ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Казочка про Кощія Безсмертного
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про Кощія Безсмертного
У бункері в сусіднім царстві жив
Кощій Безсмертний – Чахлик Невмирущий,
Як наш народ про нього говорив.
Він міг людськії полонити душі.
Отож народ покірним йому був
І, навіть, скаженів від славослів’я,
Коли царя свого промови чув,
У юрмища збиваючись крикливі.
Чому безсмертний, то ніхто не знав.
Одні казали – крові пив багато
Людської, звідти і безсмертя мав.
Бо ж бачили, як почали зникати
З його правлінням люди навкруги.
Куди дівались? Що із ними стало?
Кощій усім казав: «То вороги!»
І всі навкруг довірливо сприймали.
Раділи, що не стало ворогів,
Не думаючі, що наступні стануть
Вони ж самі… Але були й другі,
Які пильніше закликали глянуть
На лик Кощія – він завжди другий,
Неначе тих Кощіїв було кілька.
Мовляв, Кощій давно вже неживий,
Його подоби виступають тільки.
А, може й ті праві були і ті.
Та вже Кощій той стільки років правив,
У царстві вже робив, чого хотів,
Адже вважав, що має повне право.
Коли «своїх» прикінчив ворогів,
То став сусідів ворогами звати.
Мечі узяти підданим велів
І йти отих сусідів убивати,
Бо ті, мовляв, не слухають його,
Не хочуть так, як він бажає,жити.
Насправді ж, прагнув лише одного –
Побільше крові людської попити.
Сусіди озиралися в страху,
В царів великих помочі питали.
А ті через байдужість чи пиху
На те усе спокійно споглядали.
Кощій Безсмертний, дивлячись на те,
Іще нахабніш став себе поводить.
Йому якість закони – то пусте,
Він скрізь свої закони буде вводить.
Та він найбільше ласо поглядав
На край козацький, що лежав під боком.
Уже від злості і не їв, не спав,
Не міг діждатись того часу, поки
Його манкурти, що у тім краю,
Ізпідтишка люд вільний готували
До того, що в Кощія - як в раю,
Лиш його волі всі скоритись мали.
Тим часом порозпродали мечі,
А що лишились, ті іржею вкрились.
Кощійську мову повеліли вчить
Аби своєї люди сторонились.
Коли ж Кощій рішив, що вже пора,
Що край його готовий зустрічати.
То генералів відданих зібрав,
Велів «спецоперацію» почати.
І хлинула орда з усіх сторін
У край багатий, щоб народ скорити.
Оті, що все вставали із колін,
Прийшли у вільний край свободи вчити.
Та гнівно їх зустріли козаки.
Немає зброї, то й кулак згодиться.
Хто з лівої, хто з правої руки
Дають у пику, аж в очах троїться.
Улаштували їм такий заміс,
Що ті й не знають, де вже їм тікати.
Хто нору риє, хто тікає в ліс,
А багатьом хіба в мішках вертати.
Коли уся розбіглася орда,
Пішли Кощія козаки шукати.
Йшли по ординських згажених слідах,
Тож по дорозі важко заблукати.
Пригадували – чули від дідів,
Що Чахлика того нелегко вбити.
Він десь глибоко в бункері сидів.
Та, коли, навіть його і зловити,
То ж він безсмертний. А от смерть його
Десь аж на дубі. Скриня там прибита.
Як відчинити, то звідтіль бігом
Стерх полетить. Його потрібно вбити,
Розрізати – там заєць, а у нім
Ще качка. Коли її розібрати,
То там яйце, а вже в яйці отім
Велика голка. Як її зламати,
Тоді уже Кощію смерть прийде.
От про таке козаки говорили.
А з ними ще козак Валєра йде.
Здоровий хлопець та якийсь несмілий.
Ні, в бійці він у перших. Так руба,
Що вороги, мов кеглі розлітають.
Але от пам’ять в нього геть слаба,
Почув, що старші там розповідають,
Та про яйце лише й запам’ятав.
Перепитати ж не насміливсь, бачте.
Вже десь і бункер. Сморід доліта.
Та вхід до нього віднайти – задача.
І розбрелися краєм козаки
У пошуках того самого входу.
І той Валєра віднайшов-таки.
Не став нікого звати. Вибив сходу
Дубові двері, ковані в метал.
Ударив так, що з лутками злетіли.
Тут чахликів враз накотився вал,
Вони його спинити захотіли.
За руки тягнуть, на плечах висять.
Та він поворухнув плечима тими
Й вони, як мухи врізнобіч летять.
Іде він коридорами глухими.
У темряві шлях важко визначать.
Іде на сморід, що стає сильнішим.
Аж ось і бункер, де Кощій, видать
Людською кров’ю досі себе тішить.
Зайшов Валєра , бачить - трон стоїть,
На нім той Чахлик –здохлик воссідає.
Від злості чи від страху аж тремтить.
Корона царська на вухах звисає.
- Як ти посмів, - кричить, - зайти сюди?
Я тебе вб’ю! – й меча з-за трону тягне. –
Ти, - кричить, - власне лихо розбудив!
Валєра ж з усіх сил згадати прагне
Про смерть Кощія. Де ж та має буть?
Згадав яйце. Отож, недовго грався.
Забрав меча в Кощія, ще й зігнуть
Устиг його. Та й за Кощія взявся.
Підняв за яйця. Той ураз затих.
Козак поглянув, а той здох проклятий.
Ні стерхів, ні зайців не було тих,
Та і на дуб не треба залізати.
Здох та й усе. Скінчилось все за мить.
Козак не знає, що його й казати.
Трима в руці, ну, а воно смердить.
Так, що прийшлося й носа закривати.
Сказав козак: - Та хай же йому грець!
Та і скоріше з бункера на волю.
На тому всьому й казочці кінець.
Дай Бог, щоб Чахлик не воскрес ніколи.
Кощій Безсмертний – Чахлик Невмирущий,
Як наш народ про нього говорив.
Він міг людськії полонити душі.
Отож народ покірним йому був
І, навіть, скаженів від славослів’я,
Коли царя свого промови чув,
У юрмища збиваючись крикливі.
Чому безсмертний, то ніхто не знав.
Одні казали – крові пив багато
Людської, звідти і безсмертя мав.
Бо ж бачили, як почали зникати
З його правлінням люди навкруги.
Куди дівались? Що із ними стало?
Кощій усім казав: «То вороги!»
І всі навкруг довірливо сприймали.
Раділи, що не стало ворогів,
Не думаючі, що наступні стануть
Вони ж самі… Але були й другі,
Які пильніше закликали глянуть
На лик Кощія – він завжди другий,
Неначе тих Кощіїв було кілька.
Мовляв, Кощій давно вже неживий,
Його подоби виступають тільки.
А, може й ті праві були і ті.
Та вже Кощій той стільки років правив,
У царстві вже робив, чого хотів,
Адже вважав, що має повне право.
Коли «своїх» прикінчив ворогів,
То став сусідів ворогами звати.
Мечі узяти підданим велів
І йти отих сусідів убивати,
Бо ті, мовляв, не слухають його,
Не хочуть так, як він бажає,жити.
Насправді ж, прагнув лише одного –
Побільше крові людської попити.
Сусіди озиралися в страху,
В царів великих помочі питали.
А ті через байдужість чи пиху
На те усе спокійно споглядали.
Кощій Безсмертний, дивлячись на те,
Іще нахабніш став себе поводить.
Йому якість закони – то пусте,
Він скрізь свої закони буде вводить.
Та він найбільше ласо поглядав
На край козацький, що лежав під боком.
Уже від злості і не їв, не спав,
Не міг діждатись того часу, поки
Його манкурти, що у тім краю,
Ізпідтишка люд вільний готували
До того, що в Кощія - як в раю,
Лиш його волі всі скоритись мали.
Тим часом порозпродали мечі,
А що лишились, ті іржею вкрились.
Кощійську мову повеліли вчить
Аби своєї люди сторонились.
Коли ж Кощій рішив, що вже пора,
Що край його готовий зустрічати.
То генералів відданих зібрав,
Велів «спецоперацію» почати.
І хлинула орда з усіх сторін
У край багатий, щоб народ скорити.
Оті, що все вставали із колін,
Прийшли у вільний край свободи вчити.
Та гнівно їх зустріли козаки.
Немає зброї, то й кулак згодиться.
Хто з лівої, хто з правої руки
Дають у пику, аж в очах троїться.
Улаштували їм такий заміс,
Що ті й не знають, де вже їм тікати.
Хто нору риє, хто тікає в ліс,
А багатьом хіба в мішках вертати.
Коли уся розбіглася орда,
Пішли Кощія козаки шукати.
Йшли по ординських згажених слідах,
Тож по дорозі важко заблукати.
Пригадували – чули від дідів,
Що Чахлика того нелегко вбити.
Він десь глибоко в бункері сидів.
Та, коли, навіть його і зловити,
То ж він безсмертний. А от смерть його
Десь аж на дубі. Скриня там прибита.
Як відчинити, то звідтіль бігом
Стерх полетить. Його потрібно вбити,
Розрізати – там заєць, а у нім
Ще качка. Коли її розібрати,
То там яйце, а вже в яйці отім
Велика голка. Як її зламати,
Тоді уже Кощію смерть прийде.
От про таке козаки говорили.
А з ними ще козак Валєра йде.
Здоровий хлопець та якийсь несмілий.
Ні, в бійці він у перших. Так руба,
Що вороги, мов кеглі розлітають.
Але от пам’ять в нього геть слаба,
Почув, що старші там розповідають,
Та про яйце лише й запам’ятав.
Перепитати ж не насміливсь, бачте.
Вже десь і бункер. Сморід доліта.
Та вхід до нього віднайти – задача.
І розбрелися краєм козаки
У пошуках того самого входу.
І той Валєра віднайшов-таки.
Не став нікого звати. Вибив сходу
Дубові двері, ковані в метал.
Ударив так, що з лутками злетіли.
Тут чахликів враз накотився вал,
Вони його спинити захотіли.
За руки тягнуть, на плечах висять.
Та він поворухнув плечима тими
Й вони, як мухи врізнобіч летять.
Іде він коридорами глухими.
У темряві шлях важко визначать.
Іде на сморід, що стає сильнішим.
Аж ось і бункер, де Кощій, видать
Людською кров’ю досі себе тішить.
Зайшов Валєра , бачить - трон стоїть,
На нім той Чахлик –здохлик воссідає.
Від злості чи від страху аж тремтить.
Корона царська на вухах звисає.
- Як ти посмів, - кричить, - зайти сюди?
Я тебе вб’ю! – й меча з-за трону тягне. –
Ти, - кричить, - власне лихо розбудив!
Валєра ж з усіх сил згадати прагне
Про смерть Кощія. Де ж та має буть?
Згадав яйце. Отож, недовго грався.
Забрав меча в Кощія, ще й зігнуть
Устиг його. Та й за Кощія взявся.
Підняв за яйця. Той ураз затих.
Козак поглянув, а той здох проклятий.
Ні стерхів, ні зайців не було тих,
Та і на дуб не треба залізати.
Здох та й усе. Скінчилось все за мить.
Козак не знає, що його й казати.
Трима в руці, ну, а воно смердить.
Так, що прийшлося й носа закривати.
Сказав козак: - Та хай же йому грець!
Та і скоріше з бункера на волю.
На тому всьому й казочці кінець.
Дай Бог, щоб Чахлик не воскрес ніколи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію