....О десятій годині вечора 9 травня 1950 року в селі ХРОЛИН Шепетівського ройону на Хмельниччині в сім’ї Миколи Дудара і Єви ( Лозова ) родився хлопчик. Ще задовго до його народження він вже мав ім’я - свого тата… І це було не тільки данність пам’яті предків, главі сім’ї, але й майбутня повага до співзвучності виголосу «Микола Миколайович».
Неможливо у біографії Миколи Дудар незгадати добрим словом його батьків, бабусь. Оскільки вплив їх на його виховання дуже і дуже значимий. Ось із дідусей він не побачив і не почув нікого…
Дідусь по мамі, Лозовий Микола, на початку 30 років минулого століття лютою смертю згинув від рук бандитів. Будучи на зоробітках в далекій Америці цілих чотири роки, він пересилав чималі кошти своїй дружині Глафірі. Після повернення ними було придбано бувше панське обістя, і коня… Часи були важкі і тривожні… Одного дня повертаючись з Грицівської ярмарки по дорозі додому, його перестріли бандити. Жорстокість банди неможливо уявити... В розтятий живіт насипали пшениці, горлянку наскрізь пробили кілком. Коня не чіпали. Він ( Орлик ) на другий день діставшись двору, бив і гріб копитами землю… ставав дибки і звав за собою. Врешті привів на місце злочину, до якого було добрий десяток кілометрів.
Дідуся по татові - Парфена - розстріляли німці за зв’язок з партизанами. Майбутні батьки Миколи Дудар побралися у 1947 році після війни. Мама Лозова Єва і тато Микола Парфенович були примусово вивезені під час окупації в Німеччину працювати на великий Рейх… І подібних «заробітчан» у Шепетівському ройоні було тисячі. При звільнені села від німецьких загарбників не вціліло жодної хатини. Бої точились місяць. Село переходило з рук у руки.
Село і післявоєнне життя… Поля засіювали житом, пшеницею, гречкою, кукурудзою, рапсом… Відновився колгосп. Село відрізнялось від інших сіл… Одне одного знали добре і пережили чимало горя разом. Батько майбутнього поета, співака, музиканта, Микола Парфенович, був жилистий, працьовитий, порядний. Мав великі здібності до будь яких професій. Чим би він не займався, до його авторитету громада прислухалась з повагою. Незабаром сім’я Дударів збудувала окремо свою хатину і з’їхали від родинного гнізда… Але на усі свята збиралися у старій затишній заново відбудованій хатині… У батька були ще троє рідних братів і сестра.
Бабуся Глафіра, мамина мама ( у житті - баба Вірка ) сердешна і набожна, змалку привчала унуків і внучок любові до ближнього. Зимніми довгими вечорами читала молитви, розказувала історії, в яких так чи інакше, закінчувалися добрим кінцем… У баби Вірки було двоє синів Василь і Степан… на жаль Степан у раньому віці помер… а ще дочка Марія ( тітка Манька ), яка родить шестеро дітей… Оскільки у подружжя Дударів Коля родився другим після сестрички, а після родяться ще двоє братиків, то можна тільки уявити в яку велику і дружню сім’ю Господь Бог явив його… Зі слів майбутнього поета, нам відомо, що перша його клітина пам’яті зафіксувала подію у дворічному віці. Рано навчися складати цифри, читати. Адже батько перший у селі почав купувати різні книги. Всі знали, що Микола Чиж ( так прозвали його односельчани за те, що він був посланий колгоспом в учні до свинаря Чижа Ярослава переймати досвід ) має безліч цікавих книг, і усі зайві гроші витрачає на пластинки, на книги. Він одним із перших придбав радіолу, телевізор… Мама також працювала в колгоспі. То на буряках, то на фермі. У Хролинах була своя восьмирічна школа. З першого по п’ятий клас Коля вважався першим учнем школи.
По спогадам старшої сестри Надії, він у другому класі сів писати роман про війну, який і закінчився на півсторінці. Підлітком кожні божі літні канікули працюав у колгоспі: пас свиней... Ріс і мужнів з усіма односельцями. Рідний дядько Адам, по батьку, все частіше довіряв ключі від сільського клубу, де Микола самотужки силився пізнати баянні можливості… Бігав до сусіда Мороза ( їхня дочка Тамара навчалась в одному класі ) за акордами до гітари… дуже вже хотілось навчитись грати і співати… Міг годинами, одітий гребінць в газету, дути і видумувати різні мелодії. Дев’ятий і десятий класи закінчував у селі Новичи… До випускного, через Голос Америки, знав про «Бітлз» і «Ролінг - Стоун»,»Біч-Бойз», «Зе-Манкіс», Рей Чарльза і Френка Сінатра, Марка Твена і Хеменугея… Перечитав усю місцеву бібліотеку. Знав багато на пам’ять Маяковського, Шевченка. Десятирічку Нович закінчив на три і чотири. На оцінки вплинули: непосидючий характер і гострий язик ( по словам самого Миколи ). І саме це вплинуло на оцінку по літературі… На всі питання, і навіть допоміжні, Коля відповідав чітко і впевнено. Комісія зробила зауваження викладачу російської, про те, що відповідь учня на всі питання достатня і досить вже «ганяти» Дударя. Викладач Іван Петрович погодився, але маючи власні підозри на "щось", сказав: - Четвірки буде досить.
Цей своєрідний урок він згадуватиме все життя. Односельчанка Світлана Кузьміна, майбутня актриса кіно і театру, пропонувала спробувати поступити в Літінститут імені Горького, і при спробі - сприяла би. Але…
Куди податись учитись вирішували не довго. Найближчі села, і Шепетівка в тому числі, постачали молодь в місто Жовтневе Миколаївської області у суднобудівне профтехучилище при заводі «Океан». Професія електрозазозварювальника, придбана в профтехучилищі не раз допоможе у скрутні часи в майбутньому. Після служби в армії, повернувся в Жовтневе. У місті Жовтневе Микола познайомиться з музикантом Вікторем Білоногом, з ВІА - «Гармонія». Треба віддати належне учасникам «Гармонії», студенти Миколаївського музучилища. Їх шалена популярність серед молоді могла конкурувати з будь-яким професійним колективом. Працюючи на заводі, вечорами грав у кафе «Мрія», «Южанка». Якось профком із одного цехів запропонував очилити йому посаду художнього керівника самодіяльності. Результат - друге місце на оглядинах самодіяльних цехових колективів заводу «Океан». Незабаром відомий музикант, керівник музичної групи «Форсаж» Кім Брейтбург запросив талановитого хлопчину до свого колективу. «Форсаж» запросили в Уральську філармонії (Казахстан. Адміністратор - Микола Суржик). У тому ж році за власним бажанням в місті Актюбинськ розпрощався з колективом. Познайомившись з місцевими музикантами ( Володимер Сова, Володимер Русін ) створили свій колектив, були запрошені в кафе «Жастик» («Молодість» ) , але через півроку, після того як віднайшося паспорт, трудова, Микола повернувся додому, у рідне село…
Де-який час працював на режимному підприємству по набутій спеціальності. І знову музика. Шепетівський Будинок Культури. Грали на танцях, виїздні концерти по району… Одного разу Щепетівку з концертом відвідала обласна філармонія. ВІА -"Товтри" музкерівником якої був чудовий музикант із Харкова Ігор Базілевич. І знову гастролі, що правда тільки по області, колектив "обкатував" програму. Гітарист ( Ростов-на- Дону ), саксофоніст ( Москва ), барабанщик ( Львів ) - мали неабиякий досвід праці у ресторанах… і Базилевичу запропонували попрацювати в Ялті у ресторані, і він забравши кістяк - полишив філармонію. Але Миколу з чудовими вокальними даними через знайомого музиканта знову запросили до гурту, на цей раз у «Червоні Маки» Ворошиловоградської філармонії. По приїзду на базу колектив, після святкового концерту для працівників філармонії, в якому Микола встиг попрацювати з місяць, через фінансові питання "Червоні Маки" звільнились. На цьому святковому вечері у приємних стосунках з адміністрацією вперше почув похвалу на свою адресу, як вокаліста… Довелось співати пісні Віктора Білонога, Кіма Брейтбурга… І ці слова були почуті з вуст Лавреата міжнародних конкурсів ( домбра ) дочки директора філармонії Віктора Олексійовича Шистко, Аліси… І що зовсім недавно, тільки - но, у них працював Валерій Леонтів. У ці дні у місті гастролював «Збруч» Тернопольської філармонії. Звичайно, Миколу знову запросили. Відчувався попит на хороших вокалістів і в Тернополі. Володимир Прокопик, Валерій Ткаченко, Котляр Алік… Директор гурту «Збруч» Дікгусар Віктор - серцевина гурту. Маршрут гастролей вів на базу. А що як і «Збруч» по закінченню гастролей розсипеться? - Миколі приходить думка, що він приносить нещастя… Але, слава Богу, після короткої відпустки - репетиція, оновлення програми і, в путь… Львів, Іванофранківщина, Пермь, Кіров, Уфа, Свердловськ, Якутськ, Ялта, Херсон… Гастролі розтяглися більше як на півроку… І незабутня зустріч у Свердловську із «Форсажем» Кіма Брейтбурга.
Кілька неділь лишилося до закінчення гастролей, Микола вирішує звільнитися за власним бажанням. Однообразність, вічна нестача коштів… жалюгідна платня, втома від інтриг - зробили свою справу. По приїзду в Тернопіль за розрахунком запрошують співати у ресторан «Україна». Під керівництвом Ярослава Федорчука. Гурт відрізнявся від інших тернопільських колективів репертуаром: виконували не тільки сугубо ресторанну музику, але й у першому відділенні звучали фірмові речі кращих зарубіжних груп - «Юрай-Хіп», «Ледзепелін»… Особливо добре звучали із «Піснярів» - «Беларусія», «Бєловєжская Пуща»… Але непосидючий характер і сімейні обставини, плюс роздуми, які не полишали Миколу після відвідан у Якутську місцевого ресторану при готелі, не давали спокою… музиканти у Якутську за один вечір отримували платню, яка дорівнювала повного місяця співу в «Україні».
Далекий Схід привітливо зустрів Миколу, тим паче було до кого їхати. Односельчанин, однокласник - теж Дудар, і теж Микола вже осів у Комсомольську-на Амурі. А ще старший брат товариша Анатолія, який в свою чергу і затяг було в Жовтневе - Головчук Володимир. І - клавішник по Шепетівському Будинку Культури - Заєць Михайло. Усі вони працювали хто на будівництві, хто на заводі.
Профтехучилище №26 на Дзьомгах потребувало майстра для одної із групи електрозварювальників. Директор училища - випускник МГУ, усі викладачі і майстри з вищою освітою. Коротка розмова з директором, місяць випробовуваного терміну… Через місяць Миколі довірили ще один курс. А вечорами гра і співи у ресторані «Дземги». Знайомство з гітаристом Олесандром Лавровим. Репетиції. За протекцією львів’янина - офіціянта, влаштувались у ресторан «Сєвєр». Фестиваль рестораних музичних колективів у Будинку Молоді Комсомольська-на-Амурі - друге місце. Чомусь перше місце було відсутнє. Після виступу Микола отримує від слухачки записку, в якій було запрошення на розмову. Госпожа Остапенко, директор ресторана «Бригантина» запропонувала роботу у своєму ресторані. Треба означити, що для того, щоб відвідати «Бригантину» чи «Восход» у Комсомольську, треба було заздалегідь замовляти місця. А що вже говорити про пряцю у подібних рестораціях
Дзвінок в Тернопіль. Ярослава Федорчука зустрічали через неділю з повним комплектом відповідної апаратури. Майже вісім років прожив Дудар на Далекому Сході. Ще був Хабаровськ - «Інтурист» «Турист»- з легендарним Юрієм Пепсом («Трек»)…
В Комсольську зустрів ту, єдину… із сімї переселенців з України ще по бабцям і дідусям за часів Столипіна.
Квартиру розміняли спочатку на пгт Черняхів Житомирської області, згодом на Київ. До обміну квартири з Далекого Сходу на Україну сім’я жила у батьківському домі рідного села Хролин. Раз у півроку доводилося літати на Далекий Схід для переоформлення відповідних документів щодо обміну. Рідне село Хролин. Удвох із дружиною Світланою працювали у сільському клубі. Шепетівський Відділ Культури високо цінив професійність молодого подружжя. Своя фірмова апаратура і вдалий піддібраний репертуар видкривав неабиякі можливості їхньому дуету. Про це свідчить проведення творчого семінару у стінах клубу усіх художніх керівників клубів району. У Світлани за плечима музпедучилище, праця концертмейстера, гра на синтезаторі в кафе «Казка» ще на батьківщині - замінила прямо у другому відділені клавішніка - універсала Фелікса Ільїна...Подружжя почали запрошувати грати на весіллях, на проводинах до лав армії… З народженням сина, Павла, музичну діяльність довелось поступово згорнути. Квартира розмінена на Черняхів. Довелося пускати коріння на Житомирщині. Поруч Будинок Культури. По сусідству нового мешкання - завідуючий Відділом Культури, дружина завідуючого - директор. У Миколи і Світлани - досвід, і беліч можливостей. Відеотека - більше як 600 касет, з десяток студійних ауді-магнітофонів, музичні інструменти, голосова апаратура, своє модне авто… Нові знайомства і знову незабутня зустріч в Житомирі з Кімом Брейтбургом… «Форсаж» змінив ім’я на «Діалог» ( в цей час учасниками якого були брати Меладзе).
Запрошення від Житомирських бізесменів на сезонну літню працю на базу відпочинку у Приморськ ( Азовське море… ) Клуб, відеосалон, музичні вечірні посоденьки. Під кіненць сезону сім’я обирає на березі моря іншу базу. Адміністрація пропонує обов’язково приїхати у наступному році. Що і відбулося… Через знайомих працівників торгівлі міста Тернопіль був придбаний фрізер для виготовлення морозива. Пройдено ще один рубіж.
І знову обмін: Черняхів на Київ…
Столиця кишить від братви, жуйки і юппі. Ніякої музики, один бізнес… А чому б і невідкрити свою власну справу? Поруч нового помешкання - базар «Юність» Десятки дозвольних підписів… І новий кіоск «Катруся» на почесному місці: своє виробництво мягкого морозива, сік березовий, томатний, яблочний… натуральна кава … усе по вищому гатунку… ніяких махінацій, ніякого юппі, сигарет… і довгостроковий договір земельної ділянки під забудову кафе по вулиці Бойченка у Дніпровському районі під номером один.
Директор фірми «Глорія» В.Т. Доценко пропонує при його фірмі відкрити філіал по продажу автозапчастин… Знайомі по Далекому Сходу живуть і працюють в Німеччині. У них бізнес. Шукають нові ринки збуту. Тим паче, що по розпорядженню мера Києва - Косаківського, «Катруся» і кілька подібних її кіосків, зобов’язані звільнити надані раніше місця.
Друзі з Германії надали усю необхідну документацію з мікрофішером. І знову - «але». І полягало воно в тому, що всі ті запчастини з Германіїї треба було отримувати через провідників потягів… оминаючи таможню. Грати за правилами: греби поки є можливість, не для Миколи… Обставини наче глумились. Ніякого здвигу.
Чергова поїздка до батьків у Хролин. На горищі батьківської оселі Микола натрапляє на свій щоденник, в якому тексти своїх пісень, віршів. На думку приходило, все частіше і частіше, залишити Київ і переїхати у пригород, вернутись до давньої мрії, до поезії, з якою були завжди дружні стосунки. Попереду літературні студії, знайомства з відомими поетами, прозаїками. Перші успіхи, виступи по телебаченню, друк у колективних збірках… визнання колег. А ще десятки написаних пісень на слова Миколи Дудар — це попереду…
Вишгородський район на Київщині... Мудрі і добрі Хотянівські люди воскресили призабуте лозоплетіння. Приватний підприємець В. І. Прищепа запросив Миколу на посаду виконавчого директора. Через кілька років на лозоплетіня попит зник. Хотянівська сільська рада (голова В.П. Грищенко ) запропонувала Світлані з Миколою підпорядкувати місцевий клуб. Перший концерт… Як і в кожному селі, всі про все і усіх знають. Але не в цьому випадку. Для односельчан це було відкриттям. Подібного ніхто не очікував...
Клуб ожив новим життям. На сьогодні проведено сотні концертів, працюють студії, добряча матеріальна база, повага — результат самовідданої праці, професіаналізму дружини Світлани і Миколи Дудар… І якщо раніше клуб, то нині це - сільський Будинок Культури.
(записано зі слів Миколи Дудар - 2018р)