Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вірна /
Проза
Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - VІІІ чи остання
Вона намагалася кожного ранку бігати. Їй уже за 60, але в душі почуває себе зовсім молодесенькою дівчиною. Влітку бігала кожного дня по колу спортивного майданчика найближчої школи. Саме в цьому віці у неї виникла така потреба. Бігла і уявляла себе секундною стрілкою на циферблаті величезного годинника. І напрям її був за годинниковою стрілкою.
На ділі ж виявилося, що ранкова пробіжка дуже дисциплінує. До того ж вона відчуває себе на сходинку вище від інших: «Ага! Я це зробила! А ви так зможете?Що? Ні! Слабаки…»
Та сьогодні все пішло не так, як завжди, бо до неї приєдналася дівчинка. Бігала не синхронно з жінкою, а навпаки – проти ходу годинникової стрілки. Зближуючись із юною спортсменкою, вона намагалася зустрітися з нею очима. Але та, ніби навмисне, не дивилася на спортивну бабцю у модному костюмі кольору фуксії і зручних кросівках. На дівчинці ж були звичайні джинсові шорти, біла футболка, на ногах – чорні кеди. Жінка машинально відмітила, що так одягалася колись і сама, років із тридцять тому. А ця дівчинка гарненька! Чорне волосся, туго стягнуте в кінський хвіст, сягало плечей. Струнка, худорлява... Жінка перейшла на швидкий крок.
- Правило наступного кроку.
Почула позаду себе дівочий голос. Різко зупинилася, озирнулася. Дівчинка стояла і дивилася на неї. Не просто дивилася, а розглядала. Кожну зморшку на її обличчі, кожну сиву волосинку в зачісці...
- А ти постаріла, - сумно зітхнула. – важко ж тобі було йти уперед...
Ці слова прозвучали, як констатація вже звершеного факту. Жінка це й сама знала. Старість ще ніхто не навчився зупиняти. Теж почала пильніше роздивлятися дівчинку. І, як раніше, помічала схожість із собою молодою. Вона теж колись була стрімка і рвучка. Ішла своєю життєвою дорогою, не обдумуючи наслідків. Тепер має те, на що заслуговує: ні родини, ні дитини, ні коханої людини.
- А все ж могло скластися інакше, - знову звернулася до неї дівчинка. - Якби ти дотримувалася "Правила наступного кроку".
- Що ти таке кажеш? Які ще правила та кроки? І що за тон? Ти ж, дівчинка, розмовляєш із жінкою старшою за тебе! Де елементарна ввічливість?
- Ох! Скільки питань одразу! Я ВАМИ захоплююсь і пишаюсь, - з усмішкою промовила та у відповідь. - А могла б бути вашою онукою...
- Що? Як? – жінка розгублено потерла кінчик носа (це у неї виходило машинально у миті найбільшого хвилювання).
- Так-так. І немає чому дивуватися. Давай краще я нагадаю тобі, вибачте, ВАМ, ці "правила", які самі ж собі і придумали.
Усміхнені очі дівчинки незвичного фіалкового кольору віддзеркалювали здивоване обличчя жінки.
- Уявляєш, кожен зроблений тобою крок несе в собі розвиток нової події. От зараз ти стоїш на місці. Куди ти хочеш ступити? Вправо чи вліво? Вперед чи назад?
- Хіба ж це так важливо? Захочу додому піти - повернусь назад, до магазину - то ступну вперед...
- Отож-то й воно, що “захочу”. Тобто ти дієш необдумано: захотілося – зробила. Наслідки одного лише кроку можуть бути невиправними. А думати не пробувала перед тим, як ступити?
«Ну що з цим робити? Таке молоде, а дорослих уже повчає… Можливо, треба навчити її саму?» - думала жінка, роздивляючись під ногами асфальт.
- А яким буде твій наступний крок? – сама спитала дівчинку.
- Ось у цьому ти вся! – лукаво примружила свої очі та. – Замість того, щоб відповісти на запитання, сама запитуєш інших! Вчителькою, мабуть, працюєш?
«Краще промовчу. Навіщо мені це все потрібно? Задурює мені голову», - жінка мовчки повернулася до співрозмовниці спиною і пішла собі додому.
Тільки зайшовши до своєї кімнати, згадала, що колись сама розповідала своєму майбутньому чоловікові про теорію необачного кроку. Посміхнулася. Підійшла до дзеркала, поглянула на себе: крізь зморшки на чолі та у куточках очей проступила лукава посмішка недавньої юної незнайомки. А що? Можливо, вона права…
Жінка підійшла до столу, взяла перший, який потрапив під руку, зошит і розгорнула на останній сторінці. Списаний олівець лежав тут же. Покрутила олівця у пальцях і вивела на сьомому рядку зверху: «Правила наступного кроку». Слова почали слухняно шикуватися в речення. Нарешті вона відчула себе щасливою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - VІІІ чи остання
Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти: ваші долі нерозривно пов’язані
Історія восьма
Вона намагалася кожного ранку бігати. Їй уже за 60, але в душі почуває себе зовсім молодесенькою дівчиною. Влітку бігала кожного дня по колу спортивного майданчика найближчої школи. Саме в цьому віці у неї виникла така потреба. Бігла і уявляла себе секундною стрілкою на циферблаті величезного годинника. І напрям її був за годинниковою стрілкою.
