Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Катерина Друга і Поділ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Катерина Друга і Поділ
Про самодурство, що аж випира
В правителів Московії багато
Усякого вдається почитати.
От ще одна історія стара.
Як Катерина правила була,
Схотілось їй по півдню покататись,
До України здумалось припхатись.
Три місяці у Києві жила.
Якраз весна застала там її,
Дніпро тоді був напрочуд сердитий,
Розлився берегами. Було змито
Багато хат. Стрімкої течії
Не стримали дніпрові береги.
Найбільш тоді Подолові дісталось.
Там від будівель мало що зосталось.
Немов, пройшлися люті вороги.
В Почайні гавань змило, де колись,
Князь Володимир Русь хрестив, говорять,
Звідкіль збирались лодії у море,
В походи дальні. Тож Дніпро озливсь,
Можливо й на царицин той приїзд,
Тож вирішив свій норов показати.
А та його не в силах покарати,
Але на кому ж їй зігнати злість?
Вона, на диво, рішення знайшла,
Веліла весь Поділ знести до біса
Та, щоби люд подільський оселився
На горах. Те й указом провела.
Відверта дурість, бо ж народ віки
Селився на Подолі, звик до того,
Як норова Дніпро покаже свого,
Але не мав «претензій» до ріки.
Бо ж то Дніпро, то годувальник їх,
Що має норов – вже призвичаїлись.
І будувались, без страху селились
Вони віками на низинах тих.
І тут указ – Поділ ліквідувать,
А жителів всіх вище розселяти.
Уже й взялися плани малювати,
Як, де і що прийдеться будувать.
Цариця вже поїхала давно,
А ті усе працюють, все малюють,
Роки державні грошики марнують.
Чи ж може бути втілене воно?
Хотілось запитати, поміж тим,
У тої ж Катерини – а як бути
Із Петербургом, коли Нева люта
Ледь не щороку гралася із ним,
Затоплюючи. Теж знести до біса?
Чомусь їй те на розум не прийшло.
Бо ж там тоді поріддя все жило
Москальське. Ото було б з того виску.
На щастя, то в Московії було,
Де люблять гарно грошики ділити,
Але при тім нічого не робити.
З указу того десять літ пройшло.
Уже й забулась, мабуть, Катерина,
Про той свій самодурственний указ.
А скоро закінчився її час,
Зійшла тоді на трон друга людина –
Павло. Хоч самодур добрячий теж,
Та розуму, усе ж, йому достало
І той указ, нарешті, скасували.
Поділ царицю пережив. Еге ж!
В правителів Московії багато
Усякого вдається почитати.
От ще одна історія стара.
Як Катерина правила була,
Схотілось їй по півдню покататись,
До України здумалось припхатись.
Три місяці у Києві жила.
Якраз весна застала там її,
Дніпро тоді був напрочуд сердитий,
Розлився берегами. Було змито
Багато хат. Стрімкої течії
Не стримали дніпрові береги.
Найбільш тоді Подолові дісталось.
Там від будівель мало що зосталось.
Немов, пройшлися люті вороги.
В Почайні гавань змило, де колись,
Князь Володимир Русь хрестив, говорять,
Звідкіль збирались лодії у море,
В походи дальні. Тож Дніпро озливсь,
Можливо й на царицин той приїзд,
Тож вирішив свій норов показати.
А та його не в силах покарати,
Але на кому ж їй зігнати злість?
Вона, на диво, рішення знайшла,
Веліла весь Поділ знести до біса
Та, щоби люд подільський оселився
На горах. Те й указом провела.
Відверта дурість, бо ж народ віки
Селився на Подолі, звик до того,
Як норова Дніпро покаже свого,
Але не мав «претензій» до ріки.
Бо ж то Дніпро, то годувальник їх,
Що має норов – вже призвичаїлись.
І будувались, без страху селились
Вони віками на низинах тих.
І тут указ – Поділ ліквідувать,
А жителів всіх вище розселяти.
Уже й взялися плани малювати,
Як, де і що прийдеться будувать.
Цариця вже поїхала давно,
А ті усе працюють, все малюють,
Роки державні грошики марнують.
Чи ж може бути втілене воно?
Хотілось запитати, поміж тим,
У тої ж Катерини – а як бути
Із Петербургом, коли Нева люта
Ледь не щороку гралася із ним,
Затоплюючи. Теж знести до біса?
Чомусь їй те на розум не прийшло.
Бо ж там тоді поріддя все жило
Москальське. Ото було б з того виску.
На щастя, то в Московії було,
Де люблять гарно грошики ділити,
Але при тім нічого не робити.
З указу того десять літ пройшло.
Уже й забулась, мабуть, Катерина,
Про той свій самодурственний указ.
А скоро закінчився її час,
Зійшла тоді на трон друга людина –
Павло. Хоч самодур добрячий теж,
Та розуму, усе ж, йому достало
І той указ, нарешті, скасували.
Поділ царицю пережив. Еге ж!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
