ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
На Кой (2023) /
Проза
73 кроки
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
73 кроки
Постав собі питання
Він знову сидить у вагоні метро. Знову дивиться в одну точку, не відчуваючи потреби у чомусь. Життя стало сірим, порожнім. Немов стара чорно-біла кінострічка, яку прокручують не перший раз. Він не пам’ятає коли це почалося. Можливо вчора, можливо місяць тому, рік, десяток років. Та чи це важливо?
Падав дощ, коли він вийшов з підземного переходу. Навіть погода навіювала меланхолією. Рідкі великі краплини попадали йому на лице, але його це не бентежило. Все втратило сенс. Пусто. Холодно.
День, який б не відрізнявся нічим від попередніх. Шлях до роботи, робота, шлях додому, дім.
100 кроків до місця праці. 90.. 80.. 73… Поштовх. Сфокусувавши погляд перед собою, він зрозумів, що в нього врізалася дівчинка. Маленька, смішна, одягнена в різнокольоровий яскравий, так що вирви око, одяг.
- Чому хмаринки не падають на землю?
- Перепрошую?
- Хмаринки. Моя сестра сказала, що вони важкі. Так чому ж вони літають?
Він не встиг відповісти. Прийшла матір дівчинки, яка паралельно тягнучи дитину за руку, вибачалася перед ним. Але йому було байдуже.
Чому не падають хмаринки?
Чому вони сірого кольору?
Чому життя, яке він любив всім серцем раптом стало таким паскудним, нестерпним?
Треба щось змінювати, посати пошук себе, знайти хобі… Так багато порад, але так мало користі. Скільки він разів це чув від батьків, знайомих, бо таке враження, що друзів вже не залишилося. Та ніхто не сказав де взяти сили. У його віці люди вже знають своє «призначення» в житті або вміло вдають що знають. А він?
Колись було стільки надій, мрій, планів. Де вони тепер? Чому тепер у середині не палає, а лиш нескінченна злива?
Перший раз йому не хотілося йти на роботу. Перший раз не спрацював механізм.
Йому хотілося кричати, але він мовчав, продовжуючи стояти на місці. 73 кроки. Так мало, але неймовірно важко зробити хоч один. Немає сили поворушити жодним м’язом.
Падав дощ. Людина, яка давно померла, зникла всередині, тільки що це усвідомила. Щось заворушилось, засвербіло.
Промінь сонця пробився крізь хмарину.
9 березня, 2023
Ти або побачиш себе у цьому творі, або він для тебе залишиться пустим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0856 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0856 seconds