Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.19
11:07
Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.
Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
2026.03.19
05:55
Ясне сонечко пригріло
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
І тепліше стала вись, -
І сніги сліпучо-білі
Вмить водою узялись.
І відразу розбудили
Землю лоскотом струмки,
Що побігли з крутосхилів
У провалля та ярки.
2026.03.18
22:08
Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.
Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
Візьму тебе на руки й притулю...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все до
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під Пилявцями 1648 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під Пилявцями 1648 року
- Ви, куме, уже чули новину?
Микола Козуб повернувся вчора,
Ходив же проти ляхів на війну…
- Але, чому ж так повернувся скоро?
- Поранений. Лях кулею дістав.
Тож повернувся, щоб підлікуватись.
Ходімо. Може б, щось нам розказав,
Як там йому вдалось відвоюватись.
А в Козуба вже повен двір людей,
Усім цікаво про війну почути.
Та й вулицею ще народ іде.
Протислися, аби поближче бути
Біля Миколи. Той якраз сидів
Під хатою на призьбі. Блідуватий.
Новий кунту́ш наопашки одів.
Десь, мабуть, на війні зумів узяти.
Всі груди перевиті полотном.
Та голову тримає гордовито.
Але ж і зрозуміло то воно –
Не кожному вдавалось ляха бити.
- Про батька Хмеля хочете почуть,
Як він панів - «пилявчиків» спровадив?
Що ж, розповім усе вам, так і буть,
Хоча, не надто голосно, щоправда.
Тож не шуміть, щоб чули і другі…
Ви знаєте, під Корсунем, як славно
Побив наш батько клятих ворогів,
Хоча зраділи ми тому зарано.
Оговталися ляхи й почали
Нові війська для боротьби збирати.
Магнати своє військо підняли,
А жовнірів у кожного багато.
Найняли німців кілька тисяч та,
Коли ще слуг та прихвоснів додати,
То й сотня тисяч набереться так.
А хто ж тим військом буде керувати?
Бо ж гетьмани обидва у Криму
Сидять в татар та викупу чекають.
Гадав було Ярема, що йому
Тим військом керувати загадають.
Та вибрали трьох реґіментарів –
Заславський, Остророг і Конєцпольський.
Один лише на золоті і їв,
Другий знав кілька мов, не лише польську
І вченістю своєю вихвалявсь.
А третій ще б ляльками грався досі.
«Периною», «латиною» прозвав
Й «дитиною» Богдан тих полководців.
Під Львовом стали військо лаштувать.
Ображений Ярема відділився,
Надумавсь під Човганський Камінь стать
Та здалеку на збір отой дивився.
Без поспіху збиралися під Львів
Пани, мов на прогулянку ладнались.
і кожен вів по декілька возів,
Багатствами своїми похвалялись.
Незручностей аби не відчувать,
Все необхідне з дому треба ж взяти.
Щоб смачно їсти та м’якенько спать.
Та ще мотузки, «хлопів» щоб в’язати.
Богдан же нас збирав під Маслів Став.
Там і полки козацькі вже стояли,
Й полків селянських кілька він набрав,
Які і зброї гарної не мали,
Але бажання мали ляхів бить.
Не будеш же таких із війська гнати?
Ще і татари встигли підступить,
Щоправда, поки зовсім не багато.
Чекали хана – той не поспішав.
А ляхи врешті рушили поволі.
Тож і Богдан татар вже не чекав.
Нехай наздоганяють їх у полі.
Рішив Богдан десь ляхів перестріть
І дати бій їм на своїх умовах.
Велів і Кривоносу поспішить.
Хоч той жадав Яремової крові,
Ганяв за ним Поділлям, а, проте,
Одразу на той заклик відгукнувся.
Богдан ішов, збираючи вістей,
Аж доки до Пилявців і добувся.
Долина там в яругах і балках,
Кінноті розвернутись важко буде.
Сховати військо можна у лісках,
А річка Іква, хоч води по груди
Та ж болотиста – спробуй перейти.
Хіба ото по греблі по вузенькій…
А пару бродів треба ще знайти.
Тож табір тут поставили хутенько.
Сам гетьман в замку пилявецькім сів.
Козацьке військо перед греблю стало.
Полкам селянським зліва буть велів,
Щоб козакам, хоча б не заважали.
У Старокостянтинові Нечай
Став з козаками ляхів перестріти.
А Кривоніс прийшов на правий край.
Стояв окремо. І не зрозуміти,
Чи то з Богданом в нього нелади,
Чи то для ляхів , щоб також гадали.
Татар розтикав і туди, й сюди,
Поки орда ще з поля не примчала.
Загін козацький греблю теж зайняв.
Нарили шанців, сіли та й чекають.
Нечай нарешті вісника прислав,
Що вже до нього ляхи підступають.
Він місто цілий день обороняв
Та, щоби ляхів дужче заманити,
Вночі з позицій весь загін ізняв
І до Богдана. Ляхи вранці битись,
А нема з ким. Всі «хлопи утекли».
Злякались, певно?! Треба їх добити!
Тож ляхи радо збуджені були,
Готові чорта самого побити.
Вони також до Ікви підійшли
З другого боку. Там селян зустріли,
Що на тім боці розвідку вели.
Як вихор на загін той налетіли,
Розбили й довго гнали. А тому,
Аж горді від такої «перемоги»,
Відчули, що те «бидло» як займуть,
То тих ніякі не врятують ноги.
Тож, навіть табір ставить не взялись.
Та й там його поставити нелегко.
Струмки, болота та яруги скрізь.
А ляхи йшли полками ще здалека,
Боялися, що ми їх нападем.
Коли ж на полі біля Ікви стали
І бачать, що ми проти не ідем,
Як далі поступати їм – не знали.
Одні кричать – ідем негайно в бій!
Другі в отвіт – не треба поспішати!
Заславський – полководець ніякий,
Спинився та не зна, куди рушати.
Тишкевич – сам для себе командир,
Не став чекати та на греблю кинувсь,
Напав на козаків, як лютий звір.
Ті, звісно, показали йому спину.
Не встиг він з перемоги порадіть,
Як козаки на нього налетіли
І ляхів з греблі викинули вмить.
А ляхи ж програвати не схотіли.
Заславський кинув в бій новий загін,
Що козаків здолав. Але ті знову
Відбили греблю. І тоді вже він
У битву кинув відділок здоровий.
У табір відступили козаки,
А ляхи на тій греблі окопались.
Раділи, - здобули її таки
Та мужністю своєю вихвалялись.
А козаки вже не чіпали їх.
Хоч ляхи того всього і не знали,
Полків Заславський не відвів своїх,
Вони всю ніч отак і простояли.
Лиш вранці трохи далі відійшли
Та і взялися табір ладнувати.
Щоправда, так вони і не змогли
Його ні збудувать, ні укріпити.
Занадто самовпевнені були,
Вже думали, що ворога розбито.
Весь день, практично в спокої пройшов.
То там, то там лиш герці відбувались.
Ганжа там славний смерть свою знайшов
І ляхам тим ще гонору додалось.
Хоч пообіді гонор той притих.
Богдан виставу влаштував для ляхів.
В татарське козаків одяг своїх,
Немов орда прийшла, додав їм страху.
Ще й урочисту стрічу влаштував.
А вранці Кривоніс разом з мурзою
На ляський табір наступать почав.
Труба скликати стала їх до бою.
Та ті збирались нехотя якось
Та довго свої лави шикували.
А тут іще надумав з ляхів хтось
Аби на греблі військо поміняли.
Туди гусари скопом подались,
А ті, що греблю ту обороняли,
Крізь лави продиратися взялись,
Забили греблю і на місці стали.
Тоді Богдан велів з гармат стрілять
По отій купі. Ядра полетіли,
Косили враже військо все підряд.
А ляхи рятуватися хотіли,
Хоча б в ріці. Із греблі та в багно.
Десятками та сотнями тонули.
Бо ж мулисте занадто в Ікві дно.
І тут ми дружно з табору рвонули
На греблю ту. Погнали ляхів геть
Й перед полками ляськими з’явились.
А ті від страху не наклали ледь
Собі в штани. Тут зліва нагодились
Татари ще й селянськії полки,
Що через Ікву бродом перебрались.
Там Кривоніс натиснув від ріки.
І в паніці тут ляхи заметались.
Кінні у табір кинулись тікать
Та й піші наступають їм на п’яти.
Щоб якось своє військо врятувать,
Велів Заславський в табір відступати.
Вже сутінки спускатись почали,
Аби часом не втрапити в халепу,
Богдан нам також відступить велить.
Сказав, що завтра ві́зьмем ляхів теплих.
А серед ночі в ляхів ґвалт якийсь,
Нам аж до ранку спати не давали.
