Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про байрактарів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про байрактарів
Колись давно-давно в степах оцих
Жив-був народ один трудолюбивий.
Трудився важко, але жив щасливий.
Міста і села збудувати зміг.
Навкруг буяли золотом поля,
Де і ячмінь налитий, і пшениця,
І жито їм на радість колоситься.
За працю їм віддячує земля.
А у степу отари й табуни
На густих травах силу набирають.
І сміх дитячий навкруги лунає.
Отож щасливі і були вони.
Злі племена з навколишніх країв
На їх багатства хижо позирали.
Як люди, працювати не бажали,
Все би у когось відібрати їм.
Тож налітали часто, як орда,
Аби чужим багатством поживитись,
На горі і біді чужих нажитись,
Лиш кров і смерть лишити по слідах.
Тоді соху кидали орачі,
І гончарі від праці відривались,
І кожум’яки , й пастухи і брались
Усі гуртом за батьківські мечі
Та йшли стрічати лютих ворогів,
Які на їх багатства зазіхали.
І серед степу ворога стрічали,
У поміч закликаючи богів.
І ворог, добре битий, утікав,
Лишаючи на полі тім убитих,
Клянучись – сюди більше не ходити.
Та час проходив – ворог забував,
Збирав знов сили і в набіг ішов
Аби той край багатий покорити
І безтурботно далі собі жити.
І знов тоді лилася степом кров.
У більшості випадків вороги
Від їх мечів кидалися тікати.
Та часом їх приходило багато
Й здолати всіх було не до снаги.
Тоді разом збиралися жерці
І починали байрактарів звати,
Щоб ті мерщій спішили помагати.
Жили тоді в байраках птахи ці.
Могутні крила і залізний дзьоб,
Страшенні кігті і велика сила.
Вони бика у кігтях тих носили,
Своє потомство годувати щоб.
Уже із давніх пір так повелось,
Що мирний люд вони не зачіпали
І ті їх гнізд також не руйнували,
Якщо коли зустріти довелось.
В голодний рік, як здобичі катма,
То люди їм поживу надавали,
Худобу до байраку приганяли,
Щоб байрактар чим поживитись мав.
А байрактари, з вдячності, тоді
Приходили в біду у поміч людям.
Тож, коли ворог надто сильний буде
Й не зможуть дати раду тій орді,
То кличуть байрактарів. На той клич
Вони тоді злітаються зусюди.
І вже орда не дінеться нікуди.
Закриють небо, наче темна ніч
І на орду згори ту упадуть.
Дзьоби залізні голови довбають,
Могутні крила із коней скидають,
А то ухоплять в пазурі, несуть
Та й кидають на землю з висоти.
Орда вся розбігається від страху,
Та мало хто здолає того шля́ху,
Для більшості від смерті не втекти.
Клянуться, що сюди вже ні ногою.
Та час мина і жадібність у них
Росте та надувається, як міх.
І знову лізуть у той край ордою.
Та вже знайшлись між ними хитруни,
Що стали собі думати-гадати,
Як би народ той степовий здолати.
І, врешті-решт, надумали вони.
Потрібно знищить байрактарів тих
Або скоріше з тих країв прогнати,
Тоді спокійно можна нападати
І покоряти непокірних всіх.
Взялися засилати шептунів,
Які між люду зрадників шукали.
Купляли, бо для того гроші мали.
А такі завжди є і не одні.
З їх поміччю ординці і взялись
Вишукувати гнізда у байраках,
Ішли тоді на хитрощі усякі,
Щоб байрактари із гнізда знялись.
Тоді вони вбивали пташенят
Чи яйця у тих гніздах розбивали.
А са́мі потихеньку утікали,
У страху озираючись назад.
А байрактари довго ще тоді
Над тим гніздом зруйнованим кружляли,
Людей собі у поміч закликали,
Щоб помогли зарадити біді.
Та зрадники спокоїли людей,
Що ті кричать із радості, не з горя,
Що пташенят своїх піднімуть скоро.
Отож на поміч їм ніхто не йде.
Зібрались байрактари всі тоді
Й на південь в край далекий полетіли.
Байраки всі відтоді опустіли.
Люд лиш їм вслід здивовано глядів.
А там не забарились й вороги.
Їм зрадники ворота відчиняли
Та боронити край свій відмовляли.
Тож дуже скоро – вже за рік-другий
Степ опинився у орди в руках
І люди, що до того вільно жили,
Тепер уже ординцям тим служили.
Слід байрактарів загубивсь в віках.
Та між собою люди гомонять,
Що, начебто, як усі разом встануть
Проти ординців і мечі дістануть,
Які давно іржавіють, лежать.
Та крикнуть клич батьківський бойовий.
Тоді злетяться знову байрактари,
Щоб по ординцях разом з людом вдарить
Та потопити ту орду в крові.
Прогнати геть та далі вільно жить.
Орати землю та худобу пасти,
Відчути, що таке є – справжнє щастя –
Лише народу своєму служить.
