Всі звикли – Клеопатра, Клеопатра,
Немов одна вона така була.
У наших землях пошукати варто
Таку, яка б рівнятися могла
Єгипетській відомій інтриганці.
Хоча б згадаєм про Пантікапей .
Усе то почалося при Фарнаці –
Відомий мало людям зрадник цей.
Був його батько – знаний Мітрідат,
Що полюбляв щодня отруту пити.
Він землі воював усі підряд,
Із Римом мусив в боротьбу вступити,
Але програв. І той синок Фарнак
В найтяжчу хвилю зрадив батька свого.
Військами обложив фортецю так,
Що вибратись тому не було змоги.
Щоб синові не втрапити до рук,
Рішився цар напитися отрути
Й померти швидко, хай від страшних мук.
Але даремно – не взяла цикута.
Прийшлося наштрикнутись на меча,
Аби з життям свої рахунки звести.
Фарнак по тому правити почав.
Та знов його зіткнулись інтереси
Із Римом. Грізний Цезар наступав
На Понт. Щоб його якось вгомонити,
Дочку свою Фарнак пропонував
В жінки тому напередодні битви.
Отак уперше і спливло ім’я
Ще зовсім молодої Динамії.
Та в Цезаря була жона своя,
Тож не вдалася Фарнаку затія.
Здолати Цезар понтське військо зміг,
Не заладнались у Фарнака справи.
Оте «Прийшов. Побачив. Переміг»
Тоді от саме Цезар в Рим відправив.
Фарнак тоді до Боспору подавсь,
Щоб проти Риму нових сил зібрати.
Та зрадник там на зраду теж нарвавсь,
Асандр, що тут лишився керувати,
Його в Пантікапей не допустив.
Коли ж схотів той видертись на стіни,
Асандр, хоч і старий, його розбив
І сам Фарнак в тій боротьбі загинув.
Динамія зосталась сирота,
Таж кров у ній буяла Мітрідата,
Отож була дівчина не проста.
Асандрові взялась пропонувати
Себе в жінки. Бо ж в неї царська кров,
А в нього лиш призначення архонтом.
Здоровий глузд всі сумніви зборов,
Хоч, може, в того й не було охоти.
Так вона заміж вийшла перший раз.
Там про кохання не було і мови.
Старий Асандр давно в цих справах «пас»,
Він і без жінки почувавсь чудово.
Та,тим не менше, народився син –
Аспург – єдине, що їх поєднало.
Асандр старий, сконає скоро він,
Вона ж для сина місце готувала.
Поки ж Асандр державою займавсь,
Вона плела тихцем тенета свої.
Той на підтримку Риму сподівавсь,
Але й вона також бажала тої.
Тим часом в Римі швидкоплинність змін.
Вже й Цезаря немає, вже убили.
Антоній Клеопатру зняв з колін,
З Октавіаном міряючи сили.
Програв і згинув. Та ж Антоній той
Асандрові поміг при владі стати.
Тепер вже не підтримував ніхто.
Октавіан же злий був на «собрата».
Отож тихцем Динамія взялась
«Копати в Римі» попід чоловіка.
І їй ота інтрига удалась.
Той вже і так був застарий за віком,
А тут ще Рим нелагідний із ним.
Як тут спокійно можна почуватись?
Тут ще якийсь Скрибоній лізе «в дім»,
Став внуком Мітрідата називатись.
Хоч то й неправда, доведи – піди.
Динамія ж ідею підхопила,
Мовляв, і справді, брат іще один,
Якого ще в дитинстві загубили.
А, маючи підтримку між людей,
Хутенько змову організувала.
І вже старий Асандр в темницю йде,
Де смерть на нього з голоду чекала.
Скрибоній, звісно, добивавсь свого –
Царем збирався на Боспорі стати.
Динамія ж умовила його
Себе одразу ж за жону узяти.
А той прикинув – ну, куди йому.
Без неї йому править буде складно.
І на той шлюб погодився тому,
Хоча, можливо і не дуже радо.
Вона ж одразу розпустила слух,
Що він – шпигун із Риму, поміж люду.
І вже ніхто, хіба що окрім слуг,
Царя у ньому бачити не буде.
Рим так хотів «підсидіти» її,
А сам же в своїй пастці опинився.
Вона при владі ще міцніш стоїть,
Скрибоній же лиш збоку десь тулився.
Побачивши, що програється гра,
Рим Полемона вже тоді направив.
Чому саме його тоді обрав?
Бо ж він у Понті з його згоди правив.
Той правити і в Боспорі схотів,
Але боспорцям то не до вподоби.
І вилився на вулиці їх гнів,
Взялися дружно всі за зброю, щоби
Прогнати – хай у Понт у свій іде,
Вони ж під Понтом не бажають бути.
Скрибоній смерть в тих сутичках знайде.
Хто ж вбивць отих шукати буде в смуту?
Динамія – вдова не молода
Та уже мудра – вмить прорахувала.
Не покоритись – то буде біда,
Чекати треба римської навали.
Щоби свою державу захистить
Та і своє життя порятувати,
Взялась бунтівників тих замирить
І Полемону шлюб пропонувати.
Той покрутився – таж ніяк йому
Без неї на підтримку не чекати.
Можливо, і погодився тому.
А їй уже ж до шлюбів не звикати.
Та цей горішок виявивсь твердий.
Бо ж таки цар. Узявся воювати,
Не дав в державні справи лізти їй.
А їй же так хотілось керувати.
Коли ж, нарешті, він на ноги став
І свою владу в Боспорі наладив.
То взагалі шлюб з нею розірвав
Й на молоденькій одружився радо,
Ще й римлянці. Динамія тоді
На нього дуже сильно розізлилась.
Не залишилась в Боспорі сидіть,
А з сином між сарматів опинилась.
Звідтіль постійно колотила люд
У Боспорі супроти Полемона.
Чутки летіли царством звідусюд,
Що цар в Пантікапеї незаконний.
А той все злився та її шукав,
Ходив із військом у краї сарматські,
Аж доки і у засідку попав,
Щоб назавжди у тих краях зостаться.
Динамія, в сарматів на чолі,
В Пантікапей вступає урочисто.
Вона дісталась рідної землі,
Хоча уже старою стала, звісно.
Але ж у неї молоденький син,
Йому й царем у Боспорі ставати.
Династію нову почав тут він –
Рескупоріди стали її звати.
Вона ж, на трон Аспурга возвела,
Тепер могла спокійно помирати.
Адже для нього Боспор зберегла.
Для всіх – цариця, а для нього – мати.