Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Іван ІІ Красний або Милостивий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван ІІ Красний або Милостивий
Говорять – не без виродка в сім’ї.
Між брехунів, ординських сраколизів,
Які постійно до сусідів лізуть
Аби кишені набивать свої,
Отой Іван, який ще Красним звавсь,
Був «виродком». Бо ж лагідним і тихим
Удався московітам всім на лихо.
Нікого ґвалтувати не збиравсь,
Не мріяв чиїсь землі відібрати,
Когось повчити, як на світі жить.
Хіба ж такому вигідно служить?
Він і не думав, мабуть, князем стати.
В Звенигороді у своїм сидів,
Робив, як брат велів йому робити.
А тут прийшлося у Орду летіти,
Щоб ярликом його хан наділив.
То ж на Заліссі всі вони круті,
Коли їм хан ординський дозволяє.
Без дозволу князь прав зовсім не має.
Тож до Орди топтали всі путі.
Разом з Іваном прибули посли
Із Новгорода. На Москву в образі,
Ярлик просили суздальському князю.
Проте підтримки в хана не знайшли.
Хан у князі тихішого обрав,
Хоч надто вже Москва зарозуміла,
Але у неї досі грошей сила.
Із того й хан, й придворний щось та мав.
Постав другого – то почне тягнуть
З усіх навколо – смута розпочнеться,
Іти туди з ордою доведеться.
А так сидиш – а грошики ідуть.
Іван же воювати не збиравсь –
Куди йому – сумирному такому,
Який не хоче зла робить нікому.
Тож із сусідів кожен скориставсь.
Не встиг Іван вернутися з Орди,
Як молодий іще Олег Рязанський
Собі батьківське повертати взявся,
На Лопасню з дружиною сходив
І відібрав. А далі і Литва
На Брянщину – свою колись напала
І від Москви назад її забрала.
І Новгород намісника позвав
Із Суздаля, але не із Москви.
Аж доки князя в Суздалі не стало,
Тоді уже московського позвали.
Та декого не влаштував новий.
І збунтувався новгородський люд…
В Заліссі в ті часи вже звикли жити,
Холопами безправними ходити,
Яких князі великі добре б’ють.
По ділу, не по ділу, просто так,
Бо ж князь великий має таке право.
А ні – тоді орду скоріш направить.
А цей же князь був геть другим, однак.
Отож холопи й бунтувать взялись,
Бо доброти вони не розуміли
І поважали лише одну силу.
То в Муромі ділити трон взялись,
Аж доки й рід князівський там пропав.
То у Твері князь взявся нападати
Племінника. Той став Москву прохати,
Та помочі Іван йому не дав.
В самій Москві крамо́лу завели,
Посеред міста тисяцького вбили.
За віщо? Хто? Народ кричав: «На вила!»
Та винного нікого не знайшли.
Бояри подалися з усіх ніг
В Рязань, бо гніву черні полякались.
А потім повинились, повертались,
Коли Іван назад покликав їх.
Він взагалі у справи не втручавсь,
Митрополит Алексій усім правив.
До нього всі зверталися у справах
І він вершив усе, неначе князь.
А князь Іван все по церквах ходив,
Немов хотів гріхів всіх відмолити.
Залісся ж починало колотити,
Бо ж кожен більше ухопить хотів.
А що з них взяти, як воно – орда,
Яка себе лиш Руссю називає.
А тут в узді ніхто їх не тримає,
Хіба що хан здалеку погляда.
Хто зна, до чого б він докерував,
Та Бог відвів йому шість років лише.
Помер і двох синів малих залишив –
Дмитра й Івана. Хан ярлик забрав
І суздальському князю передав.
Тепер Москва вже не столиця стала.
Удільне місто, а таких чимало.
І данину князь суздальський збирав.
Тоді орда московська сполошилась,
Що усе цінне піде мимо них,
Амбіцій трохи збавились своїх,
Круг князя гуртувалися заходились
Дмитра, який, хоча і був малий,
Але ж законний. А вони без нього
Не зможуть зовсім досягти нічого.
Та про все то в історії другій.
Між брехунів, ординських сраколизів,
Які постійно до сусідів лізуть
Аби кишені набивать свої,
Отой Іван, який ще Красним звавсь,
Був «виродком». Бо ж лагідним і тихим
Удався московітам всім на лихо.
Нікого ґвалтувати не збиравсь,
Не мріяв чиїсь землі відібрати,
Когось повчити, як на світі жить.
Хіба ж такому вигідно служить?
Він і не думав, мабуть, князем стати.
В Звенигороді у своїм сидів,
Робив, як брат велів йому робити.
А тут прийшлося у Орду летіти,
Щоб ярликом його хан наділив.
То ж на Заліссі всі вони круті,
Коли їм хан ординський дозволяє.
Без дозволу князь прав зовсім не має.
Тож до Орди топтали всі путі.
Разом з Іваном прибули посли
Із Новгорода. На Москву в образі,
Ярлик просили суздальському князю.
Проте підтримки в хана не знайшли.
Хан у князі тихішого обрав,
Хоч надто вже Москва зарозуміла,
Але у неї досі грошей сила.
Із того й хан, й придворний щось та мав.
Постав другого – то почне тягнуть
З усіх навколо – смута розпочнеться,
Іти туди з ордою доведеться.
А так сидиш – а грошики ідуть.
Іван же воювати не збиравсь –
Куди йому – сумирному такому,
Який не хоче зла робить нікому.
Тож із сусідів кожен скориставсь.
Не встиг Іван вернутися з Орди,
Як молодий іще Олег Рязанський
Собі батьківське повертати взявся,
На Лопасню з дружиною сходив
І відібрав. А далі і Литва
На Брянщину – свою колись напала
І від Москви назад її забрала.
І Новгород намісника позвав
Із Суздаля, але не із Москви.
Аж доки князя в Суздалі не стало,
Тоді уже московського позвали.
Та декого не влаштував новий.
І збунтувався новгородський люд…
В Заліссі в ті часи вже звикли жити,
Холопами безправними ходити,
Яких князі великі добре б’ють.
По ділу, не по ділу, просто так,
Бо ж князь великий має таке право.
А ні – тоді орду скоріш направить.
А цей же князь був геть другим, однак.
Отож холопи й бунтувать взялись,
Бо доброти вони не розуміли
І поважали лише одну силу.
То в Муромі ділити трон взялись,
Аж доки й рід князівський там пропав.
То у Твері князь взявся нападати
Племінника. Той став Москву прохати,
Та помочі Іван йому не дав.
В самій Москві крамо́лу завели,
Посеред міста тисяцького вбили.
За віщо? Хто? Народ кричав: «На вила!»
Та винного нікого не знайшли.
Бояри подалися з усіх ніг
В Рязань, бо гніву черні полякались.
А потім повинились, повертались,
Коли Іван назад покликав їх.
Він взагалі у справи не втручавсь,
Митрополит Алексій усім правив.
До нього всі зверталися у справах
І він вершив усе, неначе князь.
А князь Іван все по церквах ходив,
Немов хотів гріхів всіх відмолити.
Залісся ж починало колотити,
Бо ж кожен більше ухопить хотів.
А що з них взяти, як воно – орда,
Яка себе лиш Руссю називає.
А тут в узді ніхто їх не тримає,
Хіба що хан здалеку погляда.
Хто зна, до чого б він докерував,
Та Бог відвів йому шість років лише.
Помер і двох синів малих залишив –
Дмитра й Івана. Хан ярлик забрав
І суздальському князю передав.
Тепер Москва вже не столиця стала.
Удільне місто, а таких чимало.
І данину князь суздальський збирав.
Тоді орда московська сполошилась,
Що усе цінне піде мимо них,
Амбіцій трохи збавились своїх,
Круг князя гуртувалися заходились
Дмитра, який, хоча і був малий,
Але ж законний. А вони без нього
Не зможуть зовсім досягти нічого.
Та про все то в історії другій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
