Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь,
Як і де побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь,
Як і де побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Думки...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Думки...
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері. І ще тричі.
Жінка прокинулася від несподіванки, почала хреститися, хоч вона взагалі не від світу цього, бо є дитиною богів, берегинею-чаклункою. І ві усілякі дурниці на кшталт християнства, конфуціанства, мусульманства та іудейства не вірить. Каже, що все це комерційні проекти зацікавлених осіб.
Зводив її якось до Києво-Печерської лаври. В дальні печер, які нарили свого часу , глибоко віруючі православні християни.
А там екскурсія! І така, що аж волосся дибки!
На поличках акуратно розкладені людські кісточки з табличками, де вказано, чиї вони і коли людина померла. А дружина як це уздріла - в крик
- Хто вам дав право заробляти гроші на кістках? Чи ви отримали дозвіл від покійників на те, аби їхні мощі виставляти напоказ і торгувати ними, як циган сонцем?
Витягуйте костомахи з нір і поховайте їх на кладовищах, а печери хай слугують сховком від російських бомбардувань!
Що тут зчинилося! Капець! Піп-екскурсовод замахнувся здоровенним хрестом, аби вдарити мою жінку. Я схопив його за бороду і штовхнув на кісточки якогось святого Діонісія. Кістки зламалися під огрядною сідницею священнослужителя, пилюга стала хмарою, люди побігли хто-куди. На додачу почалися передчасні пологи у якоїсь молодиці.
Дружина допомогла їй піднятися, а я змів костомахи якогось святого, застелив рядно, яким вони були прикриті, і поклав вагітну жінку на звільнене місце.
Кістки хрустіли під ногами, люди кричали, а піп поривався у бійку знову. Добре, що його притисли до землі і тримали, доки дружина допомагала з пологами. А перед цим я зірвав з нього рясу, а з себе майку та віддав дружині. І побіг наверх за теплою водою.
А коли все закінчилося і ми вийшли з Лаври, жінка сказала:
- Ноги моєї тут більше не буде. Це не екскурсія, чоловіче, а страхи Господні. Ліпше підемо в мухей Тараса Григоровича Шевченка. Там немає ні черепів, ні костомах людських. І говорять там рідною мовою, а не росіською.
Я з нею повністю згоден. Бо культура людська починається зі слова, з ідеї, а не з костюмах, які виставляють напоказ і луплять за це гроші з ідіотів.
Але не про це мова, бо я трохи відволікся від теми. Бо хочу розказати про те, де закінчується зло, а де розпочинається добро. Або навпаки.
Так от. Від безкінечних бомбардувань усіх околиць села та залпів гармат і танків дружина перестала спати. Кажу:
- Геть звідси. Не заважай ходити на чергування.
Восьмого березня, у так званий міжнародний жіночий день, під гарматну канонаду, забили з нею дошками усі вікна. Цукерок не було, поздоровлень не було, а були цвяхи, шуруповерт і дошки. Уночі була така дика стрілянина, що люди сиділи в погребах. А я, як і завжди, пішов у нічне чергування селом. з автоматом на шиї.
А уранці приїхали три двоповерхові автобуси і забрали усіх дітей та жінок. Я прийшов додому тільки зі зброєю. І розплакався. Думав, що не побачу дружину вже ніколи...
А московити ще півтора місяця нас мордували, доки не втомилися і втекли до Білорусі, лишивши після себе зруйновані житла, міни та тисячі трупів солдат власної гоп--стоп армії.
А жінка повернулася. Сива, втомлена, хвора. Глянула на мене і каже:
- Чоловіче! Ти став дідом. Борода сива, під очима чорні кола, тхне гірше, аніж від кабана.. і оцей автомат дратує: увесь час на шиї....
Чесно скажу: я з автоматом спав в обнімку. І чоботи не знімав. І підсумки з патронами також. Отакий от письменник- нечупара.
Коли убив першого рашиста - відчув полегшення. Наче колорадського жука придушив. Або таргана.
А нині московитів у нас немає, душити нема кого. Тому збігав у військкомат, пройшов медкомісію.
Печалить одне: якщо доведеться загинути - чи буде кому писати отакі от опуси?. І чи переможе добро - зло?
27.03.2023р.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері. І ще тричі.
Жінка прокинулася від несподіванки, почала хреститися, хоч вона взагалі не від світу цього, бо є дитиною богів, берегинею-чаклункою. І ві усілякі дурниці на кшталт християнства, конфуціанства, мусульманства та іудейства не вірить. Каже, що все це комерційні проекти зацікавлених осіб.
Зводив її якось до Києво-Печерської лаври. В дальні печер, які нарили свого часу , глибоко віруючі православні християни.
А там екскурсія! І така, що аж волосся дибки!
На поличках акуратно розкладені людські кісточки з табличками, де вказано, чиї вони і коли людина померла. А дружина як це уздріла - в крик
- Хто вам дав право заробляти гроші на кістках? Чи ви отримали дозвіл від покійників на те, аби їхні мощі виставляти напоказ і торгувати ними, як циган сонцем?
Витягуйте костомахи з нір і поховайте їх на кладовищах, а печери хай слугують сховком від російських бомбардувань!
Що тут зчинилося! Капець! Піп-екскурсовод замахнувся здоровенним хрестом, аби вдарити мою жінку. Я схопив його за бороду і штовхнув на кісточки якогось святого Діонісія. Кістки зламалися під огрядною сідницею священнослужителя, пилюга стала хмарою, люди побігли хто-куди. На додачу почалися передчасні пологи у якоїсь молодиці.
Дружина допомогла їй піднятися, а я змів костомахи якогось святого, застелив рядно, яким вони були прикриті, і поклав вагітну жінку на звільнене місце.
Кістки хрустіли під ногами, люди кричали, а піп поривався у бійку знову. Добре, що його притисли до землі і тримали, доки дружина допомагала з пологами. А перед цим я зірвав з нього рясу, а з себе майку та віддав дружині. І побіг наверх за теплою водою.
А коли все закінчилося і ми вийшли з Лаври, жінка сказала:
- Ноги моєї тут більше не буде. Це не екскурсія, чоловіче, а страхи Господні. Ліпше підемо в мухей Тараса Григоровича Шевченка. Там немає ні черепів, ні костомах людських. І говорять там рідною мовою, а не росіською.
Я з нею повністю згоден. Бо культура людська починається зі слова, з ідеї, а не з костюмах, які виставляють напоказ і луплять за це гроші з ідіотів.
Але не про це мова, бо я трохи відволікся від теми. Бо хочу розказати про те, де закінчується зло, а де розпочинається добро. Або навпаки.
Так от. Від безкінечних бомбардувань усіх околиць села та залпів гармат і танків дружина перестала спати. Кажу:
- Геть звідси. Не заважай ходити на чергування.
Восьмого березня, у так званий міжнародний жіночий день, під гарматну канонаду, забили з нею дошками усі вікна. Цукерок не було, поздоровлень не було, а були цвяхи, шуруповерт і дошки. Уночі була така дика стрілянина, що люди сиділи в погребах. А я, як і завжди, пішов у нічне чергування селом. з автоматом на шиї.
А уранці приїхали три двоповерхові автобуси і забрали усіх дітей та жінок. Я прийшов додому тільки зі зброєю. І розплакався. Думав, що не побачу дружину вже ніколи...
А московити ще півтора місяця нас мордували, доки не втомилися і втекли до Білорусі, лишивши після себе зруйновані житла, міни та тисячі трупів солдат власної гоп--стоп армії.
А жінка повернулася. Сива, втомлена, хвора. Глянула на мене і каже:
- Чоловіче! Ти став дідом. Борода сива, під очима чорні кола, тхне гірше, аніж від кабана.. і оцей автомат дратує: увесь час на шиї....
Чесно скажу: я з автоматом спав в обнімку. І чоботи не знімав. І підсумки з патронами також. Отакий от письменник- нечупара.
Коли убив першого рашиста - відчув полегшення. Наче колорадського жука придушив. Або таргана.
А нині московитів у нас немає, душити нема кого. Тому збігав у військкомат, пройшов медкомісію.
Печалить одне: якщо доведеться загинути - чи буде кому писати отакі от опуси?. І чи переможе добро - зло?
27.03.2023р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Діалог бовдура та розумаки"
• Перейти на сторінку •
""Люби ближнього, як самого себе" (Святе письмо)."
• Перейти на сторінку •
""Люби ближнього, як самого себе" (Святе письмо)."
Про публікацію
