Чутки миттєво Польщею пройшли,
Що козаків Хмельницького побили,
Оту орду нарешті зупинили.
Всі в настрої піднесенім були.
Після Пилявців і Замостя то
Була найперша радісна новина.
Нарешті вмиротворять Україну.
В Перемишлі тепер чекали, хто
Із тих, що з королем в похід пішли,
Їм перший розповість усе в деталях.
На посполите рушення чекали,
Які от-от вернутися могли.
Та переможців довго не було,
Поки пан Пірський першим не з’явився.
Він до корчми з розгоном уломився,
Замовив келих. А навкруг гуло
Цікаве товариство: - Розкажи,
Як козаків під Зборовом побили?
Чи всю орду на шмаття покришили?
Пан Пірський руки на столі зложив,
Окинув оком чималу юрму,
Яка його навколо обступила:
- Питаєте, чи знатно покришили?
Мені оце цікаво, а кому
Дурна ідея в голову прийшла
Цю битву перемогою назвати?
На рушення вже можна не чекати,
Там шляхта наша майже вся лягла.
Якщо, і справді, хочете почуть
Про оту битву розповідь правдиву.
Я розкажу. Для когось то, можливо,
Не надто і приємним може буть…
Якраз до столу келих принесли,
Тож Пірський випив його одним духом,
Змочив ще вуса і заклав за вуха,
Бо ж таки довгі вже вони були
Й почав неспішну розповідь свою,
Яка нелегко іноді давалась,
Аж сльози на очах його з’являлись,
Немовби, тільки був він у бою:
- Ви знаєте, що ми ще навесні
На Горині підня́ли офензиву
І виперли полки тих лотрів живо
За Случ. Та, як буває на війні,
Під Меджибожем ті прорвали фронт
І наших всіх до Збаража загнали,
А потім замок у облогу взяли.
Не солодко було там нашим. От
І розпочав король Ян Казимир
Війська збирати Збаражу у поміч.
Під Любліном. Старався без утоми,
Бо ж чи устоїть Збараж до тих пір.
Й кварцяне військо, і магнатський стрій,
І посполите рушення зібралось,
Ще й німці у похід отой найнялись,
Щоб заробити зайвий золотий.
У середині серпня і пішли.
Ішли поволі,бо ще підбирали
Тих, що уже під Люблін не встигали.
Та і дороги від дощів були
Зовсім розмокли. А іще ж обоз.
Під Топоровом звістка прилетіла,
Що в Збаражі триматись вже несила,
Тож трохи нам прискоритись прийшлось.
Був настрій добрий в війську, бо ж чутки,
Що у тих здрайців геть нема порядку,
Бунтує бидло, бо ж важкі податки,
В Хмельницького розбіглись козаки,
Ледве почули, що король іде.
Тож ті чутки так тішили нам душу
І розслабляли, в тім зізнатись мушу.
Не думали, що десь нас ворог жде.
Від Золочева далі подались
На Зборів. Тут іще повільніш стало,
Бо ж ріки води всі порозливали,
Дороги геть розкисли. Розтяглись
Ми військом нашим аж на пару миль.
Ставали коні, бо ж вози тонули
В багні дорожнім. Ми вже ніг не чули,
Надміру витрачаючи зусиль.
Спинились, як під Зборів підійшли,
Над Стрипою в суботу в табір стали,
Усіх відсталих врешті зачекали.
І тут річки широко розлили,
Тож переправа буде нелегка.
На те король наступний день намітив,
Щоб в понеділок вже й на Збараж вийти,
Бо ж він нагально помочі чека.
Надвечір, правда, чутка надійшла,
Що недалеко десь козацьке військо.
Отож король легку кінноту вислав,
Але вона нічого не знайшла.
Уранці заспокоєний король
Велів військам почати переправу.
То, вам скажу, була нелегка справа,
Хоч кожен жовнір відав свою роль.
Та дамба геть розмокла від води,
Прийшлось поміст на неї настеляти,
Аби возам до річки не сповзати
Та й коні теж з’їжджали би туди.
Корецький першим Стрипу перейшов
З кіннотою. Перетягли гармати,
Пройшли король з піхотою завзято.
На все доволі довгий час пішов.
За ними мали інші йти полки.
Ще Любомирський з табору не знявся,
Він на обози перш за все рівнявся,
Чекав, щоб перейшли вони поки.
На північ далі іще ми стояли,
Корицький із загоном замикав,
Він на відсталих жовнірів чекав,
Які от-от уже дістатись мали.
