Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.21
07:11
Почуваюся нівроку
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
2026.08.21
05:33
Вага Римського золота
«Ті, хто хотів бачити моє приниження,
побачили власну жорстокість».
З уст царівни Єгипту Арсіної
Мої пальці торкаються срібного амулета на шиї жриці. Він легкий, майже невагомий – не те що ланцюги, які римський це
2026.08.20
21:59
Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
2026.08.20
21:41
Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
"Битва" біля Карансебешу у 1788 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Битва" біля Карансебешу у 1788 році
Послухав анекдот від Зеленського про війну Росії з НАТО і пригадалася давня історія, як вміють імперські армії воювати.
Горілка не доводить до добра.
Про це не раз вже люди говорили.
Ви чули, як австрійці бій пропили?
І це, пробачте, не словесна гра.
Було то так. Зібралися якось
Із турками австрійці воювати.
А Австрія тоді (ви б мали знати) –
Імперія іще була. Так ось,
Багато проживало в ній людей,
Народів різних і, таке бувало,
Що й мови один одного не знали.
І ось оте австрійське військо йде
Супроти турків. Попереду всіх
Летять гусари, ворога шукають.
Аж тут циганський табір зустрічають.
Коней спиняють стомлених своїх
І, щоби якось дух свій піднести,
В циган тих діжку шнапсу закупили.
Ну, сіли, звісно, тут же і розпили.
Тут треба ж ще й піхоті підійти!
І зажадали дати трохи їм.
Гусарам же самим здалося мало,
Вони піхоті дулю показали.
А то нахабством видалося тим.
Зчинилась бійка. Квасили носи,
Трощили зуби, билися затято.
Нові загони стали прибувати.
Хоч перші розібратись ще могли,
Що «наші» кінні тузять «наших» піших .
Ті за одних встрявали, ті за інших.
Так само кулаками «бій» вели.
Ті, що пізніше стали прибувати,
Рішили, що то «наші» турок б’ють.
А вже на турок накипіла лють,
Отож взялись у ту юрму стріляти.
Одна з сторін усе ж перемогла,
Побитого «противника» погнала.
Австрійські офіцери закричали:
«Хальт! Хальт!» - та для солдат була
У метушні чи ж мова зрозуміла.
Їм видалось, кричать: «Алла!Алла!»
Тож стрілянина більшою пішла.
А тут іще й гармати підкотили.
І бити стали ядрами в юрму.
До того ж, звідкись вирвалися коні.
Здалося, що турецька то погоня.
Таке тут почалось. В огні, в диму
Метались люди. Військо геть усе
У ту епічну «битву» вже вступило.
Само себе стріляло і лупило.
Здалося – турки мчать , земля трясе.
Всі кинулися через міст тікать,
Бо вже здалося – турки беруть гору.
Не витримавши, міст звалився скоро.
Тож людям довелося потопать.
Сам імператор Йосип теж гадав,
Що з турками прийшлося воювати,
Хотів був трохи тим покерувати,
А кінь його із ляку задки дав
Та й імператор в річку полетів.
Ото тим тільки й зміг порятуватись…
Прийшлося туркам довго дивуватись,
Коли прийшли сюди за кілька днів.
Навколо гори трупів, купи зброї.
Хто і кого на полі тім побив?
Ще перемога в жодному з боїв
Такою не була для них легкою.
Горілка не доводить до добра.
Про це не раз вже люди говорили.
Ви чули, як австрійці бій пропили?
І це, пробачте, не словесна гра.
Було то так. Зібралися якось
Із турками австрійці воювати.
А Австрія тоді (ви б мали знати) –
Імперія іще була. Так ось,
Багато проживало в ній людей,
Народів різних і, таке бувало,
Що й мови один одного не знали.
І ось оте австрійське військо йде
Супроти турків. Попереду всіх
Летять гусари, ворога шукають.
Аж тут циганський табір зустрічають.
Коней спиняють стомлених своїх
І, щоби якось дух свій піднести,
В циган тих діжку шнапсу закупили.
Ну, сіли, звісно, тут же і розпили.
Тут треба ж ще й піхоті підійти!
І зажадали дати трохи їм.
Гусарам же самим здалося мало,
Вони піхоті дулю показали.
А то нахабством видалося тим.
Зчинилась бійка. Квасили носи,
Трощили зуби, билися затято.
Нові загони стали прибувати.
Хоч перші розібратись ще могли,
Що «наші» кінні тузять «наших» піших .
Ті за одних встрявали, ті за інших.
Так само кулаками «бій» вели.
Ті, що пізніше стали прибувати,
Рішили, що то «наші» турок б’ють.
А вже на турок накипіла лють,
Отож взялись у ту юрму стріляти.
Одна з сторін усе ж перемогла,
Побитого «противника» погнала.
Австрійські офіцери закричали:
«Хальт! Хальт!» - та для солдат була
У метушні чи ж мова зрозуміла.
Їм видалось, кричать: «Алла!Алла!»
Тож стрілянина більшою пішла.
А тут іще й гармати підкотили.
І бити стали ядрами в юрму.
До того ж, звідкись вирвалися коні.
Здалося, що турецька то погоня.
Таке тут почалось. В огні, в диму
Метались люди. Військо геть усе
У ту епічну «битву» вже вступило.
Само себе стріляло і лупило.
Здалося – турки мчать , земля трясе.
Всі кинулися через міст тікать,
Бо вже здалося – турки беруть гору.
Не витримавши, міст звалився скоро.
Тож людям довелося потопать.
Сам імператор Йосип теж гадав,
Що з турками прийшлося воювати,
Хотів був трохи тим покерувати,
А кінь його із ляку задки дав
Та й імператор в річку полетів.
Ото тим тільки й зміг порятуватись…
Прийшлося туркам довго дивуватись,
Коли прийшли сюди за кілька днів.
Навколо гори трупів, купи зброї.
Хто і кого на полі тім побив?
Ще перемога в жодному з боїв
Такою не була для них легкою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
