Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Важко бути Бахом
Адам Олександрович Сом, органіст Будинку органної музики, в який перетворювався вечорами націлений загостреними лініями в небеса Миколаївський костел, геніальне творіння Владислава Городецького, пильно вдивлявся у дзеркальце, що висіло над поки що закритим клавіром, на титульному аркуші якого латинськими літерами сяяло коротке магічне слово Bach.
Варто визнати, Адама Олександровича мало цікавило віддзеркалення власного безбрового обличчя з трагічно опущеними куточками наче чимось ображеного рота. Й не поодинокі постаті літніх пар і випадкових студентів консерваторії привертали його увагу. Він напружено шукав, ставлячи дзеркальце під різні кути довгими пальцями, дівчину, яка сиділа, як завжди, у сьомому ряду лівого нефа. Тендітну, з великими захопленими очима, у зеленому береті на мініатюрній голівці з коротким прямим волоссям.
Так, у нього була муза, заради якої він щосереди ввечері прямував до величного органа у незмінно чорному пасторському сюртуку, при білих манжетах і комірці, з баховським клавіром під пахвою.
Адам Олександрович полегшено зітхнув, побачивши у чарівному дзеркальці жаданий образ. Дівчина збентежено вибачалась перед сивобородим старим, що галантно підхопився, вивільняючи прохід до її місця. Адам Олександрович з приємним хвилюванням відчув, як тепла хвиля набігає на змерзле тіло у досі ще, незважаючи на майже кінець жовтня, неопалюваному залі. Навіть долоні стали трішки вологими, і він непомітно промокнув їх завчасно прихованим білосніжним носовичком.
Нарешті, запанувала тиша.
Адам Олександрович благоговійно відкрив клавір, закинув голову до фігурки розп’ятого Христа, яка парила над залом у променях сонця, що пробивалися крізь різнокольорові скельця вітражів, і опустив руки на клавіатуру.
Здавалось, величні гармонійні побудови, дивовижні у своїй всеохоплюючій простоті теми, що вторили, перегукувалися, наздоганяли одне одного, – заповнювали, повільно розтікаючись у різні боки, весь простір.
Він грав аскетично, безпристрасно, якщо хочете, безособово. У ці божественні хвилини перед вами був вже не Адам Олександрович Сом, немолодий лисуватий органіст з чисто символічною зарплатою, що мешкає в однокімнатній квартирі з паралізованою мамою й чорно-білим спанієлем, який вірно чекає під дверима свого хазяїна, а сам Бах. Так-так, Йоган Себастьян Бах – багатодітний, багатостраждальний, ніким не коханий, невизнаний, влачащий майже злиденне існування, стрімко сліпнучий… Однак той, хто чує хорали небесних херувимів, при звуках яких завмирає серце, хочеться впасти на коліна й ревно дякувати Богові.
…Адам Олександрович на сходах вже майже безлюдного костелу марно намагався розкрити задубілу від старості й вогкості парасольку, адже колючий осінній дощик, що зарядив прямо з ранку, дедалі посилювався.
Останні глядачі, точніше, слухачі (на що тут дивитися – на сутулу спину у поношеному чорному сюртуку?) окремими групками розбрідалися хто куди.
І раптом він прямо перед собою побачив Її – дівчину в зеленому береті. Однак вона була не сама. Поруч з нею стояв високий молодик, який однією рукою тримав величезний синьо-білий зонт, а іншою ніжно підтримував Її під лікоть. Адам Олександрович одразу зніяковів, спиця, що вмить вискочила з розкритої парасолі, боляче ужалила палець. Стало якось холоднувато і незатишно. Було прикро до сліз. Він відчув себе ображеною дитиною, в якої раптом забрали улюблену іграшку. А, зрештою, чого, власне кажучи, було ображатися? Він, бачте, не очікував, що у Його дівчини може бути молодий чоловік. А цей молодий чоловік був. Й був, напевно, давно. І, напевно, завжди знаходився у залі поруч з нею. Просто Адам Олександрович його не бачив. Хоча він взагалі нікого не бачив, окрім Неї…
Адам Олександрович, сумно посміхаючись, повільно блукав по самотніх вулицях, обережно обходячи калюжі із затонулим у них тьмяним листям.
Він все, звичайно ж, розумів. От скажіть, будь ласка, що може дати юному чарівному створінню не дуже молодий й, здається, не дуже вродливий музикант, що скромно мешкає в однокімнатній квартирі з тихо згасаючою мамою й добрягою-псом?
Та й взагалі, що може дати Бах? Що, крім витканої з неземних звуків гармонії?!