Жив-був народ один трудолюбивий.
Трудився важко, але жив щасливий.
Міста і села збудувати зміг.
Навкруг буяли золотом поля,
Де і ячмінь налитий, і пшениця,
І жито їм на радість колоситься.
За працю їм віддячує земля.
А у степу отари й табуни
На густих травах силу набирають.
І сміх дитячий навкруги лунає.
Отож щасливі і були вони.
Злі племена з навколишніх країв
На їх багатства хижо позирали.
Як люди, працювати не бажали,
Все би у когось відібрати їм.
Тож налітали часто, як орда,
Аби чужим багатством поживитись,
На горі і біді чужих нажитись,
Лиш кров і смерть лишити по слідах.
Тоді соху кидали орачі,
І гончарі від праці відривались,
І кожум’яки , й пастухи і брались
Усі гуртом за батьківські мечі
Та йшли стрічати лютих ворогів,
Які на їх багатства зазіхали.
І серед степу ворога стрічали,
У поміч закликаючи богів.
І ворог, добре битий, утікав,
Лишаючи на полі тім убитих,
Клянучись – сюди більше не ходити.
Та час проходив – ворог забував,
Збирав знов сили і в набіг ішов
Аби той край багатий покорити
І безтурботно далі собі жити.
І знов тоді лилася степом кров.
У більшості випадків вороги
Від їх мечів кидалися тікати.
Та часом їх приходило багато
Й здолати всіх було не до снаги.
Тоді разом збиралися жерці
І починали байрактарів звати,
Щоб ті мерщій спішили помагати.
Жили тоді в байраках птахи ці.
Могутні крила і залізний дзьоб,
Страшенні кігті і велика сила.
Вони бика у кігтях тих носили,
Своє потомство годувати щоб.
Уже із давніх пір так повелось,
Що мирний люд вони не зачіпали
І ті їх гнізд також не руйнували,
Якщо коли зустріти довелось.
В голодний рік, як здобичі катма,
То люди їм поживу надавали,
Худобу до байраку приганяли,
Щоб байрактар чим поживитись мав.
А байрактари, з вдячності, тоді
Приходили в біду у поміч людям.
Тож, коли ворог надто сильний буде
Й не зможуть дати раду тій орді,
То кличуть байрактарів. На той клич
Вони тоді злітаються зусюди.
І вже орда не дінеться нікуди.
Закриють небо, наче темна ніч
І на орду згори ту упадуть.
Дзьоби залізні голови довбають,
Могутні крила із коней скидають,
А то ухоплять в пазурі, несуть
Та й кидають на землю з висоти.
Орда вся розбігається від страху,
Та мало хто здолає того шля́ху,
Для більшості від смерті не втекти.
Клянуться, що сюди вже ні ногою.
Та час мина і жадібність у них
Росте та надувається, як міх.
І знову лізуть у той край ордою.
Та вже знайшлись між ними хитруни,
Що стали собі думати-гадати,
Як би народ той степовий здолати.
І, врешті-решт, надумали вони.
Потрібно знищить байрактарів тих
Або скоріше з тих країв прогнати,
Тоді спокійно можна нападати
І покоряти непокірних всіх.
Взялися засилати шептунів,
Які між люду зрадників шукали.
Купляли, бо для того гроші мали.
А такі завжди є і не одні.
З їх поміччю ординці і взялись
Вишукувати гнізда у байраках,
Ішли тоді на хитрощі усякі,
Щоб байрактари із гнізда знялись.
Тоді вони вбивали пташенят
Чи яйця у тих гніздах розбивали.
А са́мі потихеньку утікали,
У страху озираючись назад.
А байрактари довго ще тоді
Над тим гніздом зруйнованим кружляли,
Людей собі у поміч закликали,
Щоб помогли зарадити біді.
Та зрадники спокоїли людей,
Що ті кричать із радості, не з горя,
Що пташенят своїх піднімуть скоро.
Отож на поміч їм ніхто не йде.
Зібрались байрактари всі тоді
Й на південь в край далекий полетіли.
Байраки всі відтоді опустіли.
Люд лиш їм вслід здивовано глядів.
А там не забарились й вороги.
Їм зрадники ворота відчиняли
Та боронити край свій відмовляли.
Тож дуже скоро – вже за рік-другий
Степ опинився у орди в руках
І люди, що до того вільно жили,
Тепер уже ординцям тим служили.
Слід байрактарів загубивсь в віках.
Та між собою люди гомонять,
Що, начебто, як усі разом встануть
Проти ординців і мечі дістануть,
Які давно іржавіють, лежать.
Та крикнуть клич батьківський бойовий.
Тоді злетяться знову байрактари,
Щоб по ординцях разом з людом вдарить
Та потопити ту орду в крові.
Прогнати геть та далі вільно жить.
Орати землю та худобу пасти,
Відчути, що таке є – справжнє щастя –
Лише народу своєму служить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