Усе спокійно, начебто було.
Ми ж то не знали, що той лотр проклятий
Устиг війська під Збаражем підняти
І його військо нам навстрічу йшло.
Ми саме за сніданок узялись,
Не чули, навіть той далекий тупіт,
З-за пагорбів татар з’явились купи
І козаки за ними вслід неслись.
Вони бігцем спустились у долину,
Через багнисту річку перейшли,
Найперше на Корицького були
Напали. Він позиції не кинув,
Хотів не дати річку перейти
Та їм його вдалося обійти
І вдарити його полку у спину.
Уся його піхота полягла,
І сам він мусив скоро утікати.
Примчав до нас, став про татар кричати.
Для нас то дика новина була.
Які татари? Звідки козаки?
Над втікачами просто посміялись.
Але татари довго не вагались,
Примчали раптом берегом ріки.
Хто встиг вхопити зброю, а хто ні.
Пройшлись татари, як коса травою.
Не було майже ніякого бою,
Зостались полем трупи лиш одні.
Я десь коня чужого упіймав,
То тільки так від них порятувався.
А полк наш майже весь там і зостався,
Я ж часу роздивлятися не мав.
Тоді вже вість по війську пронеслась
Й хоругви наші на підмогу мчали
Та порізно. І паніка зростала,
Бо ще ж ніхто ні в чім не розібравсь.
Немов, по черзі йшли у бій полки,
То сандомирський, то слідом литовський,
Брацлавський полк повів сам Калиновський,
Корнякта військо, на підйом легкий
Полк берестейський. Кинулись гусари,
Драгуни слідом…але всі вони
Вертались скоро один за одним,
Ворожі не утримавши удари.
Лишили сотні трупів на землі,
Поранених теж всіх позалишали.
Тишкевич, Оссолінський там пропали
І Четвертинський в тім бою поліг.
І староста Ржечицький там зоставсь,
Мартин Чарнецький – головний обозний.
Хто міг – ті утікали по дорозі
До Зборова, куди й обоз подавсь.
І вже татар ніщо не зупиня.
Усіх, кого догнали, убивали,
У бранці , навіть жодного не взяли.
То вже була не битва, а різня.
Ордою стертий був найперший квіт
Нашої шляхти, тож вдовиць чимало
По тому бою в бідній Польщі стало.
Бо ж кілька тисяч полишили світ.
Коли та веремія почалась,
Король вже був на східнім боці Стрипи.
Він тут же всіх командами засипав,
Аби ніхто від бою не ховавсь.
Татарських сил він недооцінив,
Послав частини деякі в підмогу,
Коли ж фатальність вже дійшла до нього,
То тут же своє рішення змінив,
Велів усім під Зборів відступать,
Щоб там приготувати оборону.
Туди усі й збиралися загони,
Кому життя вдалося врятувать.
Там місце вдало вибране було:
Із півночі та сходу Стрипа котить,
Із заходу ставок і скрізь болото.
Лиш з півдня військо вдарити могло.
Але звідтіль високий надто горб,
На нього іще видертися треба.
Та й Зборів міцно виглядав із себе
Й залога гарна там сиділа, щоб
До міста гультяїв не допустити.
Вона вогнем й зустріла ворогів,
Як з заходу кіш раптом налетів.
Під тим вогнем він мусив відступити.
Та ж, звісно, наші сили головні
Були в той час уже на східнім боці.
Їх повернути вже не було моці,
Бо й там уже з’явились вдалині
Козаки і татари. Тож, затим
Король велів на пагорбі високім
Ладнати табір. Із одного боку
Там став був непрохідний. На другім –
Багно глибоке й піший не здола.
Захищені з обох боків добряче,
Ніхто не вдарить нам із боку, значить,
А ще ж, розлившись широко, текла
Позаду Стрипа. Між всього того
Обозові вози взялись ладнати
В чотирикутник, ва́ли насипати,
Щоб військо з тилу захистить свого.
На схід від нього взялись шикувать
Все польське військо. В центрі німці стали,
Тут же й гармати із боків стояли,
Драгуни, щоб гармати захищать.
За ними сам король з полками став –
Тут і кінноти трохи, і піхоти
В резерві, їх чекатиме «робота»,
Якби десь ворог раптом гору брав.
По правий бік Потоцького полки –
Гусарія, драгунія, козаки,
Сапіга із полком уже ніяким,
Його татари добре потовкли.
