І постились юдеї, і в шофар так завзято трубили, що скручений ріг барана ледь не вирівнявсь, а дощу все ще не було.
Пішли гурто до мудреця Хоні га-Меагеля й просили: «Помолись нарешті, щоб пішов дощ. Може, Всевишній послухається тебе і воздасть належне за праведність твою!»
Помолився мудрець, а дощ і не думав іти. Не нарікав Хоні, а взяв тай обвів довкола себе коло. І звернувся тоді до Всевишнього: «Володар Всесвіту, сини Твої звернулися до мене, бо я наче служка Твій. Але Ти не знаєш, що служка цей непокірний, якщо йдеться про громаду дітей Твоїх. Так знай: не зрушу з місця цього, допоки не піде дощ!»
Тої ж миті почав накрапати дощик. Усі зраділи, тільки не Хоні. «Не це я просив у Тебе, Володарю. Не мжички курям на сміх, а справжнього дощу, який би наповнив не тільки діжки, а й печери та ями».
І почалася така злива, що й світа не стало видно. Хоні, котрий ще не вийшов із обведеного ним кола, захльобуючись, крикнув Всевишньому:
« Я просив у Тебе дощу доброзичливості, прихильності й благодаті».
І пішов помірний дощ. І йшов без перестану кілька діб. Знову прийшли одновірці до Хоні і просять: «Як ти вимолив у Всевишнього дощ, так тепер попроси Його припинити».
...Мазунчиком Всевишнього називали Хоні юдеї і тому вдавалося мудрецю все, що він просив у Господа Бога.