, страху і горя.
Живемо вже якраз в епіцентрі біди.
В нас стріляють ракети, запущені з моря,
І щодня залишають убивчі сліди.

Білий світе, чому ти до цього байдужий?
Чи тому, що не видно тобі звіддаля,
Як пили в Маріуполі воду з калюжі,
Як убите лежало в траві немовля?

Як смертями засіяні вулиці Бучі
І страждає поранений в серце Ірпінь?
Ти ж бо, світоньку, бачиш з високої кручі,
Як мій Харків палає, вже схожий на тінь.

Як у мене стріляють з росії щоночі,
Їхні родичі також із нами живуть.
Українцям біду цю давно напророчив,
Той, хто нас направляв на оманливу путь.

І тепер вже розрізані наші родини
Не з’єднаються знову, бо зрадили ті,
Хто з одного двора і з цієї країни
Вже чужими зостануться в цьому житті.

І болить моє серце, і плачу щоночі,
Бо ракети летять, вибухає мій світ.
Бо стріляють по людях оті поторочі
Залишають убитих, ганебний свій слід.

Харків мій, батьківщино стражденна, кровина,
Як болять твої вулиці, сквери, сади.
Ти поранений нині стоїш, мов дитина,
Хто врятує тебе, вбереже від біди?
07.08.22