Велів Богдан нам шикувати стрій,
Щоб ляхи на нас часом не напали.
Розвиднілось, тоді лиш взнали ми,
Що війська в ляськім таборі немає.
Вони вночі рвонули, хто кіньми,
Хто пішки, бо ж орда їх так лякає.
Хтось серед ночі паніку пустив,
Що реґіментарі вже повтікали,
Ніхто розумних вже не слухав слів,
Кидали все, життя лиш рятували.
Богдан лише на ранок зрозумів,
Що то не хитрість ляська – заманити
Його поміж захованих полків,
Щоб оточити та і геть розбити.
То справжня втеча. Лиш тоді велів
На ляський табір війську виступати.
У мене просто геть бракує слів,
Щоб те усе багатство описати,
Яке уздріли в таборі отім:
Півсотні тисяч лиш возів набитих
Добром усяким. Нащо воно їм?
Що з ним на полі бою їм робити?
Ще сотня нам дісталася гармат,
А вже мушкетів, гаківниць,пістолів
Не зрахувати. Зброї цілий склад
Покинутий був ляхами у полі.
І пороху у діжках тисячі,
І ядер, і свинцю, і обладунків.
Штандартів і знамен - не полічить,
Які лишень дісталися нам в руки.
А золота і срібла там було,
Що ми його возами рахували…
- А далі що із ляхами було?
- А що було? Як зайці повтікали.
Над Случчю міст під ними проломивсь,
Тож багатьох у річці потопило.
Пихатий Вишневецький возом змивсь
Селянським. Калиновський вдягся «сміло»
В селянський одяг й так порятувавсь.
Заславський булаву згубив гетьма́нську.
Казали, дехто так з Пилявців гнавсь,
Що за три дні до Львова вже дістався.
- А де ж, козаче, рану ти дістав?
- Під Старокостянтиновом то сталось.
Нас гетьман ляхів доганять послав.
А ми на німців-найманців нарвались.
А то не ляхи. Витримали стрій
І стали в нас вогненним боєм бити.
Я вже не знаю, чим скінчився бій,
Бо ж кулю в груди зразу встиг зловити.
Прийшов до тями в таборі якраз.
Таких, як я було там не багато.
Богдан із військом вже на Львів подавсь,
А нас залишив рани лікувати.
От я й рішив податись до рідні,
Тут підуть швидше в лікуванні справи,
Бо ж дуже уже хочеться мені
З Богданом взяти кляту їх Варшаву.
Микола Козуб повернувся вчора,
Ходив же проти ляхів на війну…
- Але, чому ж так повернувся скоро?
- Поранений. Лях кулею дістав.
Тож повернувся, щоб підлікуватись.
Ходімо. Може б, щось нам розказав,
Як там йому вдалось відвоюватись.
А в Козуба вже повен двір людей,
Усім цікаво про війну почути.
Та й вулицею ще народ іде.
Протислися, аби поближче бути
Біля Миколи. Той якраз сидів
Під хатою на призьбі. Блідуватий.
Новий кунту́ш наопашки одів.
Десь, мабуть, на війні зумів узяти.
Всі груди перевиті полотном.
Та голову тримає гордовито.
Але ж і зрозуміло то воно –
Не кожному вдавалось ляха бити.
- Про батька Хмеля хочете почуть,
Як він панів - «пилявчиків» спровадив?
Що ж, розповім усе вам, так і буть,
Хоча, не надто голосно, щоправда.
Тож не шуміть, щоб чули і другі…
Ви знаєте, під Корсунем, як славно
Побив наш батько клятих ворогів,
Хоча зраділи ми тому зарано.
Оговталися ляхи й почали
Нові війська для боротьби збирати.
Магнати своє військо підняли,
А жовнірів у кожного багато.
Найняли німців кілька тисяч та,
Коли ще слуг та прихвоснів додати,
То й сотня тисяч набереться так.
А хто ж тим військом буде керувати?
Бо ж гетьмани обидва у Криму
Сидять в татар та викупу чекають.
Гадав було Ярема, що йому
Тим військом керувати загадають.
Та вибрали трьох реґіментарів –
Заславський, Остророг і Конєцпольський.
Один лише на золоті і їв,
Другий знав кілька мов, не лише польську
І вченістю своєю вихвалявсь.
А третій ще б ляльками грався досі.
«Периною», «латиною» прозвав
Й «дитиною» Богдан тих полководців.
