Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.27
19:25
«ЦЕ БУЛО ВЧОРА, А СЬОГОДНІ…»
Під обкладинкою цієї книжки зібрані доволі відверті і промовисті вірші. Мабуть, про них можна сказати словами одного чужого класика: «виходячи на дорогу, душа озирнулась…» Душа, розхристана на вітрах і на життєвих перехрест
2026.06.27
18:55
СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто пер
2026.06.27
13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
2026.06.27
08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
2026.06.27
07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
2026.06.27
06:48
Розділ VIІ. ТУРНІР ЗА СЕРЦЕ КОРОЛЕВИ
«Коли настане час, і кам’яні замки чужинців почнуть неволити твою чисту душу, не шукай порятунку в молитвах чи книгах. Шукай його там, де дерева розмовляють із вітром. Твій справжній трон буде не з золота, а з обій
2026.06.26
16:53
it lives in me...
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
2026.06.26
16:36
Боже Мій
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
2026.06.26
15:23
Барвиста поезія, щемна, глибока —
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,
2026.06.26
13:02
Я встану рано в сутінках зелених,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.
Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.
Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.
Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.
Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,
2026.06.26
11:04
Розділ VІ. МІЖ КОЛИСКАМИ ТА ПРЕСТОЛОМ, АБО КИРИЛИЧНИЙ ПІДПИС НА ЛІЛЕЯХ ФРАНЦІЇ
Земля Капетингів дихала вогкістю та залізом, коли у весняний день тисяча п’ятдесят другого року над Суассоном прокотився перший крик немовляти. Усміхнена Анна схилилася над
2026.06.26
09:30
хмариво синьовидне
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
2026.06.26
07:57
Сумуючи, немов розстаючись,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
2026.06.26
07:32
На берегах минулого сліди
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
2026.06.25
23:55
Заховалася спека в повiтрi,
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
2026.06.25
16:40
Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про байрактарів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про байрактарів
Колись давно-давно в степах оцих
Жив-був народ один трудолюбивий.
Трудився важко, але жив щасливий.
Міста і села збудувати зміг.
Навкруг буяли золотом поля,
Де і ячмінь налитий, і пшениця,
І жито їм на радість колоситься.
За працю їм віддячує земля.
А у степу отари й табуни
На густих травах силу набирають.
І сміх дитячий навкруги лунає.
Отож щасливі і були вони.
Злі племена з навколишніх країв
На їх багатства хижо позирали.
Як люди, працювати не бажали,
Все би у когось відібрати їм.
Тож налітали часто, як орда,
Аби чужим багатством поживитись,
На горі і біді чужих нажитись,
Лиш кров і смерть лишити по слідах.
Тоді соху кидали орачі,
І гончарі від праці відривались,
І кожум’яки , й пастухи і брались
Усі гуртом за батьківські мечі
Та йшли стрічати лютих ворогів,
Які на їх багатства зазіхали.
І серед степу ворога стрічали,
У поміч закликаючи богів.
І ворог, добре битий, утікав,
Лишаючи на полі тім убитих,
Клянучись – сюди більше не ходити.
Та час проходив – ворог забував,
Збирав знов сили і в набіг ішов
Аби той край багатий покорити
І безтурботно далі собі жити.
І знов тоді лилася степом кров.
У більшості випадків вороги
Від їх мечів кидалися тікати.
Та часом їх приходило багато
Й здолати всіх було не до снаги.
Тоді разом збиралися жерці
І починали байрактарів звати,
Щоб ті мерщій спішили помагати.
Жили тоді в байраках птахи ці.
Могутні крила і залізний дзьоб,
Страшенні кігті і велика сила.
Вони бика у кігтях тих носили,
Своє потомство годувати щоб.
Уже із давніх пір так повелось,
Що мирний люд вони не зачіпали
І ті їх гнізд також не руйнували,
Якщо коли зустріти довелось.
