Коли день сховається за ніччю,
я відкрию тобі таємницю.
Розповім історію,
про яку ходять моторошні чутки.
Можливо, хтось вигадав її
десятки століть тому.
А може, це було життям,
реальністю однієї людини.
Цілковитою сповіддю
перед самим собою.
Тяжким було життя
самотньої людини.
Одної на цілому світі.
Покинутої на призволяще
зі своїм страхом.
Один лиш він був завжди поруч.
Він переслідував її весь час.
Ходив так крок за кроком,
допоки людина не перемогла його.
Вона вже звикла до самотності.
Бо щось таки давало силу
Її загубленій душі.
І страх вже став найкращим другом.
Вони були немов одні.
Перепліталися в чорнішій чорного пітьмі.
Людина вже не мала гадки
навіщо їй усі ті люди.
Навіщо їй усе,
якщо вже страх у неї є?
Вони сплітались в одне ціле,
формуючи собою морок.
Разом вони були ще більше схожі
на відображення темряви.
Та щось змінилось у житті людини.
Вже не цікавив її страх.
Не був він більше її другом.
Отак тікаючи від темряви
вона єдналась з нею.
І майже повністю
віддала себе пітьмі.
Та враз збагнула,
що куди б не йти.
Куди б не бігти від страху,
він завжди буде поруч.

21.02.2023