На ділі ж виявилося, що ранкова пробіжка дуже дисциплінує. До того ж вона відчуває себе на сходинку вище від інших: «Ага! Я це зробила! А ви так зможете?Що? Ні! Слабаки…»
Та сьогодні все пішло не так, як завжди, бо до неї приєдналася дівчинка. Бігала не синхронно з жінкою, а навпаки – проти ходу годинникової стрілки. Зближуючись із юною спортсменкою, вона намагалася зустрітися з нею очима. Але та, ніби навмисне, не дивилася на спортивну бабцю у модному костюмі кольору фуксії і зручних кросівках. На дівчинці ж були звичайні джинсові шорти, біла футболка, на ногах – чорні кеди. Жінка машинально відмітила, що так одягалася колись і сама, років із тридцять тому. А ця дівчинка гарненька! Чорне волосся, туго стягнуте в кінський хвіст, сягало плечей. Струнка, худорлява... Жінка перейшла на швидкий крок.
- Правило наступного кроку.
Почула позаду себе дівочий голос. Різко зупинилася, озирнулася. Дівчинка стояла і дивилася на неї. Не просто дивилася, а розглядала. Кожну зморшку на її обличчі, кожну сиву волосинку в зачісці...
- А ти постаріла, - сумно зітхнула. – важко ж тобі було йти уперед...
Ці слова прозвучали, як констатація вже звершеного факту. Жінка це й сама знала. Старість ще ніхто не навчився зупиняти. Теж почала пильніше роздивлятися дівчинку. І, як раніше, помічала схожість із собою молодою. Вона теж колись була стрімка і рвучка. Ішла своєю життєвою дорогою, не обдумуючи наслідків. Тепер має те, на що заслуговує: ні родини, ні дитини, ні коханої людини.
- А все ж могло скластися інакше, - знову звернулася до неї дівчинка. - Якби ти дотримувалася "Правила наступного кроку".
- Що ти таке кажеш? Які ще правила та кроки? І що за тон? Ти ж, дівчинка, розмовляєш із жінкою старшою за тебе! Де елементарна ввічливість?
- Ох! Скільки питань одразу! Я ВАМИ захоплююсь і пишаюсь, - з усмішкою промовила та у відповідь. - А могла б бути вашою онукою...
- Що? Як? – жінка розгублено потерла кінчик носа (це у неї виходило машинально у миті найбільшого хвилювання).
- Так-так. І немає чому дивуватися. Давай краще я нагадаю тобі, вибачте, ВАМ, ці "правила", які самі ж собі і придумали.
Усміхнені очі дівчинки незвичного фіалкового кольору віддзеркалювали здивоване обличчя жінки.
- Уявляєш, кожен зроблений тобою крок несе в собі розвиток нової події. От зараз ти стоїш на місці. Куди ти хочеш ступити? Вправо чи вліво? Вперед чи назад?
- Хіба ж це так важливо? Захочу додому піти - повернусь назад, до магазину - то ступну вперед...
- Отож-то й воно, що “захочу”. Тобто ти дієш необдумано: захотілося – зробила. Наслідки одного лише кроку можуть бути невиправними. А думати не пробувала перед тим, як ступити?
«Ну що з цим робити? Таке молоде, а дорослих уже повчає… Можливо, треба навчити її саму?» - думала жінка, роздивляючись під ногами асфальт.
- А яким буде твій наступний крок? – сама спитала дівчинку.
- Ось у цьому ти вся! – лукаво примружила свої очі та. – Замість того, щоб відповісти на запитання, сама запитуєш інших! Вчителькою, мабуть, працюєш?
«Краще промовчу. Навіщо мені це все потрібно? Задурює мені голову», - жінка мовчки повернулася до співрозмовниці спиною і пішла собі додому.
Тільки зайшовши до своєї кімнати, згадала, що колись сама розповідала своєму майбутньому чоловікові про теорію необачного кроку. Посміхнулася. Підійшла до дзеркала, поглянула на себе: крізь зморшки на чолі та у куточках очей проступила лукава посмішка недавньої юної незнайомки. А що? Можливо, вона права…
Жінка підійшла до столу, взяла перший, який потрапив під руку, зошит і розгорнула на останній сторінці. Списаний олівець лежав тут же. Покрутила олівця у пальцях і вивела на сьомому рядку зверху: «Правила наступного кроку». Слова почали слухняно шикуватися в речення. Нарешті вона відчула себе щасливою.
Уривки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
