Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
"Битва" біля Карансебешу у 1788 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Битва" біля Карансебешу у 1788 році
Послухав анекдот від Зеленського про війну Росії з НАТО і пригадалася давня історія, як вміють імперські армії воювати.
Горілка не доводить до добра.
Про це не раз вже люди говорили.
Ви чули, як австрійці бій пропили?
І це, пробачте, не словесна гра.
Було то так. Зібралися якось
Із турками австрійці воювати.
А Австрія тоді (ви б мали знати) –
Імперія іще була. Так ось,
Багато проживало в ній людей,
Народів різних і, таке бувало,
Що й мови один одного не знали.
І ось оте австрійське військо йде
Супроти турків. Попереду всіх
Летять гусари, ворога шукають.
Аж тут циганський табір зустрічають.
Коней спиняють стомлених своїх
І, щоби якось дух свій піднести,
В циган тих діжку шнапсу закупили.
Ну, сіли, звісно, тут же і розпили.
Тут треба ж ще й піхоті підійти!
І зажадали дати трохи їм.
Гусарам же самим здалося мало,
Вони піхоті дулю показали.
А то нахабством видалося тим.
Зчинилась бійка. Квасили носи,
Трощили зуби, билися затято.
Нові загони стали прибувати.
Хоч перші розібратись ще могли,
Що «наші» кінні тузять «наших» піших .
Ті за одних встрявали, ті за інших.
Так само кулаками «бій» вели.
Ті, що пізніше стали прибувати,
Рішили, що то «наші» турок б’ють.
А вже на турок накипіла лють,
Отож взялись у ту юрму стріляти.
Одна з сторін усе ж перемогла,
Побитого «противника» погнала.
Австрійські офіцери закричали:
«Хальт! Хальт!» - та для солдат була
У метушні чи ж мова зрозуміла.
Їм видалось, кричать: «Алла!Алла!»
Тож стрілянина більшою пішла.
А тут іще й гармати підкотили.
І бити стали ядрами в юрму.
До того ж, звідкись вирвалися коні.
Здалося, що турецька то погоня.
Таке тут почалось. В огні, в диму
Метались люди. Військо геть усе
У ту епічну «битву» вже вступило.
Само себе стріляло і лупило.
Здалося – турки мчать , земля трясе.
Всі кинулися через міст тікать,
Бо вже здалося – турки беруть гору.
Не витримавши, міст звалився скоро.
Тож людям довелося потопать.
Сам імператор Йосип теж гадав,
Що з турками прийшлося воювати,
Хотів був трохи тим покерувати,
А кінь його із ляку задки дав
Та й імператор в річку полетів.
Ото тим тільки й зміг порятуватись…
Прийшлося туркам довго дивуватись,
Коли прийшли сюди за кілька днів.
Навколо гори трупів, купи зброї.
Хто і кого на полі тім побив?
Ще перемога в жодному з боїв
Такою не була для них легкою.
Горілка не доводить до добра.
Про це не раз вже люди говорили.
Ви чули, як австрійці бій пропили?
І це, пробачте, не словесна гра.
Було то так. Зібралися якось
Із турками австрійці воювати.
А Австрія тоді (ви б мали знати) –
Імперія іще була. Так ось,
Багато проживало в ній людей,
Народів різних і, таке бувало,
Що й мови один одного не знали.
І ось оте австрійське військо йде
Супроти турків. Попереду всіх
Летять гусари, ворога шукають.
Аж тут циганський табір зустрічають.
Коней спиняють стомлених своїх
І, щоби якось дух свій піднести,
В циган тих діжку шнапсу закупили.
Ну, сіли, звісно, тут же і розпили.
Тут треба ж ще й піхоті підійти!
І зажадали дати трохи їм.
Гусарам же самим здалося мало,
Вони піхоті дулю показали.
А то нахабством видалося тим.
Зчинилась бійка. Квасили носи,
Трощили зуби, билися затято.
Нові загони стали прибувати.
Хоч перші розібратись ще могли,
Що «наші» кінні тузять «наших» піших .
Ті за одних встрявали, ті за інших.
Так само кулаками «бій» вели.
Ті, що пізніше стали прибувати,
Рішили, що то «наші» турок б’ють.
А вже на турок накипіла лють,
Отож взялись у ту юрму стріляти.
Одна з сторін усе ж перемогла,
Побитого «противника» погнала.
Австрійські офіцери закричали:
«Хальт! Хальт!» - та для солдат була
У метушні чи ж мова зрозуміла.
Їм видалось, кричать: «Алла!Алла!»
Тож стрілянина більшою пішла.
А тут іще й гармати підкотили.
І бити стали ядрами в юрму.
До того ж, звідкись вирвалися коні.
Здалося, що турецька то погоня.
Таке тут почалось. В огні, в диму
Метались люди. Військо геть усе
У ту епічну «битву» вже вступило.
Само себе стріляло і лупило.
Здалося – турки мчать , земля трясе.
Всі кинулися через міст тікать,
Бо вже здалося – турки беруть гору.
Не витримавши, міст звалився скоро.
Тож людям довелося потопать.
Сам імператор Йосип теж гадав,
Що з турками прийшлося воювати,
Хотів був трохи тим покерувати,
А кінь його із ляку задки дав
Та й імператор в річку полетів.
Ото тим тільки й зміг порятуватись…
Прийшлося туркам довго дивуватись,
Коли прийшли сюди за кілька днів.
Навколо гори трупів, купи зброї.
Хто і кого на полі тім побив?
Ще перемога в жодному з боїв
Такою не була для них легкою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
