ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вірна /
Проза
Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - VІІІ чи остання
Вона намагалася кожного ранку бігати. Їй уже за 60, але в душі почуває себе зовсім молодесенькою дівчиною. Влітку бігала кожного дня по колу спортивного майданчика найближчої школи. Саме в цьому віці у неї виникла така потреба. Бігла і уявляла себе секундною стрілкою на циферблаті величезного годинника. І напрям її був за годинниковою стрілкою.
На ділі ж виявилося, що ранкова пробіжка дуже дисциплінує. До того ж вона відчуває себе на сходинку вище від інших: «Ага! Я це зробила! А ви так зможете?Що? Ні! Слабаки…»
Та сьогодні все пішло не так, як завжди, бо до неї приєдналася дівчинка. Бігала не синхронно з жінкою, а навпаки – проти ходу годинникової стрілки. Зближуючись із юною спортсменкою, вона намагалася зустрітися з нею очима. Але та, ніби навмисне, не дивилася на спортивну бабцю у модному костюмі кольору фуксії і зручних кросівках. На дівчинці ж були звичайні джинсові шорти, біла футболка, на ногах – чорні кеди. Жінка машинально відмітила, що так одягалася колись і сама, років із тридцять тому. А ця дівчинка гарненька! Чорне волосся, туго стягнуте в кінський хвіст, сягало плечей. Струнка, худорлява... Жінка перейшла на швидкий крок.
- Правило наступного кроку.
Почула позаду себе дівочий голос. Різко зупинилася, озирнулася. Дівчинка стояла і дивилася на неї. Не просто дивилася, а розглядала. Кожну зморшку на її обличчі, кожну сиву волосинку в зачісці...
- А ти постаріла, - сумно зітхнула. – важко ж тобі було йти уперед...
Ці слова прозвучали, як констатація вже звершеного факту. Жінка це й сама знала. Старість ще ніхто не навчився зупиняти. Теж почала пильніше роздивлятися дівчинку. І, як раніше, помічала схожість із собою молодою. Вона теж колись була стрімка і рвучка. Ішла своєю життєвою дорогою, не обдумуючи наслідків. Тепер має те, на що заслуговує: ні родини, ні дитини, ні коханої людини.
- А все ж могло скластися інакше, - знову звернулася до неї дівчинка. - Якби ти дотримувалася "Правила наступного кроку".
- Що ти таке кажеш? Які ще правила та кроки? І що за тон? Ти ж, дівчинка, розмовляєш із жінкою старшою за тебе! Де елементарна ввічливість?
- Ох! Скільки питань одразу! Я ВАМИ захоплююсь і пишаюсь, - з усмішкою промовила та у відповідь. - А могла б бути вашою онукою...
- Що? Як? – жінка розгублено потерла кінчик носа (це у неї виходило машинально у миті найбільшого хвилювання).
- Так-так. І немає чому дивуватися. Давай краще я нагадаю тобі, вибачте, ВАМ, ці "правила", які самі ж собі і придумали.
Усміхнені очі дівчинки незвичного фіалкового кольору віддзеркалювали здивоване обличчя жінки.
- Уявляєш, кожен зроблений тобою крок несе в собі розвиток нової події. От зараз ти стоїш на місці. Куди ти хочеш ступити? Вправо чи вліво? Вперед чи назад?
- Хіба ж це так важливо? Захочу додому піти - повернусь назад, до магазину - то ступну вперед...
- Отож-то й воно, що “захочу”. Тобто ти дієш необдумано: захотілося – зробила. Наслідки одного лише кроку можуть бути невиправними. А думати не пробувала перед тим, як ступити?
«Ну що з цим робити? Таке молоде, а дорослих уже повчає… Можливо, треба навчити її саму?» - думала жінка, роздивляючись під ногами асфальт.
- А яким буде твій наступний крок? – сама спитала дівчинку.
- Ось у цьому ти вся! – лукаво примружила свої очі та. – Замість того, щоб відповісти на запитання, сама запитуєш інших! Вчителькою, мабуть, працюєш?
«Краще промовчу. Навіщо мені це все потрібно? Задурює мені голову», - жінка мовчки повернулася до співрозмовниці спиною і пішла собі додому.
Тільки зайшовши до своєї кімнати, згадала, що колись сама розповідала своєму майбутньому чоловікові про теорію необачного кроку. Посміхнулася. Підійшла до дзеркала, поглянула на себе: крізь зморшки на чолі та у куточках очей проступила лукава посмішка недавньої юної незнайомки. А що? Можливо, вона права…
Жінка підійшла до столу, взяла перший, який потрапив під руку, зошит і розгорнула на останній сторінці. Списаний олівець лежав тут же. Покрутила олівця у пальцях і вивела на сьомому рядку зверху: «Правила наступного кроку». Слова почали слухняно шикуватися в речення. Нарешті вона відчула себе щасливою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - VІІІ чи остання
Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти: ваші долі нерозривно пов’язані
Історія восьма
Вона намагалася кожного ранку бігати. Їй уже за 60, але в душі почуває себе зовсім молодесенькою дівчиною. Влітку бігала кожного дня по колу спортивного майданчика найближчої школи. Саме в цьому віці у неї виникла така потреба. Бігла і уявляла себе секундною стрілкою на циферблаті величезного годинника. І напрям її був за годинниковою стрілкою.
На ділі ж виявилося, що ранкова пробіжка дуже дисциплінує. До того ж вона відчуває себе на сходинку вище від інших: «Ага! Я це зробила! А ви так зможете?Що? Ні! Слабаки…»
Та сьогодні все пішло не так, як завжди, бо до неї приєдналася дівчинка. Бігала не синхронно з жінкою, а навпаки – проти ходу годинникової стрілки. Зближуючись із юною спортсменкою, вона намагалася зустрітися з нею очима. Але та, ніби навмисне, не дивилася на спортивну бабцю у модному костюмі кольору фуксії і зручних кросівках. На дівчинці ж були звичайні джинсові шорти, біла футболка, на ногах – чорні кеди. Жінка машинально відмітила, що так одягалася колись і сама, років із тридцять тому. А ця дівчинка гарненька! Чорне волосся, туго стягнуте в кінський хвіст, сягало плечей. Струнка, худорлява... Жінка перейшла на швидкий крок.
- Правило наступного кроку.
Почула позаду себе дівочий голос. Різко зупинилася, озирнулася. Дівчинка стояла і дивилася на неї. Не просто дивилася, а розглядала. Кожну зморшку на її обличчі, кожну сиву волосинку в зачісці...
- А ти постаріла, - сумно зітхнула. – важко ж тобі було йти уперед...
Ці слова прозвучали, як констатація вже звершеного факту. Жінка це й сама знала. Старість ще ніхто не навчився зупиняти. Теж почала пильніше роздивлятися дівчинку. І, як раніше, помічала схожість із собою молодою. Вона теж колись була стрімка і рвучка. Ішла своєю життєвою дорогою, не обдумуючи наслідків. Тепер має те, на що заслуговує: ні родини, ні дитини, ні коханої людини.
- А все ж могло скластися інакше, - знову звернулася до неї дівчинка. - Якби ти дотримувалася "Правила наступного кроку".
- Що ти таке кажеш? Які ще правила та кроки? І що за тон? Ти ж, дівчинка, розмовляєш із жінкою старшою за тебе! Де елементарна ввічливість?
- Ох! Скільки питань одразу! Я ВАМИ захоплююсь і пишаюсь, - з усмішкою промовила та у відповідь. - А могла б бути вашою онукою...
- Що? Як? – жінка розгублено потерла кінчик носа (це у неї виходило машинально у миті найбільшого хвилювання).
- Так-так. І немає чому дивуватися. Давай краще я нагадаю тобі, вибачте, ВАМ, ці "правила", які самі ж собі і придумали.
Усміхнені очі дівчинки незвичного фіалкового кольору віддзеркалювали здивоване обличчя жінки.
- Уявляєш, кожен зроблений тобою крок несе в собі розвиток нової події. От зараз ти стоїш на місці. Куди ти хочеш ступити? Вправо чи вліво? Вперед чи назад?
- Хіба ж це так важливо? Захочу додому піти - повернусь назад, до магазину - то ступну вперед...
- Отож-то й воно, що “захочу”. Тобто ти дієш необдумано: захотілося – зробила. Наслідки одного лише кроку можуть бути невиправними. А думати не пробувала перед тим, як ступити?
«Ну що з цим робити? Таке молоде, а дорослих уже повчає… Можливо, треба навчити її саму?» - думала жінка, роздивляючись під ногами асфальт.
- А яким буде твій наступний крок? – сама спитала дівчинку.
- Ось у цьому ти вся! – лукаво примружила свої очі та. – Замість того, щоб відповісти на запитання, сама запитуєш інших! Вчителькою, мабуть, працюєш?
«Краще промовчу. Навіщо мені це все потрібно? Задурює мені голову», - жінка мовчки повернулася до співрозмовниці спиною і пішла собі додому.
Тільки зайшовши до своєї кімнати, згадала, що колись сама розповідала своєму майбутньому чоловікові про теорію необачного кроку. Посміхнулася. Підійшла до дзеркала, поглянула на себе: крізь зморшки на чолі та у куточках очей проступила лукава посмішка недавньої юної незнайомки. А що? Можливо, вона права…
Жінка підійшла до столу, взяла перший, який потрапив під руку, зошит і розгорнула на останній сторінці. Списаний олівець лежав тут же. Покрутила олівця у пальцях і вивела на сьомому рядку зверху: «Правила наступного кроку». Слова почали слухняно шикуватися в речення. Нарешті вона відчула себе щасливою.
Уривки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію