Дозвольте мені
запалити сяйво вночі.
Таке синьо-синє
небесне проміння,
що пробивається в далені.
Засмучене вічною тьмою,
окутане тьмяною шаллю.
Хто зміг би заснути,
відчуваючи дотики вітру?
А чуючи сильне його завивання згори?
Його погляд на чорному небі
і тихий плач уві сні.
Засмучені віти,
похилених вітром дерев.
Закутані ніччю,
холодні руки землі.
Як сизим поглядом
вкриває землю ніч.
Як суворим морозом
малює сніг.
Ніч чомусь завжди така,
як сон страшної втоми.
Її мов вигадана тінь,
її блакить і все довкола.
Все повністю здається сном
чи маренням у лихоманці.
Душні її обійми сну
й нічні кошмари.
Прокидайся хоч раз вночі,
аби відчути себе так,
як не відчуєш ніде і ніколи.
Саме тоді і лиш тоді
тебе огорне незвична,
зовсім незвичайна прохолода.
Вона не зрівняється
з чимось буденним.
Не буде схожою на те,
до чого звикли ми.
Бо десь там нагорі,
народжені у спокої зірки.
Засвітять вони небо
і заховають темряви сліди.

13.03.2023