Автор: Юрій Гундарєв
2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Важко бути Бахом
Адам Олександрович Сом, органіст Будинку органної музики, в який перетворювався вечорами націлений загостреними лініями в небеса Миколаївський костел, геніальне творіння Владислава Городецького, пильно вдивлявся у дзеркальце, що висіло над поки що закритим клавіром, на титульному аркуші якого латинськими літерами сяяло коротке магічне слово Bach.
Варто визнати, Адама Олександровича мало цікавило віддзеркалення власного безбрового обличчя з трагічно опущеними куточками наче чимось ображеного рота. Й не поодинокі постаті літніх пар і випадкових студентів консерваторії привертали його увагу. Він напружено шукав, ставлячи дзеркальце під різні кути довгими пальцями, дівчину, яка сиділа, як завжди, у сьомому ряду лівого нефа. Тендітну, з великими захопленими очима, у зеленому береті на мініатюрній голівці з коротким прямим волоссям.
Так, у нього була муза, заради якої він щосереди ввечері прямував до величного органа у незмінно чорному пасторському сюртуку, при білих манжетах і комірці, з баховським клавіром під пахвою.
Адам Олександрович полегшено зітхнув, побачивши у чарівному дзеркальці жаданий образ. Дівчина збентежено вибачалась перед сивобородим старим, що галантно підхопився, вивільняючи прохід до її місця. Адам Олександрович з приємним хвилюванням відчув, як тепла хвиля набігає на змерзле тіло у досі ще, незважаючи на майже кінець жовтня, неопалюваному залі. Навіть долоні стали трішки вологими, і він непомітно промокнув їх завчасно прихованим білосніжним носовичком.
Нарешті, запанувала тиша.
Адам Олександрович благоговійно відкрив клавір, закинув голову до фігурки розп’ятого Христа, яка парила над залом у променях сонця, що пробивалися крізь різнокольорові скельця вітражів, і опустив руки на клавіатуру.
Здавалось, величні гармонійні побудови, дивовижні у своїй всеохоплюючій простоті теми, що вторили, перегукувалися, наздоганяли одне одного, – заповнювали, повільно розтікаючись у різні боки, весь простір.
Він грав аскетично, безпристрасно, якщо хочете, безособово. У ці божественні хвилини перед вами був вже не Адам Олександрович Сом, немолодий лисуватий органіст з чисто символічною зарплатою, що мешкає в однокімнатній квартирі з паралізованою мамою й чорно-білим спанієлем, який вірно чекає під дверима свого хазяїна, а сам Бах. Так-так, Йоган Себастьян Бах – багатодітний, багатостраждальний, ніким не коханий, невизнаний, влачащий майже злиденне існування, стрімко сліпнучий… Однак той, хто чує хорали небесних херувимів, при звуках яких завмирає серце, хочеться впасти на коліна й ревно дякувати Богові.
…Адам Олександрович на сходах вже майже безлюдного костелу марно намагався розкрити задубілу від старості й вогкості парасольку, адже колючий осінній дощик, що зарядив прямо з ранку, дедалі посилювався.
Останні глядачі, точніше, слухачі (на що тут дивитися – на сутулу спину у поношеному чорному сюртуку?) окремими групками розбрідалися хто куди.
І раптом він прямо перед собою побачив Її – дівчину в зеленому береті. Однак вона була не сама. Поруч з нею стояв високий молодик, який однією рукою тримав величезний синьо-білий зонт, а іншою ніжно підтримував Її під лікоть. Адам Олександрович одразу зніяковів, спиця, що вмить вискочила з розкритої парасолі, боляче ужалила палець. Стало якось холоднувато і незатишно. Було прикро до сліз. Він відчув себе ображеною дитиною, в якої раптом забрали улюблену іграшку. А, зрештою, чого, власне кажучи, було ображатися? Він, бачте, не очікував, що у Його дівчини може бути молодий чоловік. А цей молодий чоловік був. Й був, напевно, давно. І, напевно, завжди знаходився у залі поруч з нею. Просто Адам Олександрович його не бачив. Хоча він взагалі нікого не бачив, окрім Неї…
Адам Олександрович, сумно посміхаючись, повільно блукав по самотніх вулицях, обережно обходячи калюжі із затонулим у них тьмяним листям.
Він все, звичайно ж, розумів. От скажіть, будь ласка, що може дати юному чарівному створінню не дуже молодий й, здається, не дуже вродливий музикант, що скромно мешкає в однокімнатній квартирі з тихо згасаючою мамою й добрягою-псом?
Та й взагалі, що може дати Бах? Що, крім витканої з неземних звуків гармонії?!
Автор: Юрій Гундарєв
2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
