Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мова
Складно нині писати про людей, особливо про тих, з якими живеш пліч-о-пліч. Змінилися вони невпізнанно, війна зробила свою чорну справу і там, де ще рік тому процвітала щаслива родина - чорна вирва, покинуте обійстя, забур'янений садок А на цвинтарі свіжі могили, в яких спочивають зовсім молоді парубки, в літах чоловіки, а то й діди, яких біда поклала в домовини.
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