Під Львовом стали військо лаштувать.
Ображений Ярема відділився,
Надумавсь під Човганський Камінь стать
Та здалеку на збір отой дивився.
Без поспіху збиралися під Львів
Пани, мов на прогулянку ладнались.
і кожен вів по декілька возів,
Багатствами своїми похвалялись.
Незручностей аби не відчувать,
Все необхідне з дому треба ж взяти.
Щоб смачно їсти та м’якенько спать.
Та ще мотузки, «хлопів» щоб в’язати.
Богдан же нас збирав під Маслів Став.
Там і полки козацькі вже стояли,
Й полків селянських кілька він набрав,
Які і зброї гарної не мали,
Але бажання мали ляхів бить.
Не будеш же таких із війська гнати?
Ще і татари встигли підступить,
Щоправда, поки зовсім не багато.
Чекали хана – той не поспішав.
А ляхи врешті рушили поволі.
Тож і Богдан татар вже не чекав.
Нехай наздоганяють їх у полі.
Рішив Богдан десь ляхів перестріть
І дати бій їм на своїх умовах.
Велів і Кривоносу поспішить.
Хоч той жадав Яремової крові,
Ганяв за ним Поділлям, а, проте,
Одразу на той заклик відгукнувся.
Богдан ішов, збираючи вістей,
Аж доки до Пилявців і добувся.
Долина там в яругах і балках,
Кінноті розвернутись важко буде.
Сховати військо можна у лісках,
А річка Іква, хоч води по груди
Та ж болотиста – спробуй перейти.
Хіба ото по греблі по вузенькій…
А пару бродів треба ще знайти.
Тож табір тут поставили хутенько.
Сам гетьман в замку пилявецькім сів.
Козацьке військо перед греблю стало.
Полкам селянським зліва буть велів,
Щоб козакам, хоча б не заважали.
У Старокостянтинові Нечай
Став з козаками ляхів перестріти.
А Кривоніс прийшов на правий край.
Стояв окремо. І не зрозуміти,
Чи то з Богданом в нього нелади,
Чи то для ляхів , щоб також гадали.
Татар розтикав і туди, й сюди,
Поки орда ще з поля не примчала.
Загін козацький греблю теж зайняв.
Нарили шанців, сіли та й чекають.
Нечай нарешті вісника прислав,
Що вже до нього ляхи підступають.
Він місто цілий день обороняв
Та, щоби ляхів дужче заманити,
Вночі з позицій весь загін ізняв
І до Богдана. Ляхи вранці битись,
А нема з ким. Всі «хлопи утекли».
Злякались, певно?! Треба їх добити!
Тож ляхи радо збуджені були,
Готові чорта самого побити.
Вони також до Ікви підійшли
З другого боку. Там селян зустріли,
Що на тім боці розвідку вели.
Як вихор на загін той налетіли,
Розбили й довго гнали. А тому,
Аж горді від такої «перемоги»,
Відчули, що те «бидло» як займуть,
То тих ніякі не врятують ноги.
Тож, навіть табір ставить не взялись.
Та й там його поставити нелегко.
Струмки, болота та яруги скрізь.
А ляхи йшли полками ще здалека,
Боялися, що ми їх нападем.
Коли ж на полі біля Ікви стали
І бачать, що ми проти не ідем,
Як далі поступати їм – не знали.
Одні кричать – ідем негайно в бій!
Другі в отвіт – не треба поспішати!
Заславський – полководець ніякий,
Спинився та не зна, куди рушати.
Тишкевич – сам для себе командир,
Не став чекати та на греблю кинувсь,
Напав на козаків, як лютий звір.
Ті, звісно, показали йому спину.
Не встиг він з перемоги порадіть,
Як козаки на нього налетіли
І ляхів з греблі викинули вмить.
А ляхи ж програвати не схотіли.
Заславський кинув в бій новий загін,
Що козаків здолав. Але ті знову
Відбили греблю. І тоді вже він
У битву кинув відділок здоровий.
У табір відступили козаки,
А ляхи на тій греблі окопались.
Раділи, - здобули її таки
Та мужністю своєю вихвалялись.
А козаки вже не чіпали їх.
Хоч ляхи того всього і не знали,
Полків Заславський не відвів своїх,
Вони всю ніч отак і простояли.
Лиш вранці трохи далі відійшли
Та і взялися табір ладнувати.
Щоправда, так вони і не змогли
Його ні збудувать, ні укріпити.
Занадто самовпевнені були,
Вже думали, що ворога розбито.
Весь день, практично в спокої пройшов.
То там, то там лиш герці відбувались.
Ганжа там славний смерть свою знайшов
І ляхам тим ще гонору додалось.
Хоч пообіді гонор той притих.
Богдан виставу влаштував для ляхів.
В татарське козаків одяг своїх,
Немов орда прийшла, додав їм страху.
Ще й урочисту стрічу влаштував.
А вранці Кривоніс разом з мурзою
На ляський табір наступать почав.
Труба скликати стала їх до бою.
Та ті збирались нехотя якось
Та довго свої лави шикували.
А тут іще надумав з ляхів хтось
Аби на греблі військо поміняли.
Туди гусари скопом подались,
А ті, що греблю ту обороняли,
Крізь лави продиратися взялись,
Забили греблю і на місці стали.
Тоді Богдан велів з гармат стрілять
По отій купі. Ядра полетіли,
Косили враже військо все підряд.
А ляхи рятуватися хотіли,
Хоча б в ріці. Із греблі та в багно.
Десятками та сотнями тонули.
Бо ж мулисте занадто в Ікві дно.
І тут ми дружно з табору рвонули
На греблю ту. Погнали ляхів геть
Й перед полками ляськими з’явились.
А ті від страху не наклали ледь
Собі в штани. Тут зліва нагодились
Татари ще й селянськії полки,
Що через Ікву бродом перебрались.
Там Кривоніс натиснув від ріки.
І в паніці тут ляхи заметались.
Кінні у табір кинулись тікать
Та й піші наступають їм на п’яти.
Щоб якось своє військо врятувать,
Велів Заславський в табір відступати.
Вже сутінки спускатись почали,
Аби часом не втрапити в халепу,
Богдан нам також відступить велить.
Сказав, що завтра ві́зьмем ляхів теплих.
А серед ночі в ляхів ґвалт якийсь,
Нам аж до ранку спати не давали.
Велів Богдан нам шикувати стрій,
Щоб ляхи на нас часом не напали.
Розвиднілось, тоді лиш взнали ми,
Що війська в ляськім таборі немає.
Вони вночі рвонули, хто кіньми,
Хто пішки, бо ж орда їх так лякає.
Хтось серед ночі паніку пустив,
Що реґіментарі вже повтікали,
Ніхто розумних вже не слухав слів,
Кидали все, життя лиш рятували.
Богдан лише на ранок зрозумів,
Що то не хитрість ляська – заманити
Його поміж захованих полків,
Щоб оточити та і геть розбити.
То справжня втеча. Лиш тоді велів
На ляський табір війську виступати.
У мене просто геть бракує слів,
Щоб те усе багатство описати,
Яке уздріли в таборі отім:
Півсотні тисяч лиш возів набитих
Добром усяким. Нащо воно їм?
Що з ним на полі бою їм робити?
Ще сотня нам дісталася гармат,
А вже мушкетів, гаківниць,пістолів
Не зрахувати. Зброї цілий склад
Покинутий був ляхами у полі.
І пороху у діжках тисячі,
І ядер, і свинцю, і обладунків.
Штандартів і знамен - не полічить,
Які лишень дісталися нам в руки.
А золота і срібла там було,
Що ми його возами рахували…
- А далі що із ляхами було?
- А що було? Як зайці повтікали.
Над Случчю міст під ними проломивсь,
Тож багатьох у річці потопило.
Пихатий Вишневецький возом змивсь
Селянським. Калиновський вдягся «сміло»
В селянський одяг й так порятувавсь.
Заславський булаву згубив гетьма́нську.
Казали, дехто так з Пилявців гнавсь,
Що за три дні до Львова вже дістався.
- А де ж, козаче, рану ти дістав?
- Під Старокостянтиновом то сталось.
Нас гетьман ляхів доганять послав.
А ми на німців-найманців нарвались.
А то не ляхи. Витримали стрій
І стали в нас вогненним боєм бити.
Я вже не знаю, чим скінчився бій,
Бо ж кулю в груди зразу встиг зловити.
Прийшов до тями в таборі якраз.
Таких, як я було там не багато.
Богдан із військом вже на Львів подавсь,
А нас залишив рани лікувати.
От я й рішив податись до рідні,
Тут підуть швидше в лікуванні справи,
Бо ж дуже уже хочеться мені
З Богданом взяти кляту їх Варшаву.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
