
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Каразуб (1984) /
Вірші
Мара
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мара
О, сьогодні вона заговорить тебе.
На ній маска, - маска давня, лиха, потворна,
Вона виходить з куліси розірваної пополам
І в обійми холодні горне.
- Ядолов! Ядолов!
Наче марево, морок марево!
Сон тобі не потрібен, звикай
Ти, до світла брудного, тьмяного,
Відізвись, не мовчи. Давай
Ми з тобою, як слід поговоримо.
Про сонце, що морок – марево,
Як і потяг, вагон, купе, як
Планета, як все, що тобою створене.
Все, що бачиш і чуєш могло –
Не існувати.
Що вічність – це вічні випади,
Омана, твоя мара, що примарилась, просто випадок,
Чи не скажеш мені, що я
Порятунок і вихід з картини,
Що морок – наступне життя.
Мучить безсоння.
І впираючись в холодні пальці,
Між ключиці кістлявих крил,
Тягне до тебе череп з очницями,
Які ти колись любив,
(Як Гамлет бідолашного блазня Йоріка).
Чорний місяць з очей її сходить
Розливається нафтою плаття опівночі,
Ах, це марево, морок – марево, - не проходить
Над тобою всесильна, велично стоїть
І кличе, кличе, кличе:
- Ядолов! Ядолов! Глянь на ту,
Що тебе привела до відчаю,
В ній відчаю більше було.
Поглянь – усе, що ти в ній любив,
Все землі до останнього віддано;
Вітер сонце її погасив.
І мистецтво твоє не вічне – тлін,
Прах, попіл, пил – ніщо!
Твій голос вона не почує,
До себе ніяк не покличе, той голос
Пропав зі щоки, і що,
Більше його не буде, нещасний романтику, а ще
Чи тебе дочекається серце,
Що сіяло з її очей?!
Я потрібна тобі, мій друже!
Глянь – ти блідий і скажений вщерть!
Ти нездужаєш, ти обезумлений
А тому порятунок – смерть!
Що сходить в моєму обличчі,
Зводить брови від радості в серп
І стинає твою печаль.
Я знаю, тобі не спиться,
Ти згадав свій роман тепер,
Початий давно й недописаний.
І от
Замовляєш і мучиш себе,
Виправдовуєш все і частково
Ловлю блошиць, але
Як бач – не спіймав жодної;
Впевнившись, що в чернетки
Писати спробував, а відтак –
Програв усе.
Скоро сонце зійде, розвіється,
Скоро сонце твоє проковтну!
- Ядолов! Ядолов! Ядолов!
Відступала вона і він
Вчепившись у нафтове плаття
Нарешті озвався: - Я тут!
Світало.
02.06.2020
На ній маска, - маска давня, лиха, потворна,
Вона виходить з куліси розірваної пополам
І в обійми холодні горне.
- Ядолов! Ядолов!
Наче марево, морок марево!
Сон тобі не потрібен, звикай
Ти, до світла брудного, тьмяного,
Відізвись, не мовчи. Давай
Ми з тобою, як слід поговоримо.
Про сонце, що морок – марево,
Як і потяг, вагон, купе, як
Планета, як все, що тобою створене.
Все, що бачиш і чуєш могло –
Не існувати.
Що вічність – це вічні випади,
Омана, твоя мара, що примарилась, просто випадок,
Чи не скажеш мені, що я
Порятунок і вихід з картини,
Що морок – наступне життя.
Мучить безсоння.
І впираючись в холодні пальці,
Між ключиці кістлявих крил,
Тягне до тебе череп з очницями,
Які ти колись любив,
(Як Гамлет бідолашного блазня Йоріка).
Чорний місяць з очей її сходить
Розливається нафтою плаття опівночі,
Ах, це марево, морок – марево, - не проходить
Над тобою всесильна, велично стоїть
І кличе, кличе, кличе:
- Ядолов! Ядолов! Глянь на ту,
Що тебе привела до відчаю,
В ній відчаю більше було.
Поглянь – усе, що ти в ній любив,
Все землі до останнього віддано;
Вітер сонце її погасив.
І мистецтво твоє не вічне – тлін,
Прах, попіл, пил – ніщо!
Твій голос вона не почує,
До себе ніяк не покличе, той голос
Пропав зі щоки, і що,
Більше його не буде, нещасний романтику, а ще
Чи тебе дочекається серце,
Що сіяло з її очей?!
Я потрібна тобі, мій друже!
Глянь – ти блідий і скажений вщерть!
Ти нездужаєш, ти обезумлений
А тому порятунок – смерть!
Що сходить в моєму обличчі,
Зводить брови від радості в серп
І стинає твою печаль.
Я знаю, тобі не спиться,
Ти згадав свій роман тепер,
Початий давно й недописаний.
І от
Замовляєш і мучиш себе,
Виправдовуєш все і частково
Ловлю блошиць, але
Як бач – не спіймав жодної;
Впевнившись, що в чернетки
Писати спробував, а відтак –
Програв усе.
Скоро сонце зійде, розвіється,
Скоро сонце твоє проковтну!
- Ядолов! Ядолов! Ядолов!
Відступала вона і він
Вчепившись у нафтове плаття
Нарешті озвався: - Я тут!
Світало.
02.06.2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію