ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється гучно в руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
На Кой (2023) /
Проза
73 кроки
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
73 кроки
Постав собі питання
Він знову сидить у вагоні метро. Знову дивиться в одну точку, не відчуваючи потреби у чомусь. Життя стало сірим, порожнім. Немов стара чорно-біла кінострічка, яку прокручують не перший раз. Він не пам’ятає коли це почалося. Можливо вчора, можливо місяць тому, рік, десяток років. Та чи це важливо?
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
Ти або побачиш себе у цьому творі, або він для тебе залишиться пустим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4019 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4019 seconds