Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
2026.05.10
09:59
поспівай
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
мені радо
за соняхи
що цвітуть
замість
житніх полів
і невидимі зорі
і подихи
2026.05.10
07:45
Рахує годинник нестримні хвилини
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
твого неймовірного соло;
аж луснуло небо на дві половини,
коли у душі захололо.
Розсипався град на долівку природи
намистом із Божого раю.
Губами лови льодяну прохолоду,
2026.05.10
06:47
Пережив багато
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
Зморений дідусь, -
Працював завзято,
Крився від спокус.
Вікував несито, -
Тяжко й сумно жив,
І на Божім світі
Щастю був чужий.
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
20:29
нумо вимкни світло геть
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
вимкни зовсім
ей світломайстре
чи вже вимкнув би свої лампи нє
я не жартую маєш вимкнути світло
о почуй!
до чого оце . . . .
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про байрактарів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про байрактарів
Колись давно-давно в степах оцих
Жив-був народ один трудолюбивий.
Трудився важко, але жив щасливий.
Міста і села збудувати зміг.
Навкруг буяли золотом поля,
Де і ячмінь налитий, і пшениця,
І жито їм на радість колоситься.
За працю їм віддячує земля.
А у степу отари й табуни
На густих травах силу набирають.
І сміх дитячий навкруги лунає.
Отож щасливі і були вони.
Злі племена з навколишніх країв
На їх багатства хижо позирали.
Як люди, працювати не бажали,
Все би у когось відібрати їм.
Тож налітали часто, як орда,
Аби чужим багатством поживитись,
На горі і біді чужих нажитись,
Лиш кров і смерть лишити по слідах.
Тоді соху кидали орачі,
І гончарі від праці відривались,
І кожум’яки , й пастухи і брались
Усі гуртом за батьківські мечі
Та йшли стрічати лютих ворогів,
Які на їх багатства зазіхали.
І серед степу ворога стрічали,
У поміч закликаючи богів.
І ворог, добре битий, утікав,
Лишаючи на полі тім убитих,
Клянучись – сюди більше не ходити.
Та час проходив – ворог забував,
Збирав знов сили і в набіг ішов
Аби той край багатий покорити
І безтурботно далі собі жити.
І знов тоді лилася степом кров.
У більшості випадків вороги
Від їх мечів кидалися тікати.
Та часом їх приходило багато
Й здолати всіх було не до снаги.
Тоді разом збиралися жерці
І починали байрактарів звати,
Щоб ті мерщій спішили помагати.
Жили тоді в байраках птахи ці.
Могутні крила і залізний дзьоб,
Страшенні кігті і велика сила.
Вони бика у кігтях тих носили,
Своє потомство годувати щоб.
Уже із давніх пір так повелось,
Що мирний люд вони не зачіпали
І ті їх гнізд також не руйнували,
Якщо коли зустріти довелось.
В голодний рік, як здобичі катма,
То люди їм поживу надавали,
Худобу до байраку приганяли,
Щоб байрактар чим поживитись мав.
А байрактари, з вдячності, тоді
Приходили в біду у поміч людям.
Тож, коли ворог надто сильний буде
Й не зможуть дати раду тій орді,
То кличуть байрактарів. На той клич
Вони тоді злітаються зусюди.
І вже орда не дінеться нікуди.
Закриють небо, наче темна ніч
І на орду згори ту упадуть.
Дзьоби залізні голови довбають,
Могутні крила із коней скидають,
А то ухоплять в пазурі, несуть
Та й кидають на землю з висоти.
Орда вся розбігається від страху,
Та мало хто здолає того шля́ху,
Для більшості від смерті не втекти.
Клянуться, що сюди вже ні ногою.
Та час мина і жадібність у них
Росте та надувається, як міх.
І знову лізуть у той край ордою.
Та вже знайшлись між ними хитруни,
Що стали собі думати-гадати,
Як би народ той степовий здолати.
І, врешті-решт, надумали вони.
Потрібно знищить байрактарів тих
Або скоріше з тих країв прогнати,
Тоді спокійно можна нападати
І покоряти непокірних всіх.
Взялися засилати шептунів,
Які між люду зрадників шукали.
Купляли, бо для того гроші мали.
А такі завжди є і не одні.
З їх поміччю ординці і взялись
Вишукувати гнізда у байраках,
Ішли тоді на хитрощі усякі,
Щоб байрактари із гнізда знялись.
Тоді вони вбивали пташенят
Чи яйця у тих гніздах розбивали.
А са́мі потихеньку утікали,
У страху озираючись назад.
А байрактари довго ще тоді
Над тим гніздом зруйнованим кружляли,
Людей собі у поміч закликали,
Щоб помогли зарадити біді.
Та зрадники спокоїли людей,
Що ті кричать із радості, не з горя,
Що пташенят своїх піднімуть скоро.
Отож на поміч їм ніхто не йде.
Зібрались байрактари всі тоді
Й на південь в край далекий полетіли.
Байраки всі відтоді опустіли.
Люд лиш їм вслід здивовано глядів.
А там не забарились й вороги.
Їм зрадники ворота відчиняли
Та боронити край свій відмовляли.
Тож дуже скоро – вже за рік-другий
Степ опинився у орди в руках
І люди, що до того вільно жили,
Тепер уже ординцям тим служили.
Слід байрактарів загубивсь в віках.
