Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Іван ІІ Красний або Милостивий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван ІІ Красний або Милостивий
Говорять – не без виродка в сім’ї.
Між брехунів, ординських сраколизів,
Які постійно до сусідів лізуть
Аби кишені набивать свої,
Отой Іван, який ще Красним звавсь,
Був «виродком». Бо ж лагідним і тихим
Удався московітам всім на лихо.
Нікого ґвалтувати не збиравсь,
Не мріяв чиїсь землі відібрати,
Когось повчити, як на світі жить.
Хіба ж такому вигідно служить?
Він і не думав, мабуть, князем стати.
В Звенигороді у своїм сидів,
Робив, як брат велів йому робити.
А тут прийшлося у Орду летіти,
Щоб ярликом його хан наділив.
То ж на Заліссі всі вони круті,
Коли їм хан ординський дозволяє.
Без дозволу князь прав зовсім не має.
Тож до Орди топтали всі путі.
Разом з Іваном прибули посли
Із Новгорода. На Москву в образі,
Ярлик просили суздальському князю.
Проте підтримки в хана не знайшли.
Хан у князі тихішого обрав,
Хоч надто вже Москва зарозуміла,
Але у неї досі грошей сила.
Із того й хан, й придворний щось та мав.
Постав другого – то почне тягнуть
З усіх навколо – смута розпочнеться,
Іти туди з ордою доведеться.
А так сидиш – а грошики ідуть.
Іван же воювати не збиравсь –
Куди йому – сумирному такому,
Який не хоче зла робить нікому.
Тож із сусідів кожен скориставсь.
Не встиг Іван вернутися з Орди,
Як молодий іще Олег Рязанський
Собі батьківське повертати взявся,
На Лопасню з дружиною сходив
І відібрав. А далі і Литва
На Брянщину – свою колись напала
І від Москви назад її забрала.
І Новгород намісника позвав
Із Суздаля, але не із Москви.
Аж доки князя в Суздалі не стало,
Тоді уже московського позвали.
Та декого не влаштував новий.
І збунтувався новгородський люд…
В Заліссі в ті часи вже звикли жити,
Холопами безправними ходити,
Яких князі великі добре б’ють.
По ділу, не по ділу, просто так,
Бо ж князь великий має таке право.
А ні – тоді орду скоріш направить.
А цей же князь був геть другим, однак.
Отож холопи й бунтувать взялись,
Бо доброти вони не розуміли
І поважали лише одну силу.
То в Муромі ділити трон взялись,
Аж доки й рід князівський там пропав.
То у Твері князь взявся нападати
Племінника. Той став Москву прохати,
Та помочі Іван йому не дав.
В самій Москві крамо́лу завели,
Посеред міста тисяцького вбили.
За віщо? Хто? Народ кричав: «На вила!»
Та винного нікого не знайшли.
Бояри подалися з усіх ніг
В Рязань, бо гніву черні полякались.
А потім повинились, повертались,
Коли Іван назад покликав їх.
Він взагалі у справи не втручавсь,
Митрополит Алексій усім правив.
До нього всі зверталися у справах
І він вершив усе, неначе князь.
А князь Іван все по церквах ходив,
Немов хотів гріхів всіх відмолити.
Залісся ж починало колотити,
Бо ж кожен більше ухопить хотів.
А що з них взяти, як воно – орда,
Яка себе лиш Руссю називає.
А тут в узді ніхто їх не тримає,
Хіба що хан здалеку погляда.
Хто зна, до чого б він докерував,
Та Бог відвів йому шість років лише.
Помер і двох синів малих залишив –
Дмитра й Івана. Хан ярлик забрав
І суздальському князю передав.
Тепер Москва вже не столиця стала.
Удільне місто, а таких чимало.
І данину князь суздальський збирав.
Тоді орда московська сполошилась,
Що усе цінне піде мимо них,
Амбіцій трохи збавились своїх,
Круг князя гуртувалися заходились
Дмитра, який, хоча і був малий,
Але ж законний. А вони без нього
Не зможуть зовсім досягти нічого.
