Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Важко бути Бахом
Адам Олександрович Сом, органіст Будинку органної музики, в який перетворювався вечорами націлений загостреними лініями в небеса Миколаївський костел, геніальне творіння Владислава Городецького, пильно вдивлявся у дзеркальце, що висіло над поки що закритим клавіром, на титульному аркуші якого латинськими літерами сяяло коротке магічне слово Bach.
Варто визнати, Адама Олександровича мало цікавило віддзеркалення власного безбрового обличчя з трагічно опущеними куточками наче чимось ображеного рота. Й не поодинокі постаті літніх пар і випадкових студентів консерваторії привертали його увагу. Він напружено шукав, ставлячи дзеркальце під різні кути довгими пальцями, дівчину, яка сиділа, як завжди, у сьомому ряду лівого нефа. Тендітну, з великими захопленими очима, у зеленому береті на мініатюрній голівці з коротким прямим волоссям.
Так, у нього була муза, заради якої він щосереди ввечері прямував до величного органа у незмінно чорному пасторському сюртуку, при білих манжетах і комірці, з баховським клавіром під пахвою.
Адам Олександрович полегшено зітхнув, побачивши у чарівному дзеркальці жаданий образ. Дівчина збентежено вибачалась перед сивобородим старим, що галантно підхопився, вивільняючи прохід до її місця. Адам Олександрович з приємним хвилюванням відчув, як тепла хвиля набігає на змерзле тіло у досі ще, незважаючи на майже кінець жовтня, неопалюваному залі. Навіть долоні стали трішки вологими, і він непомітно промокнув їх завчасно прихованим білосніжним носовичком.
Нарешті, запанувала тиша.
Адам Олександрович благоговійно відкрив клавір, закинув голову до фігурки розп’ятого Христа, яка парила над залом у променях сонця, що пробивалися крізь різнокольорові скельця вітражів, і опустив руки на клавіатуру.
Здавалось, величні гармонійні побудови, дивовижні у своїй всеохоплюючій простоті теми, що вторили, перегукувалися, наздоганяли одне одного, – заповнювали, повільно розтікаючись у різні боки, весь простір.
Він грав аскетично, безпристрасно, якщо хочете, безособово. У ці божественні хвилини перед вами був вже не Адам Олександрович Сом, немолодий лисуватий органіст з чисто символічною зарплатою, що мешкає в однокімнатній квартирі з паралізованою мамою й чорно-білим спанієлем, який вірно чекає під дверима свого хазяїна, а сам Бах. Так-так, Йоган Себастьян Бах – багатодітний, багатостраждальний, ніким не коханий, невизнаний, влачащий майже злиденне існування, стрімко сліпнучий… Однак той, хто чує хорали небесних херувимів, при звуках яких завмирає серце, хочеться впасти на коліна й ревно дякувати Богові.
…Адам Олександрович на сходах вже майже безлюдного костелу марно намагався розкрити задубілу від старості й вогкості парасольку, адже колючий осінній дощик, що зарядив прямо з ранку, дедалі посилювався.
Останні глядачі, точніше, слухачі (на що тут дивитися – на сутулу спину у поношеному чорному сюртуку?) окремими групками розбрідалися хто куди.
І раптом він прямо перед собою побачив Її – дівчину в зеленому береті. Однак вона була не сама. Поруч з нею стояв високий молодик, який однією рукою тримав величезний синьо-білий зонт, а іншою ніжно підтримував Її під лікоть. Адам Олександрович одразу зніяковів, спиця, що вмить вискочила з розкритої парасолі, боляче ужалила палець. Стало якось холоднувато і незатишно. Було прикро до сліз. Він відчув себе ображеною дитиною, в якої раптом забрали улюблену іграшку. А, зрештою, чого, власне кажучи, було ображатися? Він, бачте, не очікував, що у Його дівчини може бути молодий чоловік. А цей молодий чоловік був. Й був, напевно, давно. І, напевно, завжди знаходився у залі поруч з нею. Просто Адам Олександрович його не бачив. Хоча він взагалі нікого не бачив, окрім Неї…
Адам Олександрович, сумно посміхаючись, повільно блукав по самотніх вулицях, обережно обходячи калюжі із затонулим у них тьмяним листям.
Він все, звичайно ж, розумів. От скажіть, будь ласка, що може дати юному чарівному створінню не дуже молодий й, здається, не дуже вродливий музикант, що скромно мешкає в однокімнатній квартирі з тихо згасаючою мамою й добрягою-псом?
Та й взагалі, що може дати Бах? Що, крім витканої з неземних звуків гармонії?!
