Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику! Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Чи
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мова
Складно нині писати про людей, особливо про тих, з якими живеш пліч-о-пліч. Змінилися вони невпізнанно, війна зробила свою чорну справу і там, де ще рік тому процвітала щаслива родина - чорна вирва, покинуте обійстя, забур'янений садок А на цвинтарі свіжі могили, в яких спочивають зовсім молоді парубки, в літах чоловіки, а то й діди, яких біда поклала в домовини.
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
А селом ходять удовиці та одинокі бабусі, в яких уже немає майбутнього, а бажання жити згасло як вогнище, залите раптовою зливою. А винні в цьому самі люди, оскільки звичка жити днем сьогоднішнім та небажання подумати про майбутнє призводить до фатальних наслідків.
Половина села була російськомовною, інша половина патякала суржиком. І ніхто, окрім мене не звертав увагу на дику невідповідність між тим, що мусить бути, і тим, що є. Це верхівка айсбергу, ім'я якій бездуховність. Як можна любити Україну без рідної мови? Можна любити жінку, собаку, садок, навіть тещу. Але державу - ні. Ось і вдарила Росія в саме слабке місце: захист російськомовного населення від україномовного. І домоглася успіху.
Звісно, можна слухати шептуна Арестовича, який уже напророкував перемогу Україні, навіть Президента.А я слухаю тривожну музику струн свого розуму та душі, відчуваю, що до перемоги ой як далеко. І ця перемога можлива лише тоді, коли виграємо битву самі з собою: зі своєю байдужістю, лінню, нехлюйським ставленням до виховання власних дітей. І починати потрібно з мови, бо саме вона є справжнім генетичним кодом нації. Без мови релігія мертва, пісня мертва, наука чужа. І будь-який сусід має право заявити, що української нації не існує, бо не існує народу, який є носієм української мови. Ви думаєте, чого Угорщина так люто шкірить зуби на закон про нацменшини, який зобов'язує угорців з першого класу вивчати нашу державну? Бо тоді угорці, які проживають на нашій богом благословенній землі, стануть спочатку наполовину українцями, а через покоління - повноцінними громадянами. І тоді сепаратизм, який процвітає на Закарпатті, усохне сам собою.
Та ж сама історія з російською, але в куди більших масштабах. Цю мову потрібно викорінити узагалі зі всіх сфер суспільного життя, створити такі перепони, аби її застосування не торкалося ні науки, ні культури, ні освіти, ні сім'ї та релігії. Інакше до нас після цієї війни знову приповзуть "асвабадітєлі" і руйнація держави продовжиться з потрійною силою.
Ніде і ніколи не дозволяйте собі розмовляти російською в межах України. Особливо при дітях, бо вони миттєво схоплюють усе, що роблять їхні батьки і будуть чинити так само.
Це не питання вузьколобого націоналізму - це питання виживання нас як народу. І коли надійде час майбутньої війни (а вона буде), то ні в кого не виникатиме дилеми:: зустрічати завойовників квітами чи ні, втікати за кордон чи ні, ховатися від мобілізації чи ні, красти в держави чи ні?
Ви мене зрозуміли?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
