ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.29
11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
2026.10.29
07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
2026.10.28
23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
2026.10.28
19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
На Кой (2023) /
Проза
73 кроки
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
73 кроки
Постав собі питання
Він знову сидить у вагоні метро. Знову дивиться в одну точку, не відчуваючи потреби у чомусь. Життя стало сірим, порожнім. Немов стара чорно-біла кінострічка, яку прокручують не перший раз. Він не пам’ятає коли це почалося. Можливо вчора, можливо місяць тому, рік, десяток років. Та чи це важливо?
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
Ти або побачиш себе у цьому творі, або він для тебе залишиться пустим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1084 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1084 seconds