Ну, й шляхта белзька та і трохи нас,
Кому втекти за Стрипу удалося.
Як вижили – не зрозуміли й досі,
Хоча для отих роздумів не час.
По лівім боці Любомирський став.
Тут купчились Корецького козаки,
Другі кінні та трохи іще всяких
Недобитків, хто щастя вижить мав.
А по боках сховалася в ровах
Піхота, щоби крила захищати.
Тепер нехай лиш спробують нас взяти!
Така от диспозиція нова.
Хоч ми готові вже до боротьби
Та ж табір ще укріплений не зовсім,
І за рікою бій триває й досі,
Не зрозуміти – хто й кого побив.
Та, все ж, аби на місці не стоять,
Король велів поволі нам рушати
Та ще гриміти узялись гармати,
Щоб ворог поля не зумів зайнять.
Аж бачим, від Озірної на нас
Також вороже військо виступає.
Орда татарська поле все вкриває,
Свистить і галалайкає весь час.
Під грізний гуркіт скочила вона
І вдарила туди, де ми стояли.
Та наші дружно їх вогнем стрічали,
Що сотня там лягла і не одна.
Відхлинули татари. Але знов
Під лісом розвернулися й летіли –
Зламати лівий край наш захотіли.
А був удар такий, що будь здоров.
Під тиском наші подались назад,
Кілька хоругов кинулись тікати.
І, бачачи, що в нас великі втрати,
Король сам кинувсь, щоб навести лад.
З рапірою метавсь між втікачів
І таки змусив, врешті, повернути.
Татарам довелося відвернути.
Та зразу ж і новий удар наспів.
Ударили татари моцно так,
Що полки наші аж у табір вперли,
Хоругви цілі геть на порох стерли,
Здавалось, їх не стримати ніяк.
І знов король між втікачів метавсь,
Хапав за віжки та у бій охотив,
Хотів рубати, хто був надто проти.
Загін козацький в поміч їм примчавсь,
Піхота із ровів стрільбу відкрила,
Гармати стали бити по орді.
Та трохи відступилася тоді,
Та незабаром знову налетіла
З таким завзяттям, начебто вогонь
Їй зовсім аж ніяк не дошкуляє.
Сама в поляків стрілами пускає
Й багато наших гине від того́,
І валяться з коней, немов снопи…
Тут з півночі козаки появились,
Які до того у ровах таїлись,
Щоб на наш стрій ізбоку наступить…
Тоді нас врятувала лише ніч.
Татари з поля бою відступили,
Самі коза́ки битись не схотіли,
Стрічатися із нами віч-на-віч.
Ми теж бігом у табір відійшли
І стали городить його валами.
Ох, ніч була, скажу то поміж нами.
Чутки якісь по табору пішли,
Що і король, й старшина повтікали…
Переполох піднявся чималий.
Багато хто й не думав вже про бій,
Манатки теж до втечі лаштували.
Дійшло до того, що король узяв,
При смолоскипах табором проїхав,
Щоб бачили. Тож паніка затихла.
Хоч табір так до ранку і не спав.
А уже вранці виявили ми,
Що вороги кільцем нас оточили.
Татари кіш свій поряд встановили,
Щоб в одну мить доскочити кіньми.
Ми й шатро хана бачити могли.
Орда все поле захотіла «вкрасти»,
Нам, навіть, коней ніде було пасти,
Вони уже охлялі геть були.
А хто відваживсь вийти за вали,
То тих одразу шаблями рубали.
Хоча відкрито вже не нападали.
Тепер у наступ козаки пішли.
Одні на табір з півночі ідуть,
Другі із півдня Зборів стали брати.
А там було залоги не багато,
Тож такій силі ради не дадуть.
Там ще обоз під стінами стояв,
Обозних слуг чимало підібралось,
Вони за палісадами ховались.
Тож Зборів від них помочі не мав.
А здрайці ті під місто підійшли
Та заходились шанці насипати,
Уставили на них свої гармати
Й обстрілювати місто почали.
А після усі кинулись гуртом
Вали й паркани міста штурмувати.
Драгуни не змогли їм раду дати,
Тож стали челядь закликать на то.
Хоч без охоти, але ті пішли
Та помогли хоч трохи натиск стримать.
А разом із подіями отими,
Ті лотри й через греблю почали
Перебиратись, щоб на нас напасти
Із тилу. Той поміст, що там лежав,
Король вже розібрати наказав
Та ж гребля ще стояла на нещастя.
