Листопад запізнілий приходить додому, як в гості, –
Роззувається чемно і одіж скидає в кут.
За порожнім столом (повечеряли) грають в кості
На обірвані осені крила, зібгані в жмут.

Повсідалося всіх одинадцять і кожен з них красний,
Кожен певен своєї чарівності та чеснот.
Кожен прагне заволодіти, хай навіть і вкрасти,
Цим довершеним пір'ям осіннім з-під позолот.

Листопад роззирнувся: є місце праворуч від Жовтня.
Він вже більш аніж певен, хто саме з його братів
Став на зради стежу, що посильна, та незворотня,
Що не знає прощення, а скорення і поготів.

Листопад безнадійно навіки пригнічено-інший,
Все, що відав донині, – раптом звелось нанівець:
Цей похід довжиною в життя, цей зречено-піший,
Цей – за право на себе, на доторк до часу герць.

Всі змістилися графіки і тільки встигай встигати,
Відгорнувши на крайчик бажань насолоду в днях.
Наступають бо інші, немов міцнокрилі фрегати,
Що вичікують диму в твоїх золотих огнях.

Але він, – як роса, що спадає на знічену землю!
Але він, – як заграва, що слідує цій росі!
Листопад обіцяв: я здужаю і відокремлю
Свій наповнений голос від інших пустих голосів!

Листопад повертає собі відчайдушність для зриву!
Листопад повертає лице до лиця сім'ї:
Я залишу вам землю – знекровлену, та щасливу,
Але крила з осіннього листя – повік мої!

20.11.2019