ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
На Кой (2023) /
Проза
73 кроки
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
73 кроки
Постав собі питання
Він знову сидить у вагоні метро. Знову дивиться в одну точку, не відчуваючи потреби у чомусь. Життя стало сірим, порожнім. Немов стара чорно-біла кінострічка, яку прокручують не перший раз. Він не пам’ятає коли це почалося. Можливо вчора, можливо місяць тому, рік, десяток років. Та чи це важливо?
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
Ти або побачиш себе у цьому творі, або він для тебе залишиться пустим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0853 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0853 seconds