Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду

Заволала сирена,
Як вовчиця скажена,
Аж здригнулася зопалу Ніч,
Втисла голову в плечі,
Наче хата стареча,
Покотилися сльози із віч.

Запитала у Бога,
Нахилившись убого
Неприкаяна перед Творцем:
"Що ж це коїться в світі?..
Люди тисячоліття,
Одне одного ріжуть живцем!

Поділили планету
На глухі кілометри,
Зброю атомну вже віднайшли,
І танцюють багаті
На кістках злозачаті,
А у бідних — злиденні столи.

Йдуть війною на інших
Заграбастати більше,
Заздрість, ненависть множать на гріх.
Як Содом і Гоморру —
Потопи зло у морі,
Поклади край відразу для всіх.

Бо я бачу, що люди
Напаскудили всюди!
Ти створив їм річки і моря,
Океани і сушу,
І вдихнув в тіло душу,
Благодаттю засіяв поля.

Дав святий хліб причастя,
Хміль любові для щастя,
Розум в голови, нібито вклав.
Тож будують і зносять
Нетривкі хмарочоси
Із міцного бетону і скла.

Правлять злу літургії
Політичні повії.
Відпускають гріхи у церквах
Душогубам і вбивцям —
Майже всі продалися
Золотому тельцю за п'ятак.

І воюють за владу
Ті, хто совісті зрадив,
А нещасних в ярмо запрягли.
Потирають долоні,
Аж по лікті у крові,
Коли скінчиться все те?.. коли?"

Не зважав Бог на Нічку,
Розгнітав сонця свічку,
Переписуючи заповіт.
Милосердно дивився,
Як молилась вдовиця
За дітей і за весь грішний світ!

24.03.2023р.