Та між собою люди гомонять,
Що, начебто, як усі разом встануть
Проти ординців і мечі дістануть,
Які давно іржавіють, лежать.
Та крикнуть клич батьківський бойовий.
Тоді злетяться знову байрактари,
Щоб по ординцях разом з людом вдарить
Та потопити ту орду в крові.
Прогнати геть та далі вільно жить.
Орати землю та худобу пасти,
Відчути, що таке є – справжнє щастя –
Лише народу своєму служить.
Жив-був народ один трудолюбивий.
Трудився важко, але жив щасливий.
Міста і села збудувати зміг.
Навкруг буяли золотом поля,
Де і ячмінь налитий, і пшениця,
І жито їм на радість колоситься.
За працю їм віддячує земля.
А у степу отари й табуни
На густих травах силу набирають.
І сміх дитячий навкруги лунає.
Отож щасливі і були вони.
Злі племена з навколишніх країв
На їх багатства хижо позирали.
Як люди, працювати не бажали,
Все би у когось відібрати їм.
Тож налітали часто, як орда,
Аби чужим багатством поживитись,
На горі і біді чужих нажитись,
Лиш кров і смерть лишити по слідах.
Тоді соху кидали орачі,
І гончарі від праці відривались,
І кожум’яки , й пастухи і брались
Усі гуртом за батьківські мечі
Та йшли стрічати лютих ворогів,
Які на їх багатства зазіхали.
І серед степу ворога стрічали,
У поміч закликаючи богів.
І ворог, добре битий, утікав,
Лишаючи на полі тім убитих,
Клянучись – сюди більше не ходити.
Та час проходив – ворог забував,
Збирав знов сили і в набіг ішов
Аби той край багатий покорити
І безтурботно далі собі жити.
І знов тоді лилася степом кров.
У більшості випадків вороги
Від їх мечів кидалися тікати.
Та часом їх приходило багато
Й здолати всіх було не до снаги.
Тоді разом збиралися жерці
І починали байрактарів звати,
Щоб ті мерщій спішили помагати.
Жили тоді в байраках птахи ці.
Могутні крила і залізний дзьоб,
Страшенні кігті і велика сила.
Вони бика у кігтях тих носили,
Своє потомство годувати щоб.
Уже із давніх пір так повелось,
Що мирний люд вони не зачіпали
І ті їх гнізд також не руйнували,
Якщо коли зустріти довелось.
В голодний рік, як здобичі катма,
То люди їм поживу надавали,
Худобу до байраку приганяли,
Щоб байрактар чим поживитись мав.
А байрактари, з вдячності, тоді
Приходили в біду у поміч людям.
Тож, коли ворог надто сильний буде
Й не зможуть дати раду тій орді,
То кличуть байрактарів. На той клич
Вони тоді злітаються зусюди.
І вже орда не дінеться нікуди.
Закриють небо, наче темна ніч
І на орду згори ту упадуть.
Дзьоби залізні голови довбають,
Могутні крила із коней скидають,
А то ухоплять в пазурі, несуть
Та й кидають на землю з висоти.
Орда вся розбігається від страху,
Та мало хто здолає того шля́ху,
Для більшості від смерті не втекти.
Клянуться, що сюди вже ні ногою.
Та час мина і жадібність у них
Росте та надувається, як міх.
І знову лізуть у той край ордою.
Та вже знайшлись між ними хитруни,
Що стали собі думати-гадати,
Як би народ той степовий здолати.
І, врешті-решт, надумали вони.
Потрібно знищить байрактарів тих
Або скоріше з тих країв прогнати,
Тоді спокійно можна нападати
І покоряти непокірних всіх.
Взялися засилати шептунів,
Які між люду зрадників шукали.
Купляли, бо для того гроші мали.
А такі завжди є і не одні.
З їх поміччю ординці і взялись
Вишукувати гнізда у байраках,
Ішли тоді на хитрощі усякі,
Щоб байрактари із гнізда знялись.
Тоді вони вбивали пташенят
Чи яйця у тих гніздах розбивали.
А са́мі потихеньку утікали,
У страху озираючись назад.
А байрактари довго ще тоді
Над тим гніздом зруйнованим кружляли,
Людей собі у поміч закликали,
Щоб помогли зарадити біді.
Та зрадники спокоїли людей,
Що ті кричать із радості, не з горя,
Що пташенят своїх піднімуть скоро.
Отож на поміч їм ніхто не йде.
Зібрались байрактари всі тоді
Й на південь в край далекий полетіли.
Байраки всі відтоді опустіли.
Люд лиш їм вслід здивовано глядів.
А там не забарились й вороги.
Їм зрадники ворота відчиняли
Та боронити край свій відмовляли.
Тож дуже скоро – вже за рік-другий
Степ опинився у орди в руках
І люди, що до того вільно жили,
Тепер уже ординцям тим служили.
Слід байрактарів загубивсь в віках.
Та між собою люди гомонять,
Що, начебто, як усі разом встануть
Проти ординців і мечі дістануть,
Які давно іржавіють, лежать.
Та крикнуть клич батьківський бойовий.
Тоді злетяться знову байрактари,
Щоб по ординцях разом з людом вдарить
Та потопити ту орду в крові.
Прогнати геть та далі вільно жить.
Орати землю та худобу пасти,
Відчути, що таке є – справжнє щастя –
Лише народу своєму служить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
