Моє серце розбивається
кожного разу,
коли поринає в небуття.
Щось дивне відбувається
в момент зневіри.
Здається, ніби чорні хмари
вкривають чисте небо.
Як приємну тишу
заповнюють голосні звуки.
Ніщо б не змусило мене
покинути свою душу.
Розчинити її у вихорі вітрів
і мороці лісів.
Кожна крапля зневіри,
що поступово зводить з розуму.
Кожна думка,
що затьмарює здоровий глузд.
Усе так вабить кинути
всі ці буденні справи.
Залишити це для когось,
хто хотів би жити у галасі.
Та спокій так і кличе,
являється у кожному сні.
Він пошепки говорить:
"Я твій пташок передзвін".
Він шепче: "Я твій птаха спів".
Спокій лине із вітрами
і гірськими річками.
Я вже давно не можу зрозуміти,
як він один лиш на цілому світі.
Як він плекоче свої марення
у відлунні вгорі.
Як він поглядом вкриває
відображення у воді.

24.02.2023