Та про все то в історії другій.
Між брехунів, ординських сраколизів,
Які постійно до сусідів лізуть
Аби кишені набивать свої,
Отой Іван, який ще Красним звавсь,
Був «виродком». Бо ж лагідним і тихим
Удався московітам всім на лихо.
Нікого ґвалтувати не збиравсь,
Не мріяв чиїсь землі відібрати,
Когось повчити, як на світі жить.
Хіба ж такому вигідно служить?
Він і не думав, мабуть, князем стати.
В Звенигороді у своїм сидів,
Робив, як брат велів йому робити.
А тут прийшлося у Орду летіти,
Щоб ярликом його хан наділив.
То ж на Заліссі всі вони круті,
Коли їм хан ординський дозволяє.
Без дозволу князь прав зовсім не має.
Тож до Орди топтали всі путі.
Разом з Іваном прибули посли
Із Новгорода. На Москву в образі,
Ярлик просили суздальському князю.
Проте підтримки в хана не знайшли.
Хан у князі тихішого обрав,
Хоч надто вже Москва зарозуміла,
Але у неї досі грошей сила.
Із того й хан, й придворний щось та мав.
Постав другого – то почне тягнуть
З усіх навколо – смута розпочнеться,
Іти туди з ордою доведеться.
А так сидиш – а грошики ідуть.
Іван же воювати не збиравсь –
Куди йому – сумирному такому,
Який не хоче зла робить нікому.
Тож із сусідів кожен скориставсь.
Не встиг Іван вернутися з Орди,
Як молодий іще Олег Рязанський
Собі батьківське повертати взявся,
На Лопасню з дружиною сходив
І відібрав. А далі і Литва
На Брянщину – свою колись напала
І від Москви назад її забрала.
І Новгород намісника позвав
Із Суздаля, але не із Москви.
Аж доки князя в Суздалі не стало,
Тоді уже московського позвали.
Та декого не влаштував новий.
І збунтувався новгородський люд…
В Заліссі в ті часи вже звикли жити,
Холопами безправними ходити,
Яких князі великі добре б’ють.
По ділу, не по ділу, просто так,
Бо ж князь великий має таке право.
А ні – тоді орду скоріш направить.
А цей же князь був геть другим, однак.
Отож холопи й бунтувать взялись,
Бо доброти вони не розуміли
І поважали лише одну силу.
То в Муромі ділити трон взялись,
Аж доки й рід князівський там пропав.
То у Твері князь взявся нападати
Племінника. Той став Москву прохати,
Та помочі Іван йому не дав.
В самій Москві крамо́лу завели,
Посеред міста тисяцького вбили.
За віщо? Хто? Народ кричав: «На вила!»
Та винного нікого не знайшли.
Бояри подалися з усіх ніг
В Рязань, бо гніву черні полякались.
А потім повинились, повертались,
Коли Іван назад покликав їх.
Він взагалі у справи не втручавсь,
Митрополит Алексій усім правив.
До нього всі зверталися у справах
І він вершив усе, неначе князь.
А князь Іван все по церквах ходив,
Немов хотів гріхів всіх відмолити.
Залісся ж починало колотити,
Бо ж кожен більше ухопить хотів.
А що з них взяти, як воно – орда,
Яка себе лиш Руссю називає.
А тут в узді ніхто їх не тримає,
Хіба що хан здалеку погляда.
Хто зна, до чого б він докерував,
Та Бог відвів йому шість років лише.
Помер і двох синів малих залишив –
Дмитра й Івана. Хан ярлик забрав
І суздальському князю передав.
Тепер Москва вже не столиця стала.
Удільне місто, а таких чимало.
І данину князь суздальський збирав.
Тоді орда московська сполошилась,
Що усе цінне піде мимо них,
Амбіцій трохи збавились своїх,
Круг князя гуртувалися заходились
Дмитра, який, хоча і був малий,
Але ж законний. А вони без нього
Не зможуть зовсім досягти нічого.
Та про все то в історії другій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
