Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.22
20:47
ковінька твоїй матері
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
2026.05.22
19:38
А що лишиться? — Хмари плоть химерна,
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
2026.05.22
18:12
Самотній столик. З кавою горня.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
2026.05.22
16:44
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
2026.05.22
15:56
Півонії диво розквітло в саду,
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
2026.05.22
12:13
Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
2026.05.22
10:14
Ми без успіху вилазим
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мова
Складно нині писати про людей, особливо про тих, з якими живеш пліч-о-пліч. Змінилися вони невпізнанно, війна зробила свою чорну справу і там, де ще рік тому процвітала щаслива родина - чорна вирва, покинуте обійстя, забур'янений садок А на цвинтарі свіжі могили, в яких спочивають зовсім молоді парубки, в літах чоловіки, а то й діди, яких біда поклала в домовини.
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