Автор: Юрій Гундарєв
2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Важко бути Бахом
Адам Олександрович Сом, органіст Будинку органної музики, в який перетворювався вечорами націлений загостреними лініями в небеса Миколаївський костел, геніальне творіння Владислава Городецького, пильно вдивлявся у дзеркальце, що висіло над поки що закритим клавіром, на титульному аркуші якого латинськими літерами сяяло коротке магічне слово Bach.
Варто визнати, Адама Олександровича мало цікавило віддзеркалення власного безбрового обличчя з трагічно опущеними куточками наче чимось ображеного рота. Й не поодинокі постаті літніх пар і випадкових студентів консерваторії привертали його увагу. Він напружено шукав, ставлячи дзеркальце під різні кути довгими пальцями, дівчину, яка сиділа, як завжди, у сьомому ряду лівого нефа. Тендітну, з великими захопленими очима, у зеленому береті на мініатюрній голівці з коротким прямим волоссям.
Так, у нього була муза, заради якої він щосереди ввечері прямував до величного органа у незмінно чорному пасторському сюртуку, при білих манжетах і комірці, з баховським клавіром під пахвою.
Адам Олександрович полегшено зітхнув, побачивши у чарівному дзеркальці жаданий образ. Дівчина збентежено вибачалась перед сивобородим старим, що галантно підхопився, вивільняючи прохід до її місця. Адам Олександрович з приємним хвилюванням відчув, як тепла хвиля набігає на змерзле тіло у досі ще, незважаючи на майже кінець жовтня, неопалюваному залі. Навіть долоні стали трішки вологими, і він непомітно промокнув їх завчасно прихованим білосніжним носовичком.
Нарешті, запанувала тиша.
Адам Олександрович благоговійно відкрив клавір, закинув голову до фігурки розп’ятого Христа, яка парила над залом у променях сонця, що пробивалися крізь різнокольорові скельця вітражів, і опустив руки на клавіатуру.
Здавалось, величні гармонійні побудови, дивовижні у своїй всеохоплюючій простоті теми, що вторили, перегукувалися, наздоганяли одне одного, – заповнювали, повільно розтікаючись у різні боки, весь простір.
Він грав аскетично, безпристрасно, якщо хочете, безособово. У ці божественні хвилини перед вами був вже не Адам Олександрович Сом, немолодий лисуватий органіст з чисто символічною зарплатою, що мешкає в однокімнатній квартирі з паралізованою мамою й чорно-білим спанієлем, який вірно чекає під дверима свого хазяїна, а сам Бах. Так-так, Йоган Себастьян Бах – багатодітний, багатостраждальний, ніким не коханий, невизнаний, влачащий майже злиденне існування, стрімко сліпнучий… Однак той, хто чує хорали небесних херувимів, при звуках яких завмирає серце, хочеться впасти на коліна й ревно дякувати Богові.
…Адам Олександрович на сходах вже майже безлюдного костелу марно намагався розкрити задубілу від старості й вогкості парасольку, адже колючий осінній дощик, що зарядив прямо з ранку, дедалі посилювався.
Останні глядачі, точніше, слухачі (на що тут дивитися – на сутулу спину у поношеному чорному сюртуку?) окремими групками розбрідалися хто куди.
І раптом він прямо перед собою побачив Її – дівчину в зеленому береті. Однак вона була не сама. Поруч з нею стояв високий молодик, який однією рукою тримав величезний синьо-білий зонт, а іншою ніжно підтримував Її під лікоть. Адам Олександрович одразу зніяковів, спиця, що вмить вискочила з розкритої парасолі, боляче ужалила палець. Стало якось холоднувато і незатишно. Було прикро до сліз. Він відчув себе ображеною дитиною, в якої раптом забрали улюблену іграшку. А, зрештою, чого, власне кажучи, було ображатися? Він, бачте, не очікував, що у Його дівчини може бути молодий чоловік. А цей молодий чоловік був. Й був, напевно, давно. І, напевно, завжди знаходився у залі поруч з нею. Просто Адам Олександрович його не бачив. Хоча він взагалі нікого не бачив, окрім Неї…
Адам Олександрович, сумно посміхаючись, повільно блукав по самотніх вулицях, обережно обходячи калюжі із затонулим у них тьмяним листям.
Він все, звичайно ж, розумів. От скажіть, будь ласка, що може дати юному чарівному створінню не дуже молодий й, здається, не дуже вродливий музикант, що скромно мешкає в однокімнатній квартирі з тихо згасаючою мамою й добрягою-псом?
Та й взагалі, що може дати Бах? Що, крім витканої з неземних звуків гармонії?!
Автор: Юрій Гундарєв
2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