В голодний рік, як здобичі катма,
То люди їм поживу надавали,
Худобу до байраку приганяли,
Щоб байрактар чим поживитись мав.
А байрактари, з вдячності, тоді
Приходили в біду у поміч людям.
Тож, коли ворог надто сильний буде
Й не зможуть дати раду тій орді,
То кличуть байрактарів. На той клич
Вони тоді злітаються зусюди.
І вже орда не дінеться нікуди.
Закриють небо, наче темна ніч
І на орду згори ту упадуть.
Дзьоби залізні голови довбають,
Могутні крила із коней скидають,
А то ухоплять в пазурі, несуть
Та й кидають на землю з висоти.
Орда вся розбігається від страху,
Та мало хто здолає того шля́ху,
Для більшості від смерті не втекти.
Клянуться, що сюди вже ні ногою.
Та час мина і жадібність у них
Росте та надувається, як міх.
І знову лізуть у той край ордою.
Та вже знайшлись між ними хитруни,
Що стали собі думати-гадати,
Як би народ той степовий здолати.
І, врешті-решт, надумали вони.
Потрібно знищить байрактарів тих
Або скоріше з тих країв прогнати,
Тоді спокійно можна нападати
І покоряти непокірних всіх.
Взялися засилати шептунів,
Які між люду зрадників шукали.
Купляли, бо для того гроші мали.
А такі завжди є і не одні.
З їх поміччю ординці і взялись
Вишукувати гнізда у байраках,
Ішли тоді на хитрощі усякі,
Щоб байрактари із гнізда знялись.
Тоді вони вбивали пташенят
Чи яйця у тих гніздах розбивали.
А са́мі потихеньку утікали,
У страху озираючись назад.
А байрактари довго ще тоді
Над тим гніздом зруйнованим кружляли,
Людей собі у поміч закликали,
Щоб помогли зарадити біді.
Та зрадники спокоїли людей,
Що ті кричать із радості, не з горя,
Що пташенят своїх піднімуть скоро.
Отож на поміч їм ніхто не йде.
Зібрались байрактари всі тоді
Й на південь в край далекий полетіли.
Байраки всі відтоді опустіли.
Люд лиш їм вслід здивовано глядів.
А там не забарились й вороги.
Їм зрадники ворота відчиняли
Та боронити край свій відмовляли.
Тож дуже скоро – вже за рік-другий
Степ опинився у орди в руках
І люди, що до того вільно жили,
Тепер уже ординцям тим служили.
Слід байрактарів загубивсь в віках.
Та між собою люди гомонять,
Що, начебто, як усі разом встануть
Проти ординців і мечі дістануть,
Які давно іржавіють, лежать.
Та крикнуть клич батьківський бойовий.
Тоді злетяться знову байрактари,
Щоб по ординцях разом з людом вдарить
Та потопити ту орду в крові.
Прогнати геть та далі вільно жить.
Орати землю та худобу пасти,
Відчути, що таке є – справжнє щастя –
Лише народу своєму служить.
Жив-був народ один трудолюбивий.
Трудився важко, але жив щасливий.
Міста і села збудувати зміг.
Навкруг буяли золотом поля,
Де і ячмінь налитий, і пшениця,
І жито їм на радість колоситься.
За працю їм віддячує земля.
А у степу отари й табуни
На густих травах силу набирають.
І сміх дитячий навкруги лунає.
Отож щасливі і були вони.
Злі племена з навколишніх країв
На їх багатства хижо позирали.
Як люди, працювати не бажали,
Все би у когось відібрати їм.
Тож налітали часто, як орда,
Аби чужим багатством поживитись,
На горі і біді чужих нажитись,
Лиш кров і смерть лишити по слідах.
Тоді соху кидали орачі,
І гончарі від праці відривались,
І кожум’яки , й пастухи і брались
Усі гуртом за батьківські мечі
Та йшли стрічати лютих ворогів,
Які на їх багатства зазіхали.
І серед степу ворога стрічали,
У поміч закликаючи богів.
І ворог, добре битий, утікав,
Лишаючи на полі тім убитих,
Клянучись – сюди більше не ходити.
Та час проходив – ворог забував,
Збирав знов сили і в набіг ішов
Аби той край багатий покорити
І безтурботно далі собі жити.
І знов тоді лилася степом кров.
У більшості випадків вороги
Від їх мечів кидалися тікати.
Та часом їх приходило багато
Й здолати всіх було не до снаги.
Тоді разом збиралися жерці
І починали байрактарів звати,
Щоб ті мерщій спішили помагати.
Жили тоді в байраках птахи ці.
Могутні крила і залізний дзьоб,
Страшенні кігті і велика сила.
Вони бика у кігтях тих носили,
Своє потомство годувати щоб.
Уже із давніх пір так повелось,
Що мирний люд вони не зачіпали
І ті їх гнізд також не руйнували,
Якщо коли зустріти довелось.
В голодний рік, як здобичі катма,
То люди їм поживу надавали,
Худобу до байраку приганяли,
Щоб байрактар чим поживитись мав.
А байрактари, з вдячності, тоді
Приходили в біду у поміч людям.
Тож, коли ворог надто сильний буде
Й не зможуть дати раду тій орді,
То кличуть байрактарів. На той клич
Вони тоді злітаються зусюди.
І вже орда не дінеться нікуди.
Закриють небо, наче темна ніч
І на орду згори ту упадуть.
Дзьоби залізні голови довбають,
Могутні крила із коней скидають,
А то ухоплять в пазурі, несуть
Та й кидають на землю з висоти.
Орда вся розбігається від страху,
Та мало хто здолає того шля́ху,
Для більшості від смерті не втекти.
Клянуться, що сюди вже ні ногою.
Та час мина і жадібність у них
Росте та надувається, як міх.
І знову лізуть у той край ордою.
Та вже знайшлись між ними хитруни,
Що стали собі думати-гадати,
Як би народ той степовий здолати.
І, врешті-решт, надумали вони.
Потрібно знищить байрактарів тих
Або скоріше з тих країв прогнати,
Тоді спокійно можна нападати
І покоряти непокірних всіх.
Взялися засилати шептунів,
Які між люду зрадників шукали.
Купляли, бо для того гроші мали.
А такі завжди є і не одні.
З їх поміччю ординці і взялись
Вишукувати гнізда у байраках,
Ішли тоді на хитрощі усякі,
Щоб байрактари із гнізда знялись.
Тоді вони вбивали пташенят
Чи яйця у тих гніздах розбивали.
А са́мі потихеньку утікали,
У страху озираючись назад.
А байрактари довго ще тоді
Над тим гніздом зруйнованим кружляли,
Людей собі у поміч закликали,
Щоб помогли зарадити біді.
Та зрадники спокоїли людей,
Що ті кричать із радості, не з горя,
Що пташенят своїх піднімуть скоро.
Отож на поміч їм ніхто не йде.
Зібрались байрактари всі тоді
Й на південь в край далекий полетіли.
Байраки всі відтоді опустіли.
Люд лиш їм вслід здивовано глядів.
А там не забарились й вороги.
Їм зрадники ворота відчиняли
Та боронити край свій відмовляли.
Тож дуже скоро – вже за рік-другий
Степ опинився у орди в руках
І люди, що до того вільно жили,
Тепер уже ординцям тим служили.
Слід байрактарів загубивсь в віках.
Та між собою люди гомонять,
Що, начебто, як усі разом встануть
Проти ординців і мечі дістануть,
Які давно іржавіють, лежать.
Та крикнуть клич батьківський бойовий.
Тоді злетяться знову байрактари,
Щоб по ординцях разом з людом вдарить
Та потопити ту орду в крові.
Прогнати геть та далі вільно жить.
Орати землю та худобу пасти,
Відчути, що таке є – справжнє щастя –
Лише народу своєму служить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
