Коли земля вкривається білосніжною зимовою ковдрою, борись з собою, чи не борись, та хочеться почати писати нову історію життя, кращу, чистішу. Писати впевнено і усвідомлено, без хитрощів. І не взувати величезні татові чоботи, щоб замаскувати на снігу свої дрібненькі дитячі кроки. Хочеться йти туди, де біліє далечінь, де змиті всі горизонти. Де навіть гори, колись сині і громіздкі, видаються однією неокресленою, бездоганною, безмежною площиною.
Якщо маєш піти, зима буде для цього найвдалішим часом. На пухнастому снігу сліди будуть глибокими і вагомими, ніхто вже не загубить їх, аж до першої відлиги забуття. Коли маєш піти, – залишай за собою слід, бо, можливо, хтось хоче піти за тобою. Залишай за собою полегшу для того, хто не гає життя на сумніви в виборі шляху й супутника, та сміливо дає йому право йти вперед.
Люди, як поїзди, мають свої маршрути. Та чи поїзд прямує "з", чи все-таки поїзд прямує "до"? Що вагоміше, – звільнення, чи надбання?
Перевага поїздів над людиною в тому, що вони завжди мають кінцеву ціль і прямують до неї продумано, з прорахованим часом на зупинки, станції і полустанки, з врахуванняи сили Коріоліса, зміни часових поясів на кордонах, з прирученням собі усіх гілок залізничних колій. Правильно і за розкладом.
В чому ж перевага людини, коли вже є у ній схильність до переважника? Людина має чуття. Людина може обирати на ходу. Людина може змінювати початкову ціль і годину старту. Задля звільнення і надбання водночас лише вона здатна залишати за собою легкість втрати і змін. Відчувати – ось єдиний принцип, з яким вона може сміливо рушати з місця так, щоб не руйнувати чужих маршрутів, та чітко вимальовувати свій, наче сліди на снігу.
Тому, людино, якщо маєш піти, вибирай для цього правильний час!

03.12.2016