Поки до греблі рвались козаки,
Татари за обоз за наш взялися,
Який побіля Зборова тулився,
А там було що гарбати-таки.
Для нас же гребля важливіш була.
Як зможуть здрайці Стрипу подолати,
То ми й води тоді не будем мати,
Тоді б орда нас голіруч взяла.
Король же був стурбований отим.
Та ж він і військо не хотів ділити,
Адже татари можуть налетіти
Та й козаки із півночі прийти.
Отож охочих взявся викликать,
Хто би подався греблю захищати.
Та шляхта не хотіла виступати.
Ходив король, аби усіх вмовлять.
Та ті все хоронилися в вози
Та під возами прихисток шукали,
Як діти, завивались в покривала,
Боялися татарської грози.
Король ходив та палашем своїм
Всіх виганяв їх з-під возів до бою.
Зібрались, врешті пахолки юрбою
Та панські кухарі́ у поміч їм
І греблю захищати подались,
А уже слідом й жовніри за ними.
Не встояли козаки перед тими
Та відійшли, а пахолки взялись
За ними гнати й Зборова дійшли.
Тоді й залога вдарила із міста,
З двох боків на коза́ків стали лізти
І у добрячий оборот взяли.
Три шанці в них відбили й кількасот
Тих лотрів на тім полі положили.
Та тут до здрайців поміч підоспіла,
Тепер вже наших взя́ли в оборот.
Не лише переправу зайняли,
А ще й тісніше місто оточили
Та й кинули на штурм усі ті сили.
А тут ще їм містяни помогли,
Слабкі місця у мурах показали,
Отож у Зборів вдерлись козаки
І серед перших був Матвій Гладкий.
Тепер, коли вже Зборів вони мали,
То на дзвіницю витягли гармат,
Взялись по нашім табору стріляти.
Як тільки здогадались вони, кляті -
Звідтіль на табір гарний був огля́д.
Тут і татари скочили з коша
І лавою на табір наш помчали.
Ми шаблі уже битись зготували,
Щоб доброго їм дати одкоша.
Але вони всі відвернули враз,
Зате козаки з півночі підкрались,
Вони над ставом зборівським пробрались,
Невидимі через сади для нас.
Там висипали шанці й почали
По табору з гармат своїх лупити.
А ми не знаєм, що із тим робити.
Та тут вони і приступом пішли
Та до окопів стали добиватись,
Бо там ще не досипані вали,
Тож там вони і вдертися могли.
Та наші стали моцно відбиватись
Король же їздив табором і всіх
Гнав на вали. Охотників зібралось,
На козаків у шанцях тих напались
І з втратами прогнали звідти їх.
Ще й дві корогви захопить змогли.
Та тут ті здрайці знову напосіли
І за вали вже наших відтіснили,
Вриватися у табір почали…
То вже кінець – подумалося нам,
Бо хто ж спроможний силу ту спинити?
Прийдеться тут і голови зложити.
Та тут, говорять, що Хмельницький сам
Примчав і крикнув до коза́ків: «Згода!»
Та припинилась веремія згодом
І відступився ворог. А вже нам
Було й не знати, кому дяку скласти
За те, що від біди порятував.
Казали, що король всю ніч не спав,
Бо ж посланців мав то до хана слати,
А то до того лотра, бо ж хотів
Про перемир’я повести розмову.
Уже багато пролилося крові,
Багато надто втрачено життів.
Хмельницький – той миритись не бажав,
Хотів наш табір врешті-решт добути.
Та хан про те вже не хотів і чути,
Він королівські обіцянки мав,
Що викуп сплатять чималий йому
І зможе, як у Крим буде вертати,
То на шляху всі землі грабувати.
Та й не хотілось ханові тому
Аби Хмельницький врешті гору взяв.
Йому обох ослабити хотілось.
Тож лотру тому, як вже не терпілось
Нас розчавити в таборі та мав
Він, врешті дослухатися до хана…
А скоро мусив підписати мир.
Вертався у барлогу дикий звір…
Тож, ота битва – то велика рана
На тілі Польщі, бо ж лягло отам
Немало тисяч братії, що вкрили
Поля під містом трупом ген на милю.
Не було з чого порадіти нам.
Отож, судіть – чи перемога то?
Так, збаразьких обложенців звільнили
Й підрізали тим здрайцям трохи крила.
У тім не сумнівається ніхто.
Але, повірте, що, коли б не хан,
То нам усім на полі тім лежати,
Або у Крим ясиром простувати,
Вмираючи від спраги і від ран.