Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мова
Складно нині писати про людей, особливо про тих, з якими живеш пліч-о-пліч. Змінилися вони невпізнанно, війна зробила свою чорну справу і там, де ще рік тому процвітала щаслива родина - чорна вирва, покинуте обійстя, забур'янений садок А на цвинтарі свіжі могили, в яких спочивають зовсім молоді парубки, в літах чоловіки, а то й діди, яких біда поклала в домовини.
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
