Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мова
Складно нині писати про людей, особливо про тих, з якими живеш пліч-о-пліч. Змінилися вони невпізнанно, війна зробила свою чорну справу і там, де ще рік тому процвітала щаслива родина - чорна вирва, покинуте обійстя, забур'янений садок А на цвинтарі свіжі могили, в яких спочивають зовсім молоді парубки, в літах чоловіки, а то й діди, яких біда поклала в домовини.
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
