Дружинники у гридниці сидять
По лавках, дослухаються уважно,
Що статний воїн біля столу каже,
Бояться, навіть слова пропускать.
Бо ж той із Холма поспіхом примчав
Від галицького князя, від Данила.
За день до того вістка прогриміла,
Що той здобув під містом Ярослав
Велику перемогу і розбив
Ущент загони ляхів і угорців,
Які були на Ростислава боці,
Він собі Галич здобувать привів.
І от вже нині поміж них сидить
Той, хто на власні бачив усе очі.
Розповісти погодився охоче.
Тож як тут можна щось та пропустить?!
Дружинник, зразу видно, говіркий,
Розповідати дуже полюбляє
І вміло так про все розповідає…
- Отож, ви пам’ятаєте-таки,
Що галицькі бояри довгий час
Скорятися нікому не хотіли.
Князями, як хотіли, так вертіли.
Тож, як монголи вскочили якраз
В Угорщину, відмовились служить
Данилу, Ростислава запросили,
Що князеві Михайлові був сином,
Чернігівському. Довго усидіть
Він там не зміг. Монголи повертались,
Тож Ростислав одразу драла дав.
Данило повернувся й знову став
У Галичі за князя. Та скорятись
Той Ростислав й не думав. Полетів
В Угорщину, щоб помочі шукати.
Король пообіцяв підмогу дати.
Той помочі ще й ляхів захотів,
І з Кракова ту поміч обіцяли.
Ще ж Ростислав свою дружину мав,
Тож сил собі, здавалося, зібрав
Достатньо, щоб той Галич звоювали.
Ще й галицькі бояри піднялись,
Щоб Ростиславу в тому помагати.
Чи зможе хто супроти нього стати?
Спочатку на Перемишль подались.
Узявши місто, рушили гуртом
На Ярослав, хотіли швидко взяти.
Ворота їм не стали відчиняти,
На їхній бік не перейшов ніхто.
Тож довелося місто облягти…
Велись безпечно, навіть і турнір
Під стіни Ярослава влаштували,
Поки вночі залога не напала.
Відбились, правда, але із тих пір
Укріпленнями місто обнесли,
Аби нікого звідти не пускати.
Тим часом вісті стали долітати
Данилові. І в Холмі почали
Збирати військо. Князь мерщій послав
До брата, до Василька. Окрім того,
В Литву, просити помочі в Міндовга,
В Мазовію, щоб Конрад помагав.
Та лиш ото Василько в Холм прибув,
То вже других очікувать не стали.
Ще по дорозі половців прийняли,
Союзний хан прислав, лишень почув.
Із військом тим і рушили в похід,
Аби даремно часу не втрачати.
Двірський Андрій рішив вперед помчати,
Щоб стан речей розвідати, як слід.
Він Ярослава скоро вже діставсь
Із того боку Сяну та дав знати,
Що вже не довго поміч їм чекати,
Щоб Ярослав упевнено тримавсь.
Полки вже наші Сяну досягли.
Ніхто не сторожив мости і броди,
Тож половці їх подолали з ходу
І стали так, щоб з військом ми могли
Спокійно перебратись. Вороги,
Хоч би й хотіли, не змогли б завадить,
Бо половцям не просто дати раду.
А, може, плани в них були другі?!
На боці тім князь військо розділив
На три частини. Брат Василько – справа,
Аби із військом ляхів мати справу.
З ним волиняни всі його були.
А двірському Андрію уділив
Він центр війська – проти Ростислава
І угрів, щоби стримати їх лави.
Собі ж у війську лівий бік відвів.
Бо ж бачив уже добре, що Фільній,
Що серед угрів був за головного,
За яром став й частину війська свого
Тримав, щоб його кинути у бій
В належний час. Вже скоро бій почавсь.
Князь Ростислав дружину свою кинув
Проти Андрія. Наче, коршун ринув.
Удар страшний і наших стрій подавсь,
Не витримавши натиску. Тоді
Підспіли угри, ще сильніш насіли.
Списами наші лави проломили.
Аби не бути більшій ще біді,
Поволі наші стали відступати.
Данило кинув в поміч їм загін,
Але не здатен був пробитись він,
Не зміг ряди ворожі проламати.
І теж до річки мусив відступать,
Куди й Андрій відкочувавсь поволі,
Кидаючись в атаки. Але кволі
Удари ті зміг ворог відбивать.
Тим часом ляхи теж вперед пішли
На волинян. Схопилися жорстоко.
І падали убиті з обох боків.
І ті, і ті здолати не могли.
Коли ж у бій втяглися вороги,
Вже близьку перемогу відчували,
Данило зрозумів, що мить настала
І лиш йому здійснити до снаги
Задумане. Дружину свою взяв
І через яр подався на Фільнія.
Той ще чекав належної події
Та все на поле бою позирав.
І тут із яру виринули ми,
І вдарили. Данило попереду.
Угорці встигли зготуватись ледве,
Як ми на них натиснули кіньми.
Я бачив, коли Шалв з коня упав.
Як сам Данило ледь в полон не втрапив,
Але відбився, лише списа втратив.
Тут зразу Лев йому на поміч став.
Схопився з угром, списа поламав,
Хоч угра так на землю і не скинув.
Данило знову проти угрів ринув,
Нарешті їхні лави проламав.
А ми за ним туди, де був Фільній.
А той злякався, кинувся тікати.
Нам його стяг вдалося перейняти.
Князь розірвав його. Угорський стрій
Розпався вмить. Всі слідом подались
За втікачем. Як Ростислав побачив,
Що стяг Фільнія впав то, ледь не з плачем,
Щоб часом у кільці не опинивсь,
Велів дружині хутко відступать.
Андрій за ним й за уграми погнався.
Там десь Фільній до рук йому й попався.
Данило повелів його скарать.
І Ростислав теж ледве не попавсь.
Коня під час погоні вбили в нього.
Та угр якийсь, віддавши татю свого,
Порятував. Тож він нам не діставсь.
Поки ловили наші втікачів,
Василько ляхів теж зміг подолати.
Ударив так – ті мусили втікати,
Свої криваві гублячи мечі.
Проте Василько слідом не погнав,
Багато надто полягло дружини…
А вся піхота вража попід стіни
Під Ярославом, ледь відомий став
Їй битви тої результат, схопилась
І чимскоріш від міста подалась.
Чинити опір нам не спромоглась.
А нам усе добро їх залишилось.
Кого схопили з угрів, чи з бояр
Тих галицьких, князь повелів скарати.
Не захотів їх вини розбирати.
Не треба було затівати чвар!
Отак Данило ворогів розбив
Під Ярославом. Тож і угри, й ляхи
Тепер на Галич дивляться зі страхом.
Та і боярам не до боротьби.
- А що, литовці й ляхи прибули
Данилу в поміч? – хтось почав питати.
- Та прибули, як вбитих рахувати
Ми навкруг Ярослава почали.
Тож, що з тієї помочі від них?
Як бачите – й без неї обійшлися…
Тут раптом воїн з лави підхопився:
- Мені пора! – та й вийшов за поріг.