Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Цариця Боспору Динамія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цариця Боспору Динамія
Всі звикли – Клеопатра, Клеопатра,
Немов одна вона така була.
У наших землях пошукати варто
Таку, яка б рівнятися могла
Єгипетській відомій інтриганці.
Хоча б згадаєм про Пантікапей .
Усе то почалося при Фарнаці –
Відомий мало людям зрадник цей.
Був його батько – знаний Мітрідат,
Що полюбляв щодня отруту пити.
Він землі воював усі підряд,
Із Римом мусив в боротьбу вступити,
Але програв. І той синок Фарнак
В найтяжчу хвилю зрадив батька свого.
Військами обложив фортецю так,
Що вибратись тому не було змоги.
Щоб синові не втрапити до рук,
Рішився цар напитися отрути
Й померти швидко, хай від страшних мук.
Але даремно – не взяла цикута.
Прийшлося наштрикнутись на меча,
Аби з життям свої рахунки звести.
Фарнак по тому правити почав.
Та знов його зіткнулись інтереси
Із Римом. Грізний Цезар наступав
На Понт. Щоб його якось вгомонити,
Дочку свою Фарнак пропонував
В жінки тому напередодні битви.
Отак уперше і спливло ім’я
Ще зовсім молодої Динамії.
Та в Цезаря була жона своя,
Тож не вдалася Фарнаку затія.
Здолати Цезар понтське військо зміг,
Не заладнались у Фарнака справи.
Оте «Прийшов. Побачив. Переміг»
Тоді от саме Цезар в Рим відправив.
Фарнак тоді до Боспору подавсь,
Щоб проти Риму нових сил зібрати.
Та зрадник там на зраду теж нарвавсь,
Асандр, що тут лишився керувати,
Його в Пантікапей не допустив.
Коли ж схотів той видертись на стіни,
Асандр, хоч і старий, його розбив
І сам Фарнак в тій боротьбі загинув.
Динамія зосталась сирота,
Таж кров у ній буяла Мітрідата,
Отож була дівчина не проста.
Асандрові взялась пропонувати
Себе в жінки. Бо ж в неї царська кров,
А в нього лиш призначення архонтом.
Здоровий глузд всі сумніви зборов,
Хоч, може, в того й не було охоти.
Так вона заміж вийшла перший раз.
Там про кохання не було і мови.
Старий Асандр давно в цих справах «пас»,
Він і без жінки почувавсь чудово.
Та,тим не менше, народився син –
Аспург – єдине, що їх поєднало.
Асандр старий, сконає скоро він,
Вона ж для сина місце готувала.
Поки ж Асандр державою займавсь,
Вона плела тихцем тенета свої.
Той на підтримку Риму сподівавсь,
Але й вона також бажала тої.
Тим часом в Римі швидкоплинність змін.
Вже й Цезаря немає, вже убили.
Антоній Клеопатру зняв з колін,
З Октавіаном міряючи сили.
Програв і згинув. Та ж Антоній той
Асандрові поміг при владі стати.
Тепер вже не підтримував ніхто.
Октавіан же злий був на «собрата».
Отож тихцем Динамія взялась
«Копати в Римі» попід чоловіка.
І їй ота інтрига удалась.
Той вже і так був застарий за віком,
А тут ще Рим нелагідний із ним.
Як тут спокійно можна почуватись?
Тут ще якийсь Скрибоній лізе «в дім»,
Став внуком Мітрідата називатись.
Хоч то й неправда, доведи – піди.
Динамія ж ідею підхопила,
Мовляв, і справді, брат іще один,
Якого ще в дитинстві загубили.
А, маючи підтримку між людей,
Хутенько змову організувала.
І вже старий Асандр в темницю йде,
Де смерть на нього з голоду чекала.
Скрибоній, звісно, добивавсь свого –
Царем збирався на Боспорі стати.
Динамія ж умовила його
Себе одразу ж за жону узяти.
А той прикинув – ну, куди йому.
Без неї йому править буде складно.
І на той шлюб погодився тому,
Хоча, можливо і не дуже радо.
Вона ж одразу розпустила слух,
Що він – шпигун із Риму, поміж люду.
І вже ніхто, хіба що окрім слуг,
Царя у ньому бачити не буде.
Рим так хотів «підсидіти» її,
А сам же в своїй пастці опинився.
Вона при владі ще міцніш стоїть,
Скрибоній же лиш збоку десь тулився.
Побачивши, що програється гра,
Рим Полемона вже тоді направив.
Чому саме його тоді обрав?
Бо ж він у Понті з його згоди правив.
Той правити і в Боспорі схотів,
Але боспорцям то не до вподоби.
І вилився на вулиці їх гнів,
Взялися дружно всі за зброю, щоби
Прогнати – хай у Понт у свій іде,
Вони ж під Понтом не бажають бути.
Скрибоній смерть в тих сутичках знайде.
Хто ж вбивць отих шукати буде в смуту?
Динамія – вдова не молода
Та уже мудра – вмить прорахувала.
Не покоритись – то буде біда,
Чекати треба римської навали.
Щоби свою державу захистить
Та і своє життя порятувати,
Взялась бунтівників тих замирить
І Полемону шлюб пропонувати.
Той покрутився – таж ніяк йому
Без неї на підтримку не чекати.
Можливо, і погодився тому.
А їй уже ж до шлюбів не звикати.
Та цей горішок виявивсь твердий.
Бо ж таки цар. Узявся воювати,
Не дав в державні справи лізти їй.
А їй же так хотілось керувати.
Коли ж, нарешті, він на ноги став
І свою владу в Боспорі наладив.
То взагалі шлюб з нею розірвав
Й на молоденькій одружився радо,
Ще й римлянці. Динамія тоді
На нього дуже сильно розізлилась.
Не залишилась в Боспорі сидіть,
А з сином між сарматів опинилась.
Звідтіль постійно колотила люд
У Боспорі супроти Полемона.
Чутки летіли царством звідусюд,
Що цар в Пантікапеї незаконний.
А той все злився та її шукав,
Ходив із військом у краї сарматські,
Аж доки і у засідку попав,
Щоб назавжди у тих краях зостаться.
Динамія, в сарматів на чолі,
В Пантікапей вступає урочисто.
Вона дісталась рідної землі,
Хоча уже старою стала, звісно.
Але ж у неї молоденький син,
Йому й царем у Боспорі ставати.
Династію нову почав тут він –
Рескупоріди стали її звати.
Вона ж, на трон Аспурга возвела,
Тепер могла спокійно помирати.
Адже для нього Боспор зберегла.
Для всіх – цариця, а для нього – мати.
Немов одна вона така була.
У наших землях пошукати варто
Таку, яка б рівнятися могла
Єгипетській відомій інтриганці.
Хоча б згадаєм про Пантікапей .
Усе то почалося при Фарнаці –
Відомий мало людям зрадник цей.
Був його батько – знаний Мітрідат,
Що полюбляв щодня отруту пити.
Він землі воював усі підряд,
Із Римом мусив в боротьбу вступити,
Але програв. І той синок Фарнак
В найтяжчу хвилю зрадив батька свого.
Військами обложив фортецю так,
Що вибратись тому не було змоги.
Щоб синові не втрапити до рук,
Рішився цар напитися отрути
Й померти швидко, хай від страшних мук.
Але даремно – не взяла цикута.
Прийшлося наштрикнутись на меча,
Аби з життям свої рахунки звести.
Фарнак по тому правити почав.
Та знов його зіткнулись інтереси
Із Римом. Грізний Цезар наступав
На Понт. Щоб його якось вгомонити,
Дочку свою Фарнак пропонував
В жінки тому напередодні битви.
Отак уперше і спливло ім’я
Ще зовсім молодої Динамії.
Та в Цезаря була жона своя,
Тож не вдалася Фарнаку затія.
Здолати Цезар понтське військо зміг,
Не заладнались у Фарнака справи.
Оте «Прийшов. Побачив. Переміг»
Тоді от саме Цезар в Рим відправив.
Фарнак тоді до Боспору подавсь,
Щоб проти Риму нових сил зібрати.
Та зрадник там на зраду теж нарвавсь,
Асандр, що тут лишився керувати,
Його в Пантікапей не допустив.
Коли ж схотів той видертись на стіни,
Асандр, хоч і старий, його розбив
І сам Фарнак в тій боротьбі загинув.
Динамія зосталась сирота,
Таж кров у ній буяла Мітрідата,
Отож була дівчина не проста.
Асандрові взялась пропонувати
Себе в жінки. Бо ж в неї царська кров,
А в нього лиш призначення архонтом.
Здоровий глузд всі сумніви зборов,
Хоч, може, в того й не було охоти.
Так вона заміж вийшла перший раз.
Там про кохання не було і мови.
Старий Асандр давно в цих справах «пас»,
Він і без жінки почувавсь чудово.
Та,тим не менше, народився син –
Аспург – єдине, що їх поєднало.
Асандр старий, сконає скоро він,
Вона ж для сина місце готувала.
Поки ж Асандр державою займавсь,
Вона плела тихцем тенета свої.
Той на підтримку Риму сподівавсь,
Але й вона також бажала тої.
Тим часом в Римі швидкоплинність змін.
Вже й Цезаря немає, вже убили.
Антоній Клеопатру зняв з колін,
З Октавіаном міряючи сили.
Програв і згинув. Та ж Антоній той
Асандрові поміг при владі стати.
Тепер вже не підтримував ніхто.
Октавіан же злий був на «собрата».
Отож тихцем Динамія взялась
«Копати в Римі» попід чоловіка.
І їй ота інтрига удалась.
Той вже і так був застарий за віком,
А тут ще Рим нелагідний із ним.
Як тут спокійно можна почуватись?
Тут ще якийсь Скрибоній лізе «в дім»,
Став внуком Мітрідата називатись.
Хоч то й неправда, доведи – піди.
Динамія ж ідею підхопила,
Мовляв, і справді, брат іще один,
Якого ще в дитинстві загубили.
А, маючи підтримку між людей,
Хутенько змову організувала.
І вже старий Асандр в темницю йде,
Де смерть на нього з голоду чекала.
Скрибоній, звісно, добивавсь свого –
Царем збирався на Боспорі стати.
Динамія ж умовила його
Себе одразу ж за жону узяти.
А той прикинув – ну, куди йому.
Без неї йому править буде складно.
І на той шлюб погодився тому,
Хоча, можливо і не дуже радо.
Вона ж одразу розпустила слух,
Що він – шпигун із Риму, поміж люду.
І вже ніхто, хіба що окрім слуг,
Царя у ньому бачити не буде.
Рим так хотів «підсидіти» її,
А сам же в своїй пастці опинився.
Вона при владі ще міцніш стоїть,
Скрибоній же лиш збоку десь тулився.
Побачивши, що програється гра,
Рим Полемона вже тоді направив.
Чому саме його тоді обрав?
Бо ж він у Понті з його згоди правив.
Той правити і в Боспорі схотів,
Але боспорцям то не до вподоби.
І вилився на вулиці їх гнів,
Взялися дружно всі за зброю, щоби
Прогнати – хай у Понт у свій іде,
Вони ж під Понтом не бажають бути.
Скрибоній смерть в тих сутичках знайде.
Хто ж вбивць отих шукати буде в смуту?
Динамія – вдова не молода
Та уже мудра – вмить прорахувала.
Не покоритись – то буде біда,
Чекати треба римської навали.
Щоби свою державу захистить
Та і своє життя порятувати,
Взялась бунтівників тих замирить
І Полемону шлюб пропонувати.
Той покрутився – таж ніяк йому
Без неї на підтримку не чекати.
Можливо, і погодився тому.
А їй уже ж до шлюбів не звикати.
Та цей горішок виявивсь твердий.
Бо ж таки цар. Узявся воювати,
Не дав в державні справи лізти їй.
А їй же так хотілось керувати.
Коли ж, нарешті, він на ноги став
І свою владу в Боспорі наладив.
То взагалі шлюб з нею розірвав
Й на молоденькій одружився радо,
Ще й римлянці. Динамія тоді
На нього дуже сильно розізлилась.
Не залишилась в Боспорі сидіть,
А з сином між сарматів опинилась.
Звідтіль постійно колотила люд
У Боспорі супроти Полемона.
Чутки летіли царством звідусюд,
Що цар в Пантікапеї незаконний.
А той все злився та її шукав,
Ходив із військом у краї сарматські,
Аж доки і у засідку попав,
Щоб назавжди у тих краях зостаться.
Динамія, в сарматів на чолі,
В Пантікапей вступає урочисто.
Вона дісталась рідної землі,
Хоча уже старою стала, звісно.
Але ж у неї молоденький син,
Йому й царем у Боспорі ставати.
Династію нову почав тут він –
Рескупоріди стали її звати.
Вона ж, на трон Аспурга возвела,
Тепер могла спокійно помирати.
Адже для нього Боспор зберегла.
Для всіх – цариця, а для нього – мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
