Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Думки...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Думки...
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері. І ще тричі.
Жінка прокинулася від несподіванки, почала хреститися, хоч вона взагалі не від світу цього, бо є дитиною богів, берегинею-чаклункою. І ві усілякі дурниці на кшталт християнства, конфуціанства, мусульманства та іудейства не вірить. Каже, що все це комерційні проекти зацікавлених осіб.
Зводив її якось до Києво-Печерської лаври. В дальні печер, які нарили свого часу , глибоко віруючі православні християни.
А там екскурсія! І така, що аж волосся дибки!
На поличках акуратно розкладені людські кісточки з табличками, де вказано, чиї вони і коли людина померла. А дружина як це уздріла - в крик
- Хто вам дав право заробляти гроші на кістках? Чи ви отримали дозвіл від покійників на те, аби їхні мощі виставляти напоказ і торгувати ними, як циган сонцем?
Витягуйте костомахи з нір і поховайте їх на кладовищах, а печери хай слугують сховком від російських бомбардувань!
Що тут зчинилося! Капець! Піп-екскурсовод замахнувся здоровенним хрестом, аби вдарити мою жінку. Я схопив його за бороду і штовхнув на кісточки якогось святого Діонісія. Кістки зламалися під огрядною сідницею священнослужителя, пилюга стала хмарою, люди побігли хто-куди. На додачу почалися передчасні пологи у якоїсь молодиці.
Дружина допомогла їй піднятися, а я змів костомахи якогось святого, застелив рядно, яким вони були прикриті, і поклав вагітну жінку на звільнене місце.
Кістки хрустіли під ногами, люди кричали, а піп поривався у бійку знову. Добре, що його притисли до землі і тримали, доки дружина допомагала з пологами. А перед цим я зірвав з нього рясу, а з себе майку та віддав дружині. І побіг наверх за теплою водою.
А коли все закінчилося і ми вийшли з Лаври, жінка сказала:
- Ноги моєї тут більше не буде. Це не екскурсія, чоловіче, а страхи Господні. Ліпше підемо в мухей Тараса Григоровича Шевченка. Там немає ні черепів, ні костомах людських. І говорять там рідною мовою, а не росіською.
Я з нею повністю згоден. Бо культура людська починається зі слова, з ідеї, а не з костюмах, які виставляють напоказ і луплять за це гроші з ідіотів.
Але не про це мова, бо я трохи відволікся від теми. Бо хочу розказати про те, де закінчується зло, а де розпочинається добро. Або навпаки.
Так от. Від безкінечних бомбардувань усіх околиць села та залпів гармат і танків дружина перестала спати. Кажу:
- Геть звідси. Не заважай ходити на чергування.
Восьмого березня, у так званий міжнародний жіночий день, під гарматну канонаду, забили з нею дошками усі вікна. Цукерок не було, поздоровлень не було, а були цвяхи, шуруповерт і дошки. Уночі була така дика стрілянина, що люди сиділи в погребах. А я, як і завжди, пішов у нічне чергування селом. з автоматом на шиї.
А уранці приїхали три двоповерхові автобуси і забрали усіх дітей та жінок. Я прийшов додому тільки зі зброєю. І розплакався. Думав, що не побачу дружину вже ніколи...
А московити ще півтора місяця нас мордували, доки не втомилися і втекли до Білорусі, лишивши після себе зруйновані житла, міни та тисячі трупів солдат власної гоп--стоп армії.
А жінка повернулася. Сива, втомлена, хвора. Глянула на мене і каже:
- Чоловіче! Ти став дідом. Борода сива, під очима чорні кола, тхне гірше, аніж від кабана.. і оцей автомат дратує: увесь час на шиї....
Чесно скажу: я з автоматом спав в обнімку. І чоботи не знімав. І підсумки з патронами також. Отакий от письменник- нечупара.
Коли убив першого рашиста - відчув полегшення. Наче колорадського жука придушив. Або таргана.
А нині московитів у нас немає, душити нема кого. Тому збігав у військкомат, пройшов медкомісію.
Печалить одне: якщо доведеться загинути - чи буде кому писати отакі от опуси?. І чи переможе добро - зло?
27.03.2023р.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері. І ще тричі.
Жінка прокинулася від несподіванки, почала хреститися, хоч вона взагалі не від світу цього, бо є дитиною богів, берегинею-чаклункою. І ві усілякі дурниці на кшталт християнства, конфуціанства, мусульманства та іудейства не вірить. Каже, що все це комерційні проекти зацікавлених осіб.
Зводив її якось до Києво-Печерської лаври. В дальні печер, які нарили свого часу , глибоко віруючі православні християни.
А там екскурсія! І така, що аж волосся дибки!
На поличках акуратно розкладені людські кісточки з табличками, де вказано, чиї вони і коли людина померла. А дружина як це уздріла - в крик
- Хто вам дав право заробляти гроші на кістках? Чи ви отримали дозвіл від покійників на те, аби їхні мощі виставляти напоказ і торгувати ними, як циган сонцем?
Витягуйте костомахи з нір і поховайте їх на кладовищах, а печери хай слугують сховком від російських бомбардувань!
Що тут зчинилося! Капець! Піп-екскурсовод замахнувся здоровенним хрестом, аби вдарити мою жінку. Я схопив його за бороду і штовхнув на кісточки якогось святого Діонісія. Кістки зламалися під огрядною сідницею священнослужителя, пилюга стала хмарою, люди побігли хто-куди. На додачу почалися передчасні пологи у якоїсь молодиці.
Дружина допомогла їй піднятися, а я змів костомахи якогось святого, застелив рядно, яким вони були прикриті, і поклав вагітну жінку на звільнене місце.
Кістки хрустіли під ногами, люди кричали, а піп поривався у бійку знову. Добре, що його притисли до землі і тримали, доки дружина допомагала з пологами. А перед цим я зірвав з нього рясу, а з себе майку та віддав дружині. І побіг наверх за теплою водою.
А коли все закінчилося і ми вийшли з Лаври, жінка сказала:
- Ноги моєї тут більше не буде. Це не екскурсія, чоловіче, а страхи Господні. Ліпше підемо в мухей Тараса Григоровича Шевченка. Там немає ні черепів, ні костомах людських. І говорять там рідною мовою, а не росіською.
Я з нею повністю згоден. Бо культура людська починається зі слова, з ідеї, а не з костюмах, які виставляють напоказ і луплять за це гроші з ідіотів.
Але не про це мова, бо я трохи відволікся від теми. Бо хочу розказати про те, де закінчується зло, а де розпочинається добро. Або навпаки.
Так от. Від безкінечних бомбардувань усіх околиць села та залпів гармат і танків дружина перестала спати. Кажу:
- Геть звідси. Не заважай ходити на чергування.
Восьмого березня, у так званий міжнародний жіночий день, під гарматну канонаду, забили з нею дошками усі вікна. Цукерок не було, поздоровлень не було, а були цвяхи, шуруповерт і дошки. Уночі була така дика стрілянина, що люди сиділи в погребах. А я, як і завжди, пішов у нічне чергування селом. з автоматом на шиї.
А уранці приїхали три двоповерхові автобуси і забрали усіх дітей та жінок. Я прийшов додому тільки зі зброєю. І розплакався. Думав, що не побачу дружину вже ніколи...
А московити ще півтора місяця нас мордували, доки не втомилися і втекли до Білорусі, лишивши після себе зруйновані житла, міни та тисячі трупів солдат власної гоп--стоп армії.
А жінка повернулася. Сива, втомлена, хвора. Глянула на мене і каже:
- Чоловіче! Ти став дідом. Борода сива, під очима чорні кола, тхне гірше, аніж від кабана.. і оцей автомат дратує: увесь час на шиї....
Чесно скажу: я з автоматом спав в обнімку. І чоботи не знімав. І підсумки з патронами також. Отакий от письменник- нечупара.
Коли убив першого рашиста - відчув полегшення. Наче колорадського жука придушив. Або таргана.
А нині московитів у нас немає, душити нема кого. Тому збігав у військкомат, пройшов медкомісію.
Печалить одне: якщо доведеться загинути - чи буде кому писати отакі от опуси?. І чи переможе добро - зло?
27.03.2023р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Діалог бовдура та розумаки"
• Перейти на сторінку •
""Люби ближнього, як самого себе" (Святе письмо)."
• Перейти на сторінку •
""Люби ближнього, як самого себе" (Святе письмо)."
Про публікацію
