
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
2025.06.28
14:50
День Конституції є в Україні,
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вірна /
Проза
Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - VІІІ чи остання
Вона намагалася кожного ранку бігати. Їй уже за 60, але в душі почуває себе зовсім молодесенькою дівчиною. Влітку бігала кожного дня по колу спортивного майданчика найближчої школи. Саме в цьому віці у неї виникла така потреба. Бігла і уявляла себе секундною стрілкою на циферблаті величезного годинника. І напрям її був за годинниковою стрілкою.
На ділі ж виявилося, що ранкова пробіжка дуже дисциплінує. До того ж вона відчуває себе на сходинку вище від інших: «Ага! Я це зробила! А ви так зможете?Що? Ні! Слабаки…»
Та сьогодні все пішло не так, як завжди, бо до неї приєдналася дівчинка. Бігала не синхронно з жінкою, а навпаки – проти ходу годинникової стрілки. Зближуючись із юною спортсменкою, вона намагалася зустрітися з нею очима. Але та, ніби навмисне, не дивилася на спортивну бабцю у модному костюмі кольору фуксії і зручних кросівках. На дівчинці ж були звичайні джинсові шорти, біла футболка, на ногах – чорні кеди. Жінка машинально відмітила, що так одягалася колись і сама, років із тридцять тому. А ця дівчинка гарненька! Чорне волосся, туго стягнуте в кінський хвіст, сягало плечей. Струнка, худорлява... Жінка перейшла на швидкий крок.
- Правило наступного кроку.
Почула позаду себе дівочий голос. Різко зупинилася, озирнулася. Дівчинка стояла і дивилася на неї. Не просто дивилася, а розглядала. Кожну зморшку на її обличчі, кожну сиву волосинку в зачісці...
- А ти постаріла, - сумно зітхнула. – важко ж тобі було йти уперед...
Ці слова прозвучали, як констатація вже звершеного факту. Жінка це й сама знала. Старість ще ніхто не навчився зупиняти. Теж почала пильніше роздивлятися дівчинку. І, як раніше, помічала схожість із собою молодою. Вона теж колись була стрімка і рвучка. Ішла своєю життєвою дорогою, не обдумуючи наслідків. Тепер має те, на що заслуговує: ні родини, ні дитини, ні коханої людини.
- А все ж могло скластися інакше, - знову звернулася до неї дівчинка. - Якби ти дотримувалася "Правила наступного кроку".
- Що ти таке кажеш? Які ще правила та кроки? І що за тон? Ти ж, дівчинка, розмовляєш із жінкою старшою за тебе! Де елементарна ввічливість?
- Ох! Скільки питань одразу! Я ВАМИ захоплююсь і пишаюсь, - з усмішкою промовила та у відповідь. - А могла б бути вашою онукою...
- Що? Як? – жінка розгублено потерла кінчик носа (це у неї виходило машинально у миті найбільшого хвилювання).
- Так-так. І немає чому дивуватися. Давай краще я нагадаю тобі, вибачте, ВАМ, ці "правила", які самі ж собі і придумали.
Усміхнені очі дівчинки незвичного фіалкового кольору віддзеркалювали здивоване обличчя жінки.
- Уявляєш, кожен зроблений тобою крок несе в собі розвиток нової події. От зараз ти стоїш на місці. Куди ти хочеш ступити? Вправо чи вліво? Вперед чи назад?
- Хіба ж це так важливо? Захочу додому піти - повернусь назад, до магазину - то ступну вперед...
- Отож-то й воно, що “захочу”. Тобто ти дієш необдумано: захотілося – зробила. Наслідки одного лише кроку можуть бути невиправними. А думати не пробувала перед тим, як ступити?
«Ну що з цим робити? Таке молоде, а дорослих уже повчає… Можливо, треба навчити її саму?» - думала жінка, роздивляючись під ногами асфальт.
- А яким буде твій наступний крок? – сама спитала дівчинку.
- Ось у цьому ти вся! – лукаво примружила свої очі та. – Замість того, щоб відповісти на запитання, сама запитуєш інших! Вчителькою, мабуть, працюєш?
«Краще промовчу. Навіщо мені це все потрібно? Задурює мені голову», - жінка мовчки повернулася до співрозмовниці спиною і пішла собі додому.
Тільки зайшовши до своєї кімнати, згадала, що колись сама розповідала своєму майбутньому чоловікові про теорію необачного кроку. Посміхнулася. Підійшла до дзеркала, поглянула на себе: крізь зморшки на чолі та у куточках очей проступила лукава посмішка недавньої юної незнайомки. А що? Можливо, вона права…
Жінка підійшла до столу, взяла перший, який потрапив під руку, зошит і розгорнула на останній сторінці. Списаний олівець лежав тут же. Покрутила олівця у пальцях і вивела на сьомому рядку зверху: «Правила наступного кроку». Слова почали слухняно шикуватися в речення. Нарешті вона відчула себе щасливою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - VІІІ чи остання
Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти: ваші долі нерозривно пов’язані
Історія восьма
Вона намагалася кожного ранку бігати. Їй уже за 60, але в душі почуває себе зовсім молодесенькою дівчиною. Влітку бігала кожного дня по колу спортивного майданчика найближчої школи. Саме в цьому віці у неї виникла така потреба. Бігла і уявляла себе секундною стрілкою на циферблаті величезного годинника. І напрям її був за годинниковою стрілкою.
На ділі ж виявилося, що ранкова пробіжка дуже дисциплінує. До того ж вона відчуває себе на сходинку вище від інших: «Ага! Я це зробила! А ви так зможете?Що? Ні! Слабаки…»
Та сьогодні все пішло не так, як завжди, бо до неї приєдналася дівчинка. Бігала не синхронно з жінкою, а навпаки – проти ходу годинникової стрілки. Зближуючись із юною спортсменкою, вона намагалася зустрітися з нею очима. Але та, ніби навмисне, не дивилася на спортивну бабцю у модному костюмі кольору фуксії і зручних кросівках. На дівчинці ж були звичайні джинсові шорти, біла футболка, на ногах – чорні кеди. Жінка машинально відмітила, що так одягалася колись і сама, років із тридцять тому. А ця дівчинка гарненька! Чорне волосся, туго стягнуте в кінський хвіст, сягало плечей. Струнка, худорлява... Жінка перейшла на швидкий крок.
- Правило наступного кроку.
Почула позаду себе дівочий голос. Різко зупинилася, озирнулася. Дівчинка стояла і дивилася на неї. Не просто дивилася, а розглядала. Кожну зморшку на її обличчі, кожну сиву волосинку в зачісці...
- А ти постаріла, - сумно зітхнула. – важко ж тобі було йти уперед...
Ці слова прозвучали, як констатація вже звершеного факту. Жінка це й сама знала. Старість ще ніхто не навчився зупиняти. Теж почала пильніше роздивлятися дівчинку. І, як раніше, помічала схожість із собою молодою. Вона теж колись була стрімка і рвучка. Ішла своєю життєвою дорогою, не обдумуючи наслідків. Тепер має те, на що заслуговує: ні родини, ні дитини, ні коханої людини.
- А все ж могло скластися інакше, - знову звернулася до неї дівчинка. - Якби ти дотримувалася "Правила наступного кроку".
- Що ти таке кажеш? Які ще правила та кроки? І що за тон? Ти ж, дівчинка, розмовляєш із жінкою старшою за тебе! Де елементарна ввічливість?
- Ох! Скільки питань одразу! Я ВАМИ захоплююсь і пишаюсь, - з усмішкою промовила та у відповідь. - А могла б бути вашою онукою...
- Що? Як? – жінка розгублено потерла кінчик носа (це у неї виходило машинально у миті найбільшого хвилювання).
- Так-так. І немає чому дивуватися. Давай краще я нагадаю тобі, вибачте, ВАМ, ці "правила", які самі ж собі і придумали.
Усміхнені очі дівчинки незвичного фіалкового кольору віддзеркалювали здивоване обличчя жінки.
- Уявляєш, кожен зроблений тобою крок несе в собі розвиток нової події. От зараз ти стоїш на місці. Куди ти хочеш ступити? Вправо чи вліво? Вперед чи назад?
- Хіба ж це так важливо? Захочу додому піти - повернусь назад, до магазину - то ступну вперед...
- Отож-то й воно, що “захочу”. Тобто ти дієш необдумано: захотілося – зробила. Наслідки одного лише кроку можуть бути невиправними. А думати не пробувала перед тим, як ступити?
«Ну що з цим робити? Таке молоде, а дорослих уже повчає… Можливо, треба навчити її саму?» - думала жінка, роздивляючись під ногами асфальт.
- А яким буде твій наступний крок? – сама спитала дівчинку.
- Ось у цьому ти вся! – лукаво примружила свої очі та. – Замість того, щоб відповісти на запитання, сама запитуєш інших! Вчителькою, мабуть, працюєш?
«Краще промовчу. Навіщо мені це все потрібно? Задурює мені голову», - жінка мовчки повернулася до співрозмовниці спиною і пішла собі додому.
Тільки зайшовши до своєї кімнати, згадала, що колись сама розповідала своєму майбутньому чоловікові про теорію необачного кроку. Посміхнулася. Підійшла до дзеркала, поглянула на себе: крізь зморшки на чолі та у куточках очей проступила лукава посмішка недавньої юної незнайомки. А що? Можливо, вона права…
Жінка підійшла до столу, взяла перший, який потрапив під руку, зошит і розгорнула на останній сторінці. Списаний олівець лежав тут же. Покрутила олівця у пальцях і вивела на сьомому рядку зверху: «Правила наступного кроку». Слова почали слухняно шикуватися в речення. Нарешті вона відчула себе щасливою.
Уривки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію