Коли земля вкривається білосніжною зимовою ковдрою, борись з собою чи не борись, та хочеться почати писати нову історію життя – кращу, чистішу. Писати впевнено і усвідомлено, без хитрощів, безповоротно. І не взуваючи величезних татових чоботів, щоб замаскувати на снігу свої дрібненькі дитячі кроки, хочеться йти туди, де біліється далечінь, де розмиті усі горизонти і рамки, де навіть гори, колись сині та громіздкі, видаються однією неокресленою, бездоганною, безмежною площиною.
Якщо маєш піти, – зима буде для цього найвдалішим часом. На пухнастому снігу сліди будуть глибокими та вагомими, ніхто вже не загубить їх аж до першої відлиги – першого забуття. Коли маєш піти, залишай за собою слід, бо, можливо, хтось має піти за тобою. Залишай за собою полегшу для того, хто не гає життя на сумніви у виборі шляху й супутника, та сміливо дає йому право йти вперед.
Люди як поїзди – мають свої маршрути. Та чи поїзд прямує "з", чи перш за все поїзд прямує "до"? Що вагоміше: звільнення чи надбання? Перевага поїздів над людиною в тому, що вони завжди мають кінцеву ціль і прямують до неї продумано, з прорахованим заздалегідь часом на зупинки, станції та полустанки, з врахуванням сили Коріоліса, зміни часових поясів на кордонах, з прирученням собі усіх гілок залізничних колій – правильно і за розкладом.
В чому ж перевага людини, коли вже є у ній схильність переважати? Людина має чуття. Людина може обирати на ходу. Людина може змінювати початкову ціль і годину старту. Задля звільнення і надбання водночас лише вона здатна залишати за собою легкість втрати і змін. Відчувати – ось єдиний принцип з яким вона може сміливо рушати з місця так, щоб не руйнувати чужих маршрутів, та чітко вимальовувати свій, наче сліди на снігу.
Тому, людино, якщо маєш піти, вибирай для цього правильний час!

03.12.2016