ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під Пилявцями 1648 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під Пилявцями 1648 року
- Ви, куме, уже чули новину?
Микола Козуб повернувся вчора,
Ходив же проти ляхів на війну…
- Але, чому ж так повернувся скоро?
- Поранений. Лях кулею дістав.
Тож повернувся, щоб підлікуватись.
Ходімо. Може б, щось нам розказав,
Як там йому вдалось відвоюватись.
А в Козуба вже повен двір людей,
Усім цікаво про війну почути.
Та й вулицею ще народ іде.
Протислися, аби поближче бути
Біля Миколи. Той якраз сидів
Під хатою на призьбі. Блідуватий.
Новий кунту́ш наопашки одів.
Десь, мабуть, на війні зумів узяти.
Всі груди перевиті полотном.
Та голову тримає гордовито.
Але ж і зрозуміло то воно –
Не кожному вдавалось ляха бити.
- Про батька Хмеля хочете почуть,
Як він панів - «пилявчиків» спровадив?
Що ж, розповім усе вам, так і буть,
Хоча, не надто голосно, щоправда.
Тож не шуміть, щоб чули і другі…
Ви знаєте, під Корсунем, як славно
Побив наш батько клятих ворогів,
Хоча зраділи ми тому зарано.
Оговталися ляхи й почали
Нові війська для боротьби збирати.
Магнати своє військо підняли,
А жовнірів у кожного багато.
Найняли німців кілька тисяч та,
Коли ще слуг та прихвоснів додати,
То й сотня тисяч набереться так.
А хто ж тим військом буде керувати?
Бо ж гетьмани обидва у Криму
Сидять в татар та викупу чекають.
Гадав було Ярема, що йому
Тим військом керувати загадають.
Та вибрали трьох реґіментарів –
Заславський, Остророг і Конєцпольський.
Один лише на золоті і їв,
Другий знав кілька мов, не лише польську
І вченістю своєю вихвалявсь.
А третій ще б ляльками грався досі.
«Периною», «латиною» прозвав
Й «дитиною» Богдан тих полководців.
Під Львовом стали військо лаштувать.
Ображений Ярема відділився,
Надумавсь під Човганський Камінь стать
Та здалеку на збір отой дивився.
Без поспіху збиралися під Львів
Пани, мов на прогулянку ладнались.
і кожен вів по декілька возів,
Багатствами своїми похвалялись.
Незручностей аби не відчувать,
Все необхідне з дому треба ж взяти.
Щоб смачно їсти та м’якенько спать.
Та ще мотузки, «хлопів» щоб в’язати.
Богдан же нас збирав під Маслів Став.
Там і полки козацькі вже стояли,
Й полків селянських кілька він набрав,
Які і зброї гарної не мали,
Але бажання мали ляхів бить.
Не будеш же таких із війська гнати?
Ще і татари встигли підступить,
Щоправда, поки зовсім не багато.
Чекали хана – той не поспішав.
А ляхи врешті рушили поволі.
Тож і Богдан татар вже не чекав.
Нехай наздоганяють їх у полі.
Рішив Богдан десь ляхів перестріть
І дати бій їм на своїх умовах.
Велів і Кривоносу поспішить.
Хоч той жадав Яремової крові,
Ганяв за ним Поділлям, а, проте,
Одразу на той заклик відгукнувся.
Богдан ішов, збираючи вістей,
Аж доки до Пилявців і добувся.
Долина там в яругах і балках,
Кінноті розвернутись важко буде.
Сховати військо можна у лісках,
А річка Іква, хоч води по груди
Та ж болотиста – спробуй перейти.
Хіба ото по греблі по вузенькій…
А пару бродів треба ще знайти.
Тож табір тут поставили хутенько.
Сам гетьман в замку пилявецькім сів.
Козацьке військо перед греблю стало.
Полкам селянським зліва буть велів,
Щоб козакам, хоча б не заважали.
У Старокостянтинові Нечай
Став з козаками ляхів перестріти.
А Кривоніс прийшов на правий край.
Стояв окремо. І не зрозуміти,
Чи то з Богданом в нього нелади,
Чи то для ляхів , щоб також гадали.
Татар розтикав і туди, й сюди,
Поки орда ще з поля не примчала.
Загін козацький греблю теж зайняв.
Нарили шанців, сіли та й чекають.
Нечай нарешті вісника прислав,
Що вже до нього ляхи підступають.
Він місто цілий день обороняв
Та, щоби ляхів дужче заманити,
Вночі з позицій весь загін ізняв
І до Богдана. Ляхи вранці битись,
А нема з ким. Всі «хлопи утекли».
Злякались, певно?! Треба їх добити!
Тож ляхи радо збуджені були,
Готові чорта самого побити.
Вони також до Ікви підійшли
З другого боку. Там селян зустріли,
Що на тім боці розвідку вели.
Як вихор на загін той налетіли,
Розбили й довго гнали. А тому,
Аж горді від такої «перемоги»,
Відчули, що те «бидло» як займуть,
То тих ніякі не врятують ноги.
Тож, навіть табір ставить не взялись.
Та й там його поставити нелегко.
Струмки, болота та яруги скрізь.
А ляхи йшли полками ще здалека,
Боялися, що ми їх нападем.
Коли ж на полі біля Ікви стали
І бачать, що ми проти не ідем,
Як далі поступати їм – не знали.
Одні кричать – ідем негайно в бій!
Другі в отвіт – не треба поспішати!
Заславський – полководець ніякий,
Спинився та не зна, куди рушати.
Тишкевич – сам для себе командир,
Не став чекати та на греблю кинувсь,
Напав на козаків, як лютий звір.
Ті, звісно, показали йому спину.
Не встиг він з перемоги порадіть,
Як козаки на нього налетіли
І ляхів з греблі викинули вмить.
А ляхи ж програвати не схотіли.
Заславський кинув в бій новий загін,
Що козаків здолав. Але ті знову
Відбили греблю. І тоді вже він
У битву кинув відділок здоровий.
У табір відступили козаки,
А ляхи на тій греблі окопались.
Раділи, - здобули її таки
Та мужністю своєю вихвалялись.
А козаки вже не чіпали їх.
Хоч ляхи того всього і не знали,
Полків Заславський не відвів своїх,
Вони всю ніч отак і простояли.
Лиш вранці трохи далі відійшли
Та і взялися табір ладнувати.
Щоправда, так вони і не змогли
Його ні збудувать, ні укріпити.
Занадто самовпевнені були,
Вже думали, що ворога розбито.
Весь день, практично в спокої пройшов.
То там, то там лиш герці відбувались.
Ганжа там славний смерть свою знайшов
І ляхам тим ще гонору додалось.
Хоч пообіді гонор той притих.
Богдан виставу влаштував для ляхів.
В татарське козаків одяг своїх,
Немов орда прийшла, додав їм страху.
Ще й урочисту стрічу влаштував.
А вранці Кривоніс разом з мурзою
На ляський табір наступать почав.
Труба скликати стала їх до бою.
Та ті збирались нехотя якось
Та довго свої лави шикували.
А тут іще надумав з ляхів хтось
Аби на греблі військо поміняли.
Туди гусари скопом подались,
А ті, що греблю ту обороняли,
Крізь лави продиратися взялись,
Забили греблю і на місці стали.
Тоді Богдан велів з гармат стрілять
По отій купі. Ядра полетіли,
Косили враже військо все підряд.
А ляхи рятуватися хотіли,
Хоча б в ріці. Із греблі та в багно.
Десятками та сотнями тонули.
Бо ж мулисте занадто в Ікві дно.
І тут ми дружно з табору рвонули
На греблю ту. Погнали ляхів геть
Й перед полками ляськими з’явились.
А ті від страху не наклали ледь
Собі в штани. Тут зліва нагодились
Татари ще й селянськії полки,
Що через Ікву бродом перебрались.
Там Кривоніс натиснув від ріки.
І в паніці тут ляхи заметались.
Кінні у табір кинулись тікать
Та й піші наступають їм на п’яти.
Щоб якось своє військо врятувать,
Велів Заславський в табір відступати.
Вже сутінки спускатись почали,
Аби часом не втрапити в халепу,
Богдан нам також відступить велить.
Сказав, що завтра ві́зьмем ляхів теплих.
А серед ночі в ляхів ґвалт якийсь,
Нам аж до ранку спати не давали.
Велів Богдан нам шикувати стрій,
Щоб ляхи на нас часом не напали.
Розвиднілось, тоді лиш взнали ми,
Що війська в ляськім таборі немає.
Вони вночі рвонули, хто кіньми,
Хто пішки, бо ж орда їх так лякає.
Хтось серед ночі паніку пустив,
Що реґіментарі вже повтікали,
Ніхто розумних вже не слухав слів,
Кидали все, життя лиш рятували.
Богдан лише на ранок зрозумів,
Що то не хитрість ляська – заманити
Його поміж захованих полків,
Щоб оточити та і геть розбити.
То справжня втеча. Лиш тоді велів
На ляський табір війську виступати.
У мене просто геть бракує слів,
Щоб те усе багатство описати,
Яке уздріли в таборі отім:
Півсотні тисяч лиш возів набитих
Добром усяким. Нащо воно їм?
Що з ним на полі бою їм робити?
Ще сотня нам дісталася гармат,
А вже мушкетів, гаківниць,пістолів
Не зрахувати. Зброї цілий склад
Покинутий був ляхами у полі.
І пороху у діжках тисячі,
І ядер, і свинцю, і обладунків.
Штандартів і знамен - не полічить,
Які лишень дісталися нам в руки.
А золота і срібла там було,
Що ми його возами рахували…
- А далі що із ляхами було?
- А що було? Як зайці повтікали.
Над Случчю міст під ними проломивсь,
Тож багатьох у річці потопило.
Пихатий Вишневецький возом змивсь
Селянським. Калиновський вдягся «сміло»
В селянський одяг й так порятувавсь.
Заславський булаву згубив гетьма́нську.
Казали, дехто так з Пилявців гнавсь,
Що за три дні до Львова вже дістався.
- А де ж, козаче, рану ти дістав?
- Під Старокостянтиновом то сталось.
Нас гетьман ляхів доганять послав.
А ми на німців-найманців нарвались.
А то не ляхи. Витримали стрій
І стали в нас вогненним боєм бити.
Я вже не знаю, чим скінчився бій,
Бо ж кулю в груди зразу встиг зловити.
Прийшов до тями в таборі якраз.
Таких, як я було там не багато.
Богдан із військом вже на Львів подавсь,
А нас залишив рани лікувати.
От я й рішив податись до рідні,
Тут підуть швидше в лікуванні справи,
Бо ж дуже уже хочеться мені
З Богданом взяти кляту їх Варшаву.
Микола Козуб повернувся вчора,
Ходив же проти ляхів на війну…
- Але, чому ж так повернувся скоро?
- Поранений. Лях кулею дістав.
Тож повернувся, щоб підлікуватись.
Ходімо. Може б, щось нам розказав,
Як там йому вдалось відвоюватись.
А в Козуба вже повен двір людей,
Усім цікаво про війну почути.
Та й вулицею ще народ іде.
Протислися, аби поближче бути
Біля Миколи. Той якраз сидів
Під хатою на призьбі. Блідуватий.
Новий кунту́ш наопашки одів.
Десь, мабуть, на війні зумів узяти.
Всі груди перевиті полотном.
Та голову тримає гордовито.
Але ж і зрозуміло то воно –
Не кожному вдавалось ляха бити.
- Про батька Хмеля хочете почуть,
Як він панів - «пилявчиків» спровадив?
Що ж, розповім усе вам, так і буть,
Хоча, не надто голосно, щоправда.
Тож не шуміть, щоб чули і другі…
Ви знаєте, під Корсунем, як славно
Побив наш батько клятих ворогів,
Хоча зраділи ми тому зарано.
Оговталися ляхи й почали
Нові війська для боротьби збирати.
Магнати своє військо підняли,
А жовнірів у кожного багато.
Найняли німців кілька тисяч та,
Коли ще слуг та прихвоснів додати,
То й сотня тисяч набереться так.
А хто ж тим військом буде керувати?
Бо ж гетьмани обидва у Криму
Сидять в татар та викупу чекають.
Гадав було Ярема, що йому
Тим військом керувати загадають.
Та вибрали трьох реґіментарів –
Заславський, Остророг і Конєцпольський.
Один лише на золоті і їв,
Другий знав кілька мов, не лише польську
І вченістю своєю вихвалявсь.
А третій ще б ляльками грався досі.
«Периною», «латиною» прозвав
Й «дитиною» Богдан тих полководців.
Під Львовом стали військо лаштувать.
Ображений Ярема відділився,
Надумавсь під Човганський Камінь стать
Та здалеку на збір отой дивився.
Без поспіху збиралися під Львів
Пани, мов на прогулянку ладнались.
і кожен вів по декілька возів,
Багатствами своїми похвалялись.
Незручностей аби не відчувать,
Все необхідне з дому треба ж взяти.
Щоб смачно їсти та м’якенько спать.
Та ще мотузки, «хлопів» щоб в’язати.
Богдан же нас збирав під Маслів Став.
Там і полки козацькі вже стояли,
Й полків селянських кілька він набрав,
Які і зброї гарної не мали,
Але бажання мали ляхів бить.
Не будеш же таких із війська гнати?
Ще і татари встигли підступить,
Щоправда, поки зовсім не багато.
Чекали хана – той не поспішав.
А ляхи врешті рушили поволі.
Тож і Богдан татар вже не чекав.
Нехай наздоганяють їх у полі.
Рішив Богдан десь ляхів перестріть
І дати бій їм на своїх умовах.
Велів і Кривоносу поспішить.
Хоч той жадав Яремової крові,
Ганяв за ним Поділлям, а, проте,
Одразу на той заклик відгукнувся.
Богдан ішов, збираючи вістей,
Аж доки до Пилявців і добувся.
Долина там в яругах і балках,
Кінноті розвернутись важко буде.
Сховати військо можна у лісках,
А річка Іква, хоч води по груди
Та ж болотиста – спробуй перейти.
Хіба ото по греблі по вузенькій…
А пару бродів треба ще знайти.
Тож табір тут поставили хутенько.
Сам гетьман в замку пилявецькім сів.
Козацьке військо перед греблю стало.
Полкам селянським зліва буть велів,
Щоб козакам, хоча б не заважали.
У Старокостянтинові Нечай
Став з козаками ляхів перестріти.
А Кривоніс прийшов на правий край.
Стояв окремо. І не зрозуміти,
Чи то з Богданом в нього нелади,
Чи то для ляхів , щоб також гадали.
Татар розтикав і туди, й сюди,
Поки орда ще з поля не примчала.
Загін козацький греблю теж зайняв.
Нарили шанців, сіли та й чекають.
Нечай нарешті вісника прислав,
Що вже до нього ляхи підступають.
Він місто цілий день обороняв
Та, щоби ляхів дужче заманити,
Вночі з позицій весь загін ізняв
І до Богдана. Ляхи вранці битись,
А нема з ким. Всі «хлопи утекли».
Злякались, певно?! Треба їх добити!
Тож ляхи радо збуджені були,
Готові чорта самого побити.
Вони також до Ікви підійшли
З другого боку. Там селян зустріли,
Що на тім боці розвідку вели.
Як вихор на загін той налетіли,
Розбили й довго гнали. А тому,
Аж горді від такої «перемоги»,
Відчули, що те «бидло» як займуть,
То тих ніякі не врятують ноги.
Тож, навіть табір ставить не взялись.
Та й там його поставити нелегко.
Струмки, болота та яруги скрізь.
А ляхи йшли полками ще здалека,
Боялися, що ми їх нападем.
Коли ж на полі біля Ікви стали
І бачать, що ми проти не ідем,
Як далі поступати їм – не знали.
Одні кричать – ідем негайно в бій!
Другі в отвіт – не треба поспішати!
Заславський – полководець ніякий,
Спинився та не зна, куди рушати.
Тишкевич – сам для себе командир,
Не став чекати та на греблю кинувсь,
Напав на козаків, як лютий звір.
Ті, звісно, показали йому спину.
Не встиг він з перемоги порадіть,
Як козаки на нього налетіли
І ляхів з греблі викинули вмить.
А ляхи ж програвати не схотіли.
Заславський кинув в бій новий загін,
Що козаків здолав. Але ті знову
Відбили греблю. І тоді вже він
У битву кинув відділок здоровий.
У табір відступили козаки,
А ляхи на тій греблі окопались.
Раділи, - здобули її таки
Та мужністю своєю вихвалялись.
А козаки вже не чіпали їх.
Хоч ляхи того всього і не знали,
Полків Заславський не відвів своїх,
Вони всю ніч отак і простояли.
Лиш вранці трохи далі відійшли
Та і взялися табір ладнувати.
Щоправда, так вони і не змогли
Його ні збудувать, ні укріпити.
Занадто самовпевнені були,
Вже думали, що ворога розбито.
Весь день, практично в спокої пройшов.
То там, то там лиш герці відбувались.
Ганжа там славний смерть свою знайшов
І ляхам тим ще гонору додалось.
Хоч пообіді гонор той притих.
Богдан виставу влаштував для ляхів.
В татарське козаків одяг своїх,
Немов орда прийшла, додав їм страху.
Ще й урочисту стрічу влаштував.
А вранці Кривоніс разом з мурзою
На ляський табір наступать почав.
Труба скликати стала їх до бою.
Та ті збирались нехотя якось
Та довго свої лави шикували.
А тут іще надумав з ляхів хтось
Аби на греблі військо поміняли.
Туди гусари скопом подались,
А ті, що греблю ту обороняли,
Крізь лави продиратися взялись,
Забили греблю і на місці стали.
Тоді Богдан велів з гармат стрілять
По отій купі. Ядра полетіли,
Косили враже військо все підряд.
А ляхи рятуватися хотіли,
Хоча б в ріці. Із греблі та в багно.
Десятками та сотнями тонули.
Бо ж мулисте занадто в Ікві дно.
І тут ми дружно з табору рвонули
На греблю ту. Погнали ляхів геть
Й перед полками ляськими з’явились.
А ті від страху не наклали ледь
Собі в штани. Тут зліва нагодились
Татари ще й селянськії полки,
Що через Ікву бродом перебрались.
Там Кривоніс натиснув від ріки.
І в паніці тут ляхи заметались.
Кінні у табір кинулись тікать
Та й піші наступають їм на п’яти.
Щоб якось своє військо врятувать,
Велів Заславський в табір відступати.
Вже сутінки спускатись почали,
Аби часом не втрапити в халепу,
Богдан нам також відступить велить.
Сказав, що завтра ві́зьмем ляхів теплих.
А серед ночі в ляхів ґвалт якийсь,
Нам аж до ранку спати не давали.
Велів Богдан нам шикувати стрій,
Щоб ляхи на нас часом не напали.
Розвиднілось, тоді лиш взнали ми,
Що війська в ляськім таборі немає.
Вони вночі рвонули, хто кіньми,
Хто пішки, бо ж орда їх так лякає.
Хтось серед ночі паніку пустив,
Що реґіментарі вже повтікали,
Ніхто розумних вже не слухав слів,
Кидали все, життя лиш рятували.
Богдан лише на ранок зрозумів,
Що то не хитрість ляська – заманити
Його поміж захованих полків,
Щоб оточити та і геть розбити.
То справжня втеча. Лиш тоді велів
На ляський табір війську виступати.
У мене просто геть бракує слів,
Щоб те усе багатство описати,
Яке уздріли в таборі отім:
Півсотні тисяч лиш возів набитих
Добром усяким. Нащо воно їм?
Що з ним на полі бою їм робити?
Ще сотня нам дісталася гармат,
А вже мушкетів, гаківниць,пістолів
Не зрахувати. Зброї цілий склад
Покинутий був ляхами у полі.
І пороху у діжках тисячі,
І ядер, і свинцю, і обладунків.
Штандартів і знамен - не полічить,
Які лишень дісталися нам в руки.
А золота і срібла там було,
Що ми його возами рахували…
- А далі що із ляхами було?
- А що було? Як зайці повтікали.
Над Случчю міст під ними проломивсь,
Тож багатьох у річці потопило.
Пихатий Вишневецький возом змивсь
Селянським. Калиновський вдягся «сміло»
В селянський одяг й так порятувавсь.
Заславський булаву згубив гетьма́нську.
Казали, дехто так з Пилявців гнавсь,
Що за три дні до Львова вже дістався.
- А де ж, козаче, рану ти дістав?
- Під Старокостянтиновом то сталось.
Нас гетьман ляхів доганять послав.
А ми на німців-найманців нарвались.
А то не ляхи. Витримали стрій
І стали в нас вогненним боєм бити.
Я вже не знаю, чим скінчився бій,
Бо ж кулю в груди зразу встиг зловити.
Прийшов до тями в таборі якраз.
Таких, як я було там не багато.
Богдан із військом вже на Львів подавсь,
А нас залишив рани лікувати.
От я й рішив податись до рідні,
Тут підуть швидше в лікуванні справи,
Бо ж дуже уже хочеться мені
З Богданом взяти кляту їх